ЗВЕРНЕННЯ професорсько-викладацького колективу Університету «Україна» щодо проблеми виховання толерантного ставлення до людей з інвалідністю в українському суспільстві

1 Лютого 2016 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

ЗВЕРНЕННЯ 
професорсько-викладацького колективу Університету «Україна»
щодо проблеми виховання толерантного ставлення
до людей з інвалідністю в українському суспільстві

Президентові України
Порошенку П.О.

Прем′єр-міністрові України
Яценюку А.П.

Копія: Міністрові освіти і науки України
Квіту С.М.

Копія: Президентові Національної академії педагогічних наук України
Кременю В.Г.

Копія: Директорові Інституту педагогіки НАПН України
Топузову О.М.

Копія: Директорові Інституту літератури НАН України
Жулинському М.Г.

Копія: Уповноваженому Президента України з прав людей з інвалідністю
Сушкевичу В.М.

Вельмишановне панство!

Це звернення до Вас спонукала проблема виховання толерантного ставлення до людей з інвалідністю в українському суспільстві.

В останні десятиліття європейська спільнота демонструє активну позицію щодо подолання дискримінаційних підходів до людей з інвалідністю, у царині освіти зокрема. Саме тому Генеральною Асамблеєю ООН 2006 року було прийнято Конвенцію ООН про права інвалідів, де визначаються права осіб з інвалідністю, а також зобов’язання держав-учасниць Конвенції щодо сприяння, захисту й забезпечення цих прав.

2009 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів. Таким чином Україна долучилася до європейського процесу подолання бар’єрів щодо соціально незахищених груп населення, а уряд України кожного року звітує в Комітеті ООН з прав людей з інвалідністю про виконану роботу.

У заключних зауваженнях стосовно первинного звіту України Комітетові ООН з прав людей з інвалідністю 2015 року зазначається: «Комітет рекомендує державі-учасниці запровадити право на інклюзивну освіту, у тому числі закріпити принципи універсального дизайну та розумного пристосування на рівні законодавства», і наголошує на важливості виховання суспільства щодо запровадження інклюзії. Адже в Україні лише 13% респондентів – батьків дітей дошкільного і шкільного віку − під час одного із соціологічних досліджень висловилися за організацію інклюзивного навчання в дитячих садочках і школах, більша половина опитаних – проти.

Нині Університет «Україна», котрий відкрив двері до вищої освіти обдарованій молоді з інвалідністю 1998 року, напрацював потужний досвід навчання й виховання людей з інвалідністю. У 40 навчально-виховних підрозділах університету, зокрема  19 інститутах, 3 філіях, 1 факультеті та 17 коледжах, навчаються  697 студентів з інвалідністю, зокрема 392 особи – на денній та 305 осіб – на заочній формах навчання, що становить 5,7% від загальної кількості студентів з інвалідністю, які навчаються у ВНЗ України.

Серед дипломованих випускників нашого університету – 13 тисяч фахівців з інвалідністю. Вони займають гідне місце у суспільстві: Оксана Радушинська і Геннадій Горовий є членами Національної спілки письменників України; Уляна Смирнова і Вікторія Скрипник працюють на провідних телеканалах України; Олександр Петров проводить активну волонтерську діяльність; Олена Чинка стала одним із лідерів демократичної політичної партії; журналіст Світлана Патра системно висвітлює успішну діяльність осіб з інвалідністю у ЗМІ.

Проте ані система супроводу, ані інформаційно-комунікаційні технології, ані інклюзивні засоби, − науково-методичні напрацювання університету, − ані епізодичні інформаційні кампанії напередодні Міжнародного дня інвалідів не спроможні подолати свідомість тих українців, котрі звикли сприймати інвалідів як маргінальних і неповноцінних людей.

Тобто, проблема виховання в суспільстві толерантної антидискримінаційної свідомості щодо людей з інвалідністю є надзвичайно важливою. І починати цю роботу необхідно ще в дитячих садочках, у школах.

Професорсько-викладацький колектив Університету «Україна» пропонує в руслі такого виховного процесу, спираючись на Рекомендації ХV міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі у світлі реалізації Конвенції ООН про права інвалідів» (2015 року), котра постійно проводиться в Університеті «Україна» з 2000 року, включити до шкільної програми з української літератури для учнів 7 класу, для вивчення на уроках позакласного читання, повість Оксани Радушинської «Метелики у крижаних панцирах» (Видавництво старого лева, 2015).

Оксана Радушинська – обдарована дівчина з інвалідністю, випускниця Університету «Україна», член Національної Спілки письменників України, Національної Спілки журналістів України, Міжнародної Співдружності письменницьких Спілок, Міжнародної громадської організації «Жінка ІІІ тисячоліття», лауреат премій: «Коронація слова», «Жінка ІІІ тисячоліття», «Українська Мадонна», «Українська Мадонна десятиліття», «Золотий лелека», ім. Олеся Гончара, ім. Богдана Хмельницького, ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото», «Благовіст», «Гранослов», «Кришталеві джерела», «Подільський Оскар», «Православна моя Україна», «Скарби землі Болохівської», «Корнійчуковської премії», Кабінету Міністрів України, володарка Гранта Президента України для обдарованої молоді, авторка 24-х книг поезії та прози для дітей і дорослих. Оксана − радіоведуча Старокостянтинівського районного радіомовлення, теле- та радіоведуча ХОДТРК «Поділля-центр», кореспондент газети Хмельницької міської ради «Проскурів», громадська діячка, волонтер; голова ГО «Творча сотня «РУХ ДО ПЕРЕМОГИ», організаторка благодійних концертів для військових по Україні та в зоні АТО, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ст., почесна громадянка м. Старокостянтинова Хмельницької області.

У повісті О. Радушинської «Метелики в крижаних панцирах» розповідається про дівчинку з інвалідністю. Авторка торкається тем «важких» підлітків, першого кохання, стосунків з однолітками й батьками, заробітчанства і дітей, залишених під опікою літніх родичів; незаконних оборудок із привласнення земель; проблем сучасного села й сучасного великого міста; пошуку себе серед інших, слабших чи сильніших однолітків; питань боротьби з внутрішніми комплексами і перемоги чи повної капітуляції перед ними… Усе це – дотично, ніби тлом для теми, яка проходить лейтмотивом крізь увесь сюжет, утілюючись життям тринадцятирічної Ярини, котра після ДТП залишається сиротою, прикутою до інвалідного візка. Опіку над дівчинкою беруть на себе дядько і тітка юнки. Вони в тій аварії втратили й свого старшого сина. Разом покалічена родина навчається долати моральні бар’єри соціуму й навколишнього світу, не надто пристосованого до потреб візочників. Разом вони шукають кошти для операції за кордоном, що може подарувати дівчині шанс стати на ноги. А от вже самотужки Ярині доводиться, долаючи фізичний та емоційний біль, налагоджувати стосунки з однолітками, долати комплекси щодо інвалідності, навчатися розрізняти фальшивих і справжніх друзів, котрі не відвертаються в найcкладніші моменти життя. А ще вона вперше закохується. І хоча симпатія між підлітками взаємна, батьки Артема – чемпіона України зі спортивно-бальних танців –  категорично постають проти спілкування дітей. Вони навіть не здогадуються, що дівчинка візьметься навчатися… танцям на візку. Нове захоплення не лише допоможе Ярині позбутися комплексів неповноцінності й перетворитися з метелика, заціпленого кригою каліцтва та сумнівів, на окрилену юнку, не лише дозволить підліткам частіше зустрічатися й вибудовувати свої невмілі, полохливі, але справжні в щирості стосунки, а й – зібрати кошти, необхідні для лікування дівчини за кордоном…

І саме отакий «погляд зсередини» обдарованої і досвідченої письменниці, котра з дитинства послуговується візком, є інвалідом першої групи, викликає довіру, змушує читачів замислитися й подолати відповідні стереотипи. Однією з важливих рис книги О. Радушинської «Метелики…» є те, що її адресовано читачам підліткового віку. Адже саме в цьому віці формується система цінностей людини, головне, вчасно і чесно сказати про це дитині.

Важливість окресленої проблеми, 17-річний досвід навчання молоді з інвалідністю, волонтерська і тьюторська діяльність студентів Університету «Україна», постійний контакт і співпраця з батьками студентів з інвалідністю дає підстави нам, професорсько-викладацькому колективу Університету «Україна», рекомендувати включити до шкільної програми з української літератури для учнів 7 класу, для вивчення на уроках позакласного читання,  повість Оксани Радушинської «Метелики в крижаних панцирах».

Заздалегідь вдячні за Вашу підтримку нашої пропозиції, яка сприятиме вихованню толерантного ставлення до людей з інвалідністю у нашому суспільстві.

За дорученням професорсько-викладацького колективу університету,

із повагою, президент Університету «Україна»,
дійсний член Академії педагогічних наук України,
доктор технічних наук, професор П.М. Таланчук