Іванна Михайленко навчається в юридичній академії. Вона керує автівкою, подорожує світом і відпочиває у компанії друзів. Дівчина веде інстаграм-блог, де пише про б’юті-лайфхаки та книги. А ще на своїй сторінці Іванна розвіює упередження про людей з порушенням слуху.

Дівчина з дитинства живе у світі, який називає «тихим». Для «Неначасі» Іванна розповіла, як вона танцює, про що мріє та чим жестова мова схожа на іноземну. 

«Я зрозуміла, що «неможливе ніколи не буває»

«Танцювати можна, лише маючи слух», − вважає містер Стереотип. Іванна (або, як вона називає себе, Джоанна) спростовує міф власним прикладом. «Я захоплювалася танцями, але завжди думала, чи зможу танцювати без слуху. Спочатку спробувала хіп-хоп вдома за допомогою ютубу. Без музики. І в мене вийшло!» − розповіла дівчина, згадуючи 2014 рік. – «Після цього я зрозуміла, що зможу танцювати, навіть без музики, тож я пішла займатися східними танцями». 

Перший турнір у Вінниці приніс танцівниці одразу друге призове місце, і дівчина продовжила тренування. Разом із подругою Іванна брала участь у конкурсах в Одесі, Ужгороді, Києві та здобувала медалі. Секретом успіху вона вважає велике бажання, без якого нічого б не вийшло: «Звісно, це було важко, та я звикла. Багато танцювала без слухового апарату, навіть на конкурсах. Це нормально. Тепер я зрозуміла, що «неможливе ніколи не буває».

У 2016 році вона перемогла у Всеукраїнському фестивалі східного танцю соло-табла (це енергійний виступ під акомпанемент барабанів, – ред). Дівчина увійшла до Відкритої ліги й покинула тренування, аби приділити час підготовці до ЗНО. Іванна зробила фотосесію в сценічних костюмах на пам’ять про свою танцювальну пригоду. 

Однак на цьому історія не завершилася, і східний танець приніс дівчині ще одну перемогу. Іванна здобула титул «Міс Вінниця» на обласному рівні й «Міс Талант» у Всеукраїнському конкурсі краси «Міс і Містер УТОГ–2018». 

Що таке УТОГ та навіщо воно потрібне?

Українське товариство глухих (УТОГ) – це громадська організація, створена 87 років тому. З 1957 року входить до Всесвітньої федерації глухих, що співпрацює з ООН. Проєкт об’єднує людей з порушеннями слуху, допомагає їм в освітній та професійній сферах, захищає права. Загалом до організації входить 42 тисячі учасників. 

Рік потому Іванна повернулася до східних танців, але вже в якості хобі. Тоді ж друг дівчини попросив навчити танцювати його сестру, яка не чує: «Вона саме готувалася до конкурсу «Мініміс УТОГ». Я погодилася й відкрила для неї світ танцю. Звісно, не сама, а зі своєю тренеркою, яка чує музику. Я не вірила, що можу тренувати маленьку дівчинку. Це дрібниці, але це моя радість».

Зараз Іванна танцями не займається, але мріє спробувати інший стиль. 

Надія на краще життя

Дівчину також надихає створення світлин – вона любить бути по обидва боки об’єктиву. «Я люблю унікальні та вишукані фотографії. Люблю, коли дивлюсь, як я гарно сфотографувала. Це мене робить щасливою», − пояснює дівчина. Іванна навчалася в модельній школі, опановувала візаж, і хоча не розпочала професійну кар’єру моделі, часом вона думає про це.

Особливе місце в житті Іванни посідає освіта. Вона закінчила спеціалізовану школу, а зараз навчається в Київському інституті інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія». 

Під час вступу Іва переймалася: «Чесно кажучи, я думала, що мій рівень знань гірше, ніж у людей, які чують. Думала, що вони можуть бути розумніші за мене, буде важко наздоганяти їх. Боялась, але я завжди така цілеспрямована, завжди люблю пізнавати щось нове, тож вирішила сміливо піти в цю чудову академію, в інший світ і не відмовилась від своєї мрії. Виявилося насправді все не так, як я думала. Люди зі слухом рівні зі мною. Просто завдання трішки інші». Одногрупники називають Іву «родзинкою». Вони спілкуються з нею за допомогою письма, голосу та жестів – дівчина запитує, кому як зручно комунікувати. 

Іванна хоче працювати адвокаткою або суддею, аби допомагати людям з порушеннями слуху, розширювати їхні можливості. На запитання скептиків відповідає: «Ви забагато думаєте про погане. У вас не було надії на краще життя? Багато хто не вміє добиватися того, щоб їх взяли на роботу. Але згідно зі статтею 24 Конституції України, всі люди рівні. І ви ніколи не відмовляйтеся від своєї мрії. Запам’ятайте і припиніть так думати, ніби людям з порушенням слуху не можна працювати та вчитись. У мене своя мрія, і я йду до неї, незважаючи ні на що».

У яких ще документах йдеться про права людей з інвалідністю?

Конвенція про права осіб з інвалідністю – це міжнародний документ, прийнятий ООН. Її підписали 2006 року, а підтримали в Україні – 2010-го. «Держави-учасниці зобов’язуються забезпечувати й заохочувати повну реалізацію всіх прав людини й основоположних свобод всіма особами з інвалідністю без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності», − йдеться в статті 4 Конвенції. 

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» проголошує: «Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється».

Гулівер, ломбард і воля до навчання

Люди, які чують, запам’ятовують слова й конструкції під час розмов. Завдяки цьому вони навчаються грамотно писати. Людям з порушенням слуху в цьому плані складніше, однак і тут Іванна перемогла стереотип: «Ви не чуєте й кажете, що не можете писати грамотно, як усі? Дійте, не соромтеся перепитувати в когось, що означають слова. Не обов’язково мати слух, щоб бути грамотним. Вихід завжди є».

Друковане слово допомогло Іві у самовдосконаленні. «Коли мені виповнилося дев’ять років, мені подарували на День народження першу книжку – «Мандри Гуллівера». Але я до цього поставилася байдуже. 

За два роки я побачила на своїй полиці так і не прочитану книжку. Чомусь я вирішила спробувати читати. Мені сподобалось торкатися сторінок книги. Читала, не розуміючи змісту, спочатку по буквах. Тоді я почала писати краще. Хоча не ідеально, але результат був значний. У школі я якось написала роботу, вчителька здивувалася й похвалила мене. 

Я почала купувати журнали, комікси, особливо «Принцеса» й «Вінкс». Ще не розуміла, про що йдеться, але я чомусь продовжувала й слідкувала за кожною буквою. Можливо, це спадкове хобі, і я люблю книжки через те, що мої тато й дідусь теж люблять? Коли попросила у батька купити другу книжку, він з радістю це зробив. У 16 років я усвідомила, що час читати не по буквах, а розуміти значення слів».

ЗАРАЗ ІВА РАДИТЬ НАЙКРАЩІ, НА ЇЇ ДУМКУ, КНИЖКИ СВОЇМ ЧОТИРЬОМ ТИСЯЧАМ ПІДПИСНИКІВ В INSTAGRAM.

Вона написала відгук про роман «Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука та «Дівчина, яку ти покинув» Джоджо Мойєс цього року. До речі, писати – це другий спосіб покращити свою грамотність для Іванни, яким вона користується з дитинства: «Я купила особистий щоденник і писала про різне. Смішно те, що я писала, просто копіюючи слова, які побачила. Наприклад, «ломбард» і якусь рекламу я переписувала в щоденник, хоча не розуміла змісту». Тепер Джоанна вважає свою сторінку в соціальній мережі особистим щоденником, хоча й блогеркою себе не називає: «Пишу про те, чим я хочу ділитись. І я не думаю, що дарма пишу. Пости розвивають мене, і це моє хобі». 

Дівчина покращує знання мови за допомогою субтитрів: «Кожного разу, коли дивлюсь фільм або серіал, я завжди читаю субтитри, звикла робити це швидко. Я копіюю субтитри, щоб писати грамотно. Це доречно для розмовних стилів: листування, діалогів тощо».

«Як 3D-мова»

Та все ж жести є зручнішими для Іви. «Ми можемо вільно спілкуватися за допомогою жестів будь-де, нікому не заважаючи голосом. Ми можемо показати здалеку, а голосом можна недочути й доведеться підходити ближче. Я вважаю, що жестова мова − це як 3D мова», − розповіла дівчина. Люди, які не чують, краще розуміють емоції за виразом обличчя, бо «вони завжди уважні своїми очима, а не вухами». «А ще у нас є свої слова, можете вважати їх секретними. Наприклад, жест зі словом «гап» – означає «буду діяти, буду робити», – пояснює дівчина. 

Іванна порівнює мову з почерком: «Буває, що я закохуюсь в гарні жести. У когось жест дуже гнучкий і ніжний, у когось – швидкий і твердий. Так і почерк буває різким, великим, мінімалістичним чи зовсім незрозумілим». 

Коли дівчина спілкується зі своїми друзями, перехожі дивуються. «Буває дивляться на нас наче ми божевільні», − згадує Джоанна. На думку Іви, ті, хто чують, теж мають знати жестову мову: «Люди вчать іноземну мову, але чому не жестову? Люди з порушенням слуху не завжди можуть зрозуміти, про що інші говорять і пишуть. Їм потрібне рівне та доступне спілкування зі всіма людьми, щоб не почуватися іноземецями. Вчитися потрібно всім: лікарям, поліцейським, адвокатам, вчителям, журналістам, касирам, офіціантам. Це дуже важливо.

Зараз ми навчаємося на різних курсах, в різних навчальних закладах, навіть онлайн. Ті, хто здобули багато знань, мають більше можливостей зайняти вакантне місце». Іву надихає історія її знайомої стюардеси, яку взяли на роботу лише тому, що вона, на відміну від інших претенденток, володіла не лише англійською, але і жестовою мовою. Джоанна керується цитатою з книги «Генрі Форд: Моє життя та робота»: «Накопичуй знання, але не перетворюй свою голову на музей». 

Як вивчити жестову мову?

Щоб опанувати «тиху мову», достатньо мати доступ до інтернету. На сайті Українського товариства глухих є більше, ніж 250 відеороликів, де слова перекладають з вербальної на жестову мову. Громадська організація «Відчуй» теж пропонує уроки. Вона створила «зіркову абетку» у 2018 році, де 33 відомі українці, серед яких Андре Тан, Джамала, Юрій Горбунов, Юлія Саніна, показали літери української мови жестами.

Жестову мову можна вивчати за допомогою перекладених пісень і онлайн-уроків. Сурдопедагог Олександр Рудик викладає жестову мову під час щотижневих прямих етерів на інстаграм-сторінці проєкту «Відчуй». Шість лекцій від президентки Спілки перекладачів жестової мови Маріни Ліферрової є на ютуб-каналі Благодійного фонду імені Сергія Горового.

Інклюзія набирає обертів в Україні. За даними ГО «Відчуй», жестова мова входить до п’ятірки найуживаніших в нашій державі. 223 тисячі українців (це вдвічі більше населення міста Бердянськ) спілкуються нею. У 2019 році для людей з порушенням слуху адаптували музичний фестиваль Atlas Weekend. А цього року MEGOGO підготувало для них освітні серіали «Дія. Цифрова освіта». Третього грудня Володимир Зеленський підписав про указ «Про забезпечення створення безбар’єрного простору в Україні».

«Пишаюся цим, уявляєте?»

Коли люди дізнаються, що Іванна не чує, вони співчувають. Це обурює дівчину: «Як шкода» звучить неприємно і принизливо. Чому ті, хто можуть чути, завжди жаліють людей із порушеннями слуху? У нас є найважливіше – здатність відчувати емоції та почуття. У нас є свій незвичайний світ і своя культура. Чесно кажучи, не люблю викликати у людей жалість. Та і я себе зовсім не жалію. Втрата слуху не заважає жити далі. Просто треба йти до своєї мети. Я пишаюся тим, що я дівчина з порушенням слуху. Пишаюся цим, уявляєте?».

Люди без слуху часто мають розвинуту уяву, їм не заважає сторонній шум.  «Поки була маленька, завжди думала, що я єдина, що я не така, як всі. Було страшно і сумно, але коли я вперше потрапила у світ дітей з порушенням слуху в дитячому садку, я зраділа й полюбила його.  

Я НЕ ВВАЖАЮ СЕБЕ ІНВАЛІДОМ.

Втрата слуху – це маленька відмінність, яка робить людину незвичайною та особливою. Кожна людина по-своєму особлива. Мій тихий світ для мене дуже маленький, але душевний і близький. У ньому є багато добрих людей, і, звичайно, є погані, але їх менше. Тихий світ для мене ближчий, ніж звичайний. Але я, як завжди, люблю обидва світи та поважаю їх». 

Як називати людей, які не чують?

«Ти що, глухий?», «Банани з вух дістань!», – такі висловлювання ображають. Не варто називати «інвалідами», «хворими», «глухими» або «глухонімими». По-перше, не всі люди з порушеннями слуху, мають інвалідність. По-друге, є особи, які не чують, але розмовляють. Їм складно розмовляти, однак вони не є німими. По-третє, трапляються ситуації, коли людина не повністю втрачає слух, а частково. 

Інститут масової інформації радить словосполучення «люди з порушенням слуху» для коректного спілкування. 

Авторка: Наталія Данилюк

Джерело http://nenachasi.in.ua/zhyvu-v-tykhim-sviti-istoriia-20-richnoi-ivanny-z-porushenniam-slukhu/