Інвалідність — не вирок

9 Грудня 2014 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Третього грудня відзначається Міжнародний день осіб з інвалідністю. Так збіглося, що цього дня виповнюється 20 років ГО «Церебрал» Святошинського району. Основним напрямком роботи цього об’єднання є реабілітація осіб з інвалідністю різних вікових груп та надання всебічної підтримки родинам, які виховують дітей з діагнозом «дитячий церебральний параліч».

Привітати організацію «Церебрал» завітали голова Святошинської РДА Ілля Сагайдак, депутати Київради Наталія Чумакова та Богдан Колодій, меценати й благодійники, яким не байдужа доля дітей з особливими потребами.

«У Святошинському районі на сьогодні проживають 150 дітей з діагнозом ДЦП, тому наше завдання допомагати родинам, де виховуються особливі діти, пройти нелегкий шлях від усвідомлення їх «особливості» до перемоги над життєвими труднощами»,— зазначив голова району.

За високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у справу виховання дітей з особливими потребами, формування позитивного ставлення суспільства до цих дітей Ілля Сагайдак вручив подяки Святошинської РДА активістам «Церебралу», а також відзначив подяками переможців районного фестивалю творчості дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Повіримо у себе».

Святковий концерт з нагоди ювілею ГО підготували переможці фестивалю творчості дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Повіримо у себе», вихованці центру культури «Святошин» та шкіл естетичного виховання Святошинського району.

Діти сиділи за столиками з різноманітними солодощами і фруктами та насолоджувалися концертом. Не обійшлося, звичайно, і без подарунків. Малеча отримала приємні сюрпризи, а керівники «Церебралу» — подяки від столичних депутатів.

«Для дітей, які мають проблеми зі здоров’ям, це особливе свято,— наголошує депутат Київради Наталія Чумакова.— Вони збираються разом, спілкуються, діляться враженнями, проблемами… Попри тяжку хворобу, яка ламає тіло, але не дух, ці діти здебільшого дуже талановиті. Вони і ліплять, і малюють, і вишивають. Деякі це роблять навіть не руками, а ногами, або губами беруть голку й починають щось творити».

З 2006 року організацію очолює Ірина Янчук. Вона близько до серця сприймає проблеми сімей, де виховуються такі діти, адже сама має дитину з інвалідністю.

На жаль, більшість людей з інвалідністю ставлять на собі хрест. Вони впевнені, що нічого не зможуть досягти у житті, що нікому не потрібні. Такі люди не живуть, а лише існують. Проте є історії, які вражають своєю силою та жагою до життя. Таким прикладом є Микита Шемякін та Олена Венгловська — чемпіони України з бальних танців на візках. Вона — звичайна дівчина, яка з дитинства займається бальними танцями. Він — хлопець, який має інвалідність з народження. Вони познайомилися чотири роки тому в школі «Надія», де Олена працювала соціальним педагогом. Микита закінчував одинадцятий клас, і у нього була мрія — танцювати випускний вальс. Це здавалося нереальним і неможливим, але вони це зробили. Олена дізналася про мрію хлопця і стала його вчителем і водночас партнеркою з бальних танців. На подив усіх, ця пара виступила на випускному вечорі Микити. Але на цьому вони не зупинилися. Микита сказав, що хоче бути чемпіоном з танців! І їм це вдалося!

«Я вважаю, що інвалідність у людини — це не вирок,— говорить Микита.— Коли людина не може ходити, її інвалідність полягає не в ногах, а в голові. Найголовніше — це правильно мислити. Якщо ти будеш думати: «Я інвалід і нічого не можу», то ти нічого не доб’єшся в цьому житті. Усе реально! Головне — дуже сильно захотіти!»

Хрещатик