Жан Тарнавський, вчитель пісні жестовою мовою у Чернівецькій школі-інтернаті

Усміхнений чоловік зустрічає нас у великій кімнаті, залитій сонячним світлом. Під дзеркальною стіною стоїть синтезатор, зверху на шафах — барабани. Жан показує — він на них не грає. Він учить дітей, які мають порушення слуху, співати жестовою мовою.

«Я підбираю для дітей пісні про Україну, родину, шкільне життя. Їх вони люблять співати», — каже Жан. Його 15-річний учень Роберт допомагає нам порозумітися й перекладає розмову.

У школі-інтернаті для дітей із порушеннями слуху Жан працює 20 років.Після випуску з цього ж закладу він тимчасово переїхав із Чернівців до Одеси. Був формівником на заводі, де виготовляли плуги, і вихователем у гуртожитку.

«Я мав на заводі хорошу зарплату. Після того, як Радянський Союз розпався, почали платити менше, тому вирішив вступати до університету. Я з дитинства любив співати пісні в жестовому виконанні. Бо так я виливаю свої почуття та переживання».

Жан почав навчатися в Київському університеті культури та мистецтв за спеціальністю культуролог і педагог дозвілля.

• 

• 

У 1998 році він влаштувався працювати режисером Чернівецького обласного будинку культури товариства глухих. А за два роки, коли з іншими випускниками виступав на концерті у своїй школі, директор запросив його на роботу. Відтоді щодня від обіду до вечора Жан проводить уроки музики для школярів інтернату.

Декілька десятикласниць у спортивній формі після уроку фізкультури заходять у кабінет музики і стають у дві лінії перед дзеркалами. Жан гучно вмикає на музичному центрі пісню, повертається до них обличчям і артистично починає виконувати пісню жестовою мовою. Учні рухаються в такт із музикою, синхронно повторюючи слова за Жаном.

«Навіть ті, у кого значні порушення слуху, відчувають ритм музики. Жан пропонує їм пісню, роздруковує текст, вони його вчать і починають репетирувати», — розказує директорка школи-інтернату.

Час від часу учні Жана дають концерти в Чернівцях, виступають на конкурсах, отримують нагороди.

У 2013-му Жан здобув ще одну освіту. Закінчив педагогічний університет імені Драгоманова, щоб професійно працювати з дітьми з порушеннями слуху. Віднедавна він також викладає в школі-інтернаті українську жестову мову.

• 

• 

Жан визнає, що людям із порушеннями слуху в Чернівцях важко знайти роботу. Один із варіантів — навчально-виробниче підприємство Українського товариства глухих, де виготовляють одяг для військових. На інших підприємствах людей із порушеннями слуху можуть не приймати, бо, мовляв, вони вже отримують пенсію за інвалідністю. 

Інша справа за кордоном, де про працевлаштування людей з інвалідністю дбають більше. Нещодавно знайомі Жана виїхали в Польщу працювати пакувальниками м’яса на заводі.

Щойно закінчується композиція, учні обступають учителя й починають з ним розмовляти.

«З ним можна просто поговорити про життя, про випускників нашої школи, з якими ми теж знайомі. Він багато цікавого нам розповідає, розуміє нас», — каже десятикласниця Марія.

Своїх учнів Жан налаштовує на те, що потрібно отримувати освіту, йти на роботу, і що вибір, ким стати, лише за ними. Його ж батьки, які також мають порушення слуху, колись переконували хлопця продовжувати родинну традицію і ремонтувати взуття, як вони.

«Я дуже люблю мистецтво. І якби не мав порушень слуху, то став би співаком», — каже він.

Джерело https://hromadske.ua/posts/ya-zhodnogo-razu-ne-pisala-v-rezyume-sho-mayu-invalidnist-tri-istoriyi-lyudej-z-invalidnistyu-yaki-mayut-robotu