Хто допоможе багатодітній сім’ї, яка виховує дітей-інвалідів?

25 Липня 2013 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Жінка, яка нещодавно зателефонувала до редакції «Вісника+К», не могла стримати сліз. Благала, молила про допомогу для… односельчан. У молодої багатодітної сім’ї Давидовських із селища Колки Маневицького району трапилася біда: двоє меншеньких синів-близнюків невиліковно хворі. В обох ДЦП, вони не сидять, не ходять. «Я не можу витримати, у мене серце крається дивитися, як ці батьки з останніх сил стягуються на лікування дітей. Он, потрапила мати з одним із синів у лікарню – кілька тисяч вже пішло. Ніхто не гляне, що грошей нема, за все треба платити зі своєї кишені», – із плачем розказувала ця добра душа, вирішивши залишитися анонімною.

Оксана ДАВИДОВСЬКА з сином

З Оксаною Давидовською ми зустрілися у Волинській обласній інфекційній лікарні, де вона вже третій тиждень лежить зі своїм чотирирічним Богданчиком – у нього пневмонія. Його брат-близнюк Денис залишився вдома із татом та двома старшими сестричками.

Так уже сталося, що хлопчики, яких добре виношувала, без єдиного натяку на загрозу викидня, поспішали народитися раніше зазначеного часу. Кесарів розтин зробили у Маневичах і відразу доправили у Луцьк у реанімацію. Ліки, шприци, зонди доводилося купувати самим, навіть препарат для розправлення легень, який фінансується державою, обійшовся на двох у 9000 гривень. Як повідомили мені в неонатальному центрі Волинської дитячої лікарні, держава дійсно фінансує подібні препарати, проте не всім недоношеним дітям їх вистачає. Буває, що малюків народжується більше, ніж виділено препаратів. Доводиться тоді батькам купувати їх за свої гроші.

Дітям не було і року, як поставили страшний діагноз – ДЦП. Лікарі сказали, що всьому виною перенесена жінкою внутріутробна інфекція. Хоча Оксана дивується: коли стояла на обліку, аналізи завжди були хороші, навіть грипом під час вагітності жодного разу не захворіла.

Дітям лише рік тому нарешті встановили інвалідність і почали виплачувати гроші.

– Скрізь, де б ми не лежали, куди б не потрапляли, все за свій кошт купуємо, – сумно зітхає Оксана. – Навіть на одні памперси скільки йде, а треба двом дітям щодня. Хоча, коли ми лікувалися в санаторії Козявкіна (путівка нам дісталася випадково, була «гаряча», бо хтось в останній момент відмовився), мами з інших областей розповідали, що їм видають памперси безкоштовно кожного місяця. Я поцікавилася у Маневичах, чи є таке. Є, виявляється, казали, що покличуть отримувати. Але вже півроку минуло – не кличуть. Цікаво, що якби мені інші жінки про таку допомогу дітям-інвалідам не сказали, я б і не знала. Бо вже чотири роки і в лікарню, і в соцзабези ходжу – жодного разу навіть не натякнули. І про матеріальну допомогу, мовляв, можу не заїкатися – нема такого. Зараз із Богданом лежу – уколи по 300-700 гривень кололи. Мусили позичати чотири тисячі. Тепер у гаманці 200 гривень залишилося, а ще ж курс лікування не закінчився.

Звісно ж, редакція «Вісника+К» передала Оксані невеличку допомогу. Але це крапля в морі, якщо зважати, що хлопчиків лікувати треба постійно. Хочеться, щоб і добрі люди знайшлися, відгукнулися, не відвернулися. Дуже сподіваємося, що й адміністрація інфекційної лікарні, куди я зателефонувала, дотримається обіцянки допомогти. Вони, мовляв, не знали, що у їхньої пацієнтки таке скрутне матеріальне становище. В обласному департаменті соціального захисту порадили звернутися до них листом з проханням надати матеріальну допомогу. Раз на рік вона надається кожному прохачеві, нехай би як не відмовляли у цьому районні служби.

У голові не вкладається: багатодітна сім’я, яка виховує двох дітей-інвалідів, не може і 400 гривень на місяць матеріальної допомоги випросити, а «бідні» депутати по 35 тисяч її мають…

Мирослава КОСЬМІНА,

Волинська область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО