Київ на дотик та звук: незрячі проводять у столиці квест на доступність міста

10 Травня 2017 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Шість команд взяли участь у змаганні, яке знов підтвердило: Київ не надто добре пристосований для незрячих

Першого травня у Міжнародний день праці, замість традиційного для багатьох святкування на природі, незрячі Києва вирішили провести активний відпочинок та організували Kyiv city access quest (Квест на доступність міста Києва).

Ініціативна команда волонтерів розробила та підготувала спеціальний маршрут, який розрахований на учасників з інвалідністю по зору.

Один із організаторів квесту Ігор Кушнір зазначає, що учасники квесту – це люди, які хочуть вести активний спосіб життя та виходити із зони комфорту:

“Ми популяризуємо активний спосіб життя для незрячих, показуємо соціуму, що ми є такі ж самі громадяни, яких не треба жаліти”.

З самого ранку шість команд по два учасника в кожній, один – незрячий, інший – із залишком зору, почали долати перші перешкоди. Квест розпочався біля метро Кловська від Центральної спеціалізованої бібліотеки для сліпих імені Миколи Островського та проходить центральними вулицями Києва.

Дарія Коржавіна з напарницею по квесту

Громадське радіо

Хоча відправною точкою обрали бібліотеку, про її корисність і укомплектованість, незряча учасниця квесту Дарія Коржавіна висловилась не надто прихильно:

“Люди більш старшого віку, вони час від часу приходять, але тут немає нових книжок, тільки ті, які залишилися з радянського періоду. Але молоді – це не цікаво”.

Дарія Коржавіна пояснює, що метою першотравневого квесту є заохочення до ведення активного способу життя, орієнтація на місцевості за допомогою різних технічних пристроїв, розвиток комунікації між незнайомими людьми, тісна взаємодія незрячих і зрячих учасників, інтеграція людей з інвалідністю у соціум та популяризація рельєфно-крапкового шрифту Брайля:

“Цей квест особливий тим, що ми будемо тут використовувати різні наші штуки – Брайлівські засоби, можливо тростина нам знадобляться. Собак-поводирів не буде сьогодні, будуть тростини, навігатори, мозок, руки, ноги, голова” (сміється).

Допоміжні тростини у незрячих

Громадське радіо

Під час розмови Дарія Коржавіна не вживає слово “сліпі” до якого багато українців звикли ще із радянських часів. Запитую у неї про коректну термінологію. Дарія говорить, що такі люди, як вона намагаються: уникати визначення “сліпі”:

“В нас просто позалишалося в назвах, наприклад той же УТОС – українське товариство сліпих. Або ось офіційна назва бібліотеки – це Центральна бібліотека для сліпих, але для нас краще казати – незрячі”.

Учасниці квесту

Громадське радіо

Ми прямуємо у метро разом із командою Даші. Коли ідеш разом з ними, починаєш відчувати, як непросто дається незрячим навіть просте пересування вулицею.

Зокрема, у столиці дуже мало озвучених світлофорів, а ті, які є, часто несправні. Така ж історія із громадським транспортом, озвучування зупинок у якому працює нестабільно.

Крім того, майже всі громадські місця, лікарні, аптеки, магазини майже не доступні для незрячих: немає тактильних ліній, маячків, брайлівських написів, які б могли допомогти незрячим долати відчуженість від міста.

Дорогою я запитую про ситуацію з тифлокоментовані фільми для незрячих. Для мене самої це слово нове, і вказує воно на голосові коментарі, що описують що відбувається на екрані, наприклад, дії або кольори. Дарія Коржавіна роз’яснює:

“Я дивилася з тифлокоментарем художній фільм “1+1” або ще називають його “Недоторкані” з російською тифлодоріжкою. Якщо говорити про  Україну, то в нас був документальний фільм про велопробіг незрячих, на тандемах, які величезне коло зробили містами України. Режисеркою виступила Ольга Фрезенко, фільм називається “Я бачу”, його робили одразу із українською тифлодоріжкою як окремий фільм і тому він був одразу адаптований. Насправді в нас тифлокоментарі дуже не розвинені. Моє індивідуальне сприйняття таке, що вони мають бути, але я наприклад, з тифлокоментарями не сприймаю фільми. Мене тифлокоментар відволікає. Мені більше подобається зануритися в атмосферу фільму та послухати звук”.

Дівчата долають метро, ескалатори і виходять на бульвар Шевченка. Читають завдання, використовуючи рельєфно-крапковий шрифт Брайля.

Текст із рельєфно-крапковим шрифтом Брайля

Громадське радіо

Відгадавши загадку, вони спішать виконувати наступний етап квесту.

Їм не звикати до кількості перешкод. Саме їх життя схоже на квест – Київ хоч і заявляє про розмаїття, все ще залишається не пристосованим для людей із інвалідністю по зору.

Громадське радіо