В Україні понад 2,5 мільйона людей мають інвалідність, приблизно 80% — працездатного віку. За законом, роботодавці на підприємствах державної та приватної власності мають дотримуватися 4% квоти й надавати таким людям робочі місця, інакше доведеться платити штраф. А втім, на практиці норму не виконують — це визнає й міністерка соціальної політики Марина Лазебна.

Руслана Шлек-Коломіна, масажистка в Чернівецькій поліклініці

У маленькій кабінці з тьмяним світлом жінка невисокого зросту вправно робить масаж своїй пацієнтці. Вона швидко проводить по спині маленькими кулачками, після чого залишаються хвилі від крему. Жінка одягнена в білий халат без рукавів, трохи темніший фартух, на ногах — яскраво-рожеві шкарпетки та фіолетові шльопанці. Її зимові чоботи стоять під умивальником.

З сусідньої кабінки іноді долинають голоси. Руслана ж рідко першою заводить розмову з пацієнтами. Вона працює мовчки.

«Це найкраща масажистка, у якої я була», — каже дівчина, яка щойно вийшла з кабінету. Для Руслани на сьогодні це остання пацієнтка. Вона може приймати й більше людей, але через те, що має інвалідність першої групи, працює на пів ставки. Руслана — незряча.

«Я пів року намагалася влаштуватися на це місце. Приходила, пояснювала, що мені потрібна ця робота. Без кінця твердила, що готова працювати навіть за невелику зарплату, що я з усім справлюся, що не хочу сидіти вдома».

Це була перша спроба в житті Руслани влаштуватися на роботу. І, зрештою, в неї вийшло — улітку буде сім років, як вона працює в поліклініці.

«Є пацієнти, які від початку зі мною. А є такі, що по три-чотири роки ходять. Люди по-різному реагують. Але я навчилася стояти за себе, робота мене загартувала, зробила жорсткішою».

Після закінчення спеціалізованої школи-інтернату для незрячих у Львові Руслана не думала вчитися й працювати масажисткою. Дівчина хотіла стати перекладачкою з румунської або німецької. У 2008-му вона склала іспити та вступила в Чернівецький університет на заочну форму навчання.

«Було важко, мені ніхто з викладачів не допомагав. Мама теж не могла нічого підказати. Вона — румунка й українською читає погано».

1 з 3Руслана Шлек робить масаж відвідувачці поліклініки у Чернівцях

Після першої сесії Руслана покинула університет і почала готуватися до вступу в медичний коледж, де на навчання лікувального масажу набирали спеціальну групу людей із порушеннями зору.

«У медколеджі нам начитували лекції на диктофон, і я їх конспектувала шрифтом Брайля. Це було класно, тому що я не залежала від мами».

Перший рік навчання Руслана жила в гуртожитку неподалік коледжу. Повернувшись зі школи-інтернату, вона погано орієнтувалася на вулицях і боялася самостійно ходити містом.

«Я вийшла з інтернату непристосованою до життя. Так, ми ходили гуляти, у театр, їздили на екскурсії за місто. Але дорогу вчили переходити лише біля школи, де могла проїхати одна машина».

Мама вчила Руслану маршрутів Чернівцями, як дійти до зупинки транспорту, доїхати додому. Зараз Руслана знає кожну перешкоду на шляху до поліклініки, рахує зупинки, щоб вийти в правильному місці. Коли трапляється щось незвичне — просить людей допомогти.

«Я ніколи не знаю номера тролейбуса, який приїжджає. Запитую в людей. Відповідають не завжди. Так само всередину потрібно зайти акуратно, щоб не впасти. Хтось допоможе — добре, а ні — то сама стараюся».

1 з 3Руслана Шлек вертається додому з поліклініки у Чернівцях, де вона працює

Неподалік зупинки, де Руслана пересідає на автобус, їй зазвичай допомагає продавець кави.

«Коли він бачить, що я блукаю, а людей навколо немає, проводить мене сам». 

Своїм знайомим, які мають інвалідність, Руслана постійно радить теж шукати роботу, не сидіти вдома, виходити хоча б у магазин. Через це вони на неї ображаються, мовляв, вона їм бажає зла. Навіть чоловік Руслани працює «домогосподарем», як вона його жартома називає.

Фото: Анастасія Власова/hromadske

Джерело https://hromadske.ua/posts/agresivnij-i-zagrozlivij-otochennya-zelenskogo-rozpovilo-yak-osobistij-advokat-trampa-tisnuv-na-ukrayinu-u-2019-mu