До останнього не вірили, що це стане реальністю – історія війни Ірини Чепчиної

11 Серпня 2022 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Капітан повинен покидати свій корабель останнім – історія війни Ірини Чепчиної

Думати про власний порятунок їй ніколи – під час війни вона не покладаючи рук рятує інших. Саме під час війни вона пережила знаменну подію – визнання організації УТОГ європейською спільнотою.

Ірина Чепчина, голова Українського товариства глухих (УТОГ), в спільному проєкті Національної Асамблеї людей з інвалідністю України та EnableMe Ukraine, розповідає свою історію війни.

Чи ви знали, що планується російська агресія, чи бачили в новинах, що виїжджають американське та інші посольства, і як до цього ставились?

– Звичайно, усе ці прогнози знали і бачили, але до останнього не вірили, що це стане реальністю.

Які у вас були плани на весну 2022 та взагалі на наступний рік?

– По роботі в УТОГ у нас завжди багато планів, всі перерахувати просто неможливо. Наприклад, лише на весну 2022 року були заплановані два великих всеукраїнських конкурси для глухих школярів і табір для них в «Артеку» (це під Києвом, в Пущі)…

Як вас застав ранок 2022? Що ви бачили та відчували? Як ви відчували вибухи, чи були ці відчуття особливими, на що подібні?

– Ранок почався з тривожних дзвінків від рідних і колег. Вибухів я не чую, сирен також… Якщо постріли і вибухи зовсім близько, можу відчувати лише вібрацію.

Які були ваші дії наступні дні, чи піддались паніці, чи робили закупки, чи знайшли сховище?

– Наступні дні були заповнені роботою. За посадою я маю бути готовою до прийняття будь-яких рішень, спокійно і виважено віддавати розпорядження, від яких залежать долі багатьох людей. Звичайно ж, про закупки і сховище мені ніколи було дбати.

З якими проблемами зіткнулись Ви особисто та ваші друзі, рідні, члени вашої організації?

– Протягом березня 2022 року, під час загострення ситуації у Києві, коли були постійні обстріли і транспорт у місті не ходив, дістатись до офісу було неможливо, тому працювали з дому, онлайн. Постійно підтримували з дому зв’язок з українськими та зарубіжними колегами, з представниками органів влади. Наразі ситуація поліпшилася, у Києві є транспорт і ми працюємо в офісі нашої організації в центрі міста.

Зараз найбільше турбує питання інформування жестовою мовою осіб з порушеннями слуху про те, що відбувається, пошук коштів для оплати праці перекладачів жестової мови і усіх працівників УТОГ, які продовжують виконувати свою важливу для глухих людей місію.

Триває робота з евакуації глухих людей з тих населених пунктів на сході України, де прогнозують загострення ситуації. Наразі інформуємо їх і закликаємо виїхати у безпечні місця. Організовуємо виїзд і надання допомоги тим, хто евакуювався. Розподіляємо гуманітарну допомогу, яку доставляють глухі волонтери, серед тих, хто її потребує.

Чи думали про евакуацію, чи сумнівались?

– Про евакуацію не думала, бо вважаю, що капітан повинен покидати свій корабель останнім.

Розкажіть, будь-ласка, про найбільш емоційний епізод за останні пять місяців?

– Найемоційнішим епізодом стали для мене особисто підсумки голосування 28 травня у Марселі (Франція), під час засідання Генеральної асамблеї Європейського Союзу глухих, де сталася знаменна подія: за результатами голосування Українське товариство глухих прийнято до складу цієї організації. Це рішення підтримали одноголосно усі представники 31 країни — члена ЄСГ, що були присутні у Марселі.

Які ваші плани після перемоги?

– Будемо працювати далі, надолужувати те, що перервала війна. Необхідно також здійснити аналіз та оцінку збитків, які завдала вона нашому Товариству і спрямувати зусилля на їх усунення.