Реабілітація не в теорії, а на практиці

4 Грудня 2017 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Конституція України стаття 43 «Кожен має право на працю, яку  вільно обирає, або на яку вільно погоджується». На практиці вільно обрати собі професію вдається не багатьом. Знайти спеціальність відповідно до здобутої освіти власного вподобання, особистиого та творчого потенціалу, вдається людям впевненим у собі, наполегливим, впертим, а також тим у кого є родичі чи друзі, які зможуть допомагати кожного дня, та хто готовий вкладати власні фінансові ресурси на створення свого робочого місця (зони комфорту), і хто готовий що дня працювати наполегливо над підвищенням своїх знань.

Таких дуже мало. Більшість у кращому випадку працює на підприємствах системи УТОСа, в гіршому сидить вдома.

За часів Радянського Союзу на продукцію що виготовляли на наших підприємствах було державне замовлення, а зараз в ринкових умовах багато підприємств не можуть конкурувати в ринкових умовах, а отже або взагалі не працюють, або працюють кілька днів на місяць у холодних цехах і мають труднощі з реалізацією продукції.

Та все ж є і успішні, таке як Чернівецке УВО УТОС. Правда назву учбове (з російського Учёба) вже давно потрібно замінити на навчальне від (українського навчанння).

В хороші часи тут працювало 1200 людей, а зараз 194, з яких 176 – це люди з інвалідністю по зору. Виготовляють папки для документів, швидкозшивачі та замки до них.

Раніше цей асортимент був ширший. Тут виготовляли електропроводку для Львівського та Мінського автомобільного заводів, підв’язки для винограду, пакувальні мішки, перегородки для скляної тари, коробки для пластиліну, конверти, коробки для піци і т.д.

Було це давно. Зараз пошуком нової продукції, яку б могли виготовляти незрячі, особливо не переймаються. Та все ж підприємство працює і регулярно кожного місяця виплачує працівникам заробітню плату. Люди кожного дня із задоволенням ідуть на роботу, бо тут вони не тільки почувають себе потрібними суспільству, а ще можуть поспілкуватися, отримати пораду як вирішити якусь особисту проблему при виникненні форсмажорних обставин люди допоможуть матеріально, а ще вони тут часто знаходять собі другу половину, створюють сім’ї, та й тут відбувається реабілітація на практиці, а не на папері бо поруч немає батьків, а отже потрібно приготувати їжу, прибрати в хаті, навчитися складати власний б’юджет, щоб вистачило на увесь місяць, навчитися ходити до магазину та придбати все, що потрібно в побуті, орієнтуватися в просторі, бо няньок тут немає.

З часів Радянського Союзу у нас збудували міні містечко в якому компактно проживають люди з інвалідністю по зору. Поруч з підприємством розташовані житлові будинки: №188, 190, 190 А, 192. Відстань від даних будинків незрячий самостійно пішим ходом долає за 5-10 хвилин, що дуже зручно. Поруч є вся інфраструктура, що потрібна для повноцінного життя: ринок Головний і ринок Карпати, промислові та продуктові магазини, аптеки, поштові відділення, поліклініка, школи та дитячі сади, перукарні, автовокзал, за п’ять хвилин можна дістатися до зупинки громадського транспорту. Це дуже зручно і комфортно. Живуть тут люди однією дружною сім’єю, вечорами виходять на лавку подихати свіжим повітрям і про новини району дізнатися. У дворі є спортивні тренажери та дитячий майданчик.

Не зважаючи на декларативне створення інклюзивного простору ми живемо в Українських реаліях і дуже раді з того що працюємо, і допомагаємо один одному добрим словом, слушною порадою та по-сусідськи хто бачить краще часто ходить на ринок чи в магазин з незрячим. Дякуючи міській владі у нас уже другий рік здійснюється супровід незрячих на підставі положення про громадскі роботи. Це дуже допомагає в побуті. Все ж віримо, що колись норматив створення робочих місць для людей з інвалідністю буде реально дотримуватися і почнуть не працевлаштовувати трудові книжки людей з інвалідністю за мізерну плату, а реальних людей.

Для цього економісти спільно з експертами (людьми з інвалідністю по зору, а не працівниками МСЕК, які в цьому не компетентні) зроблять реальні розрахунки скільки коштує робоче місце людини з інвалідністю, зокрема, по зору, розроблять реальний механізм його фінансування та методику визначення потреби у створенні цього робочого місця в залежності від стану здоров’я людини, складності та об’єму виконання роботи, визначать потребу у супроводі на робочому місці людини з інвалідністю, а державні підприємства покажуть приклад приватним, то ми не будемо ізольовані в резерваціях для незрячих, а будемо відчувати себе такими ж як і здорові, бо людини з інвалідністюми людей роблять не вади здоров’я, а бар’єри довкілля та байдужість тих хто фінансується з державного б’юджету що складається з податків простих громадян.

Галина Гродецька