Життя у пітьмі: У Вінниці незрячих навчають на в’язальних машинах

23 Січня 2018 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Пілотний проєкт реалізують у Вінницькому центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Поділля». За словами керівника Романа Штогрина, назву центру змінили, адже слово «інвалід» прибрали з лексикону на законодавчому рівні.

-Наше завдання навчити людей саме тих спеціальностей, чи тому вмінню, що вони самі пропонують, – уточнює співрозмовник. – По завершенні навчання забезпечити соціальний супровід для пошуку місця роботи. Ця складова, на думку керівника, надзвичайно важлива. Уже мають досвід працевлаштування 12-ти нечуючих і однієї людини на візку. Всі вони працюють касирами в одному з торговельних центрів міста.

-Мало хто вірив, що таке можливо, – зазначає пан Роман. – Ні роботодавці, ні наші підопічні не були певні, що з цього щось вийде. Але ж вийшло. Керівництво торгівельного центру просить рекомендувати їм ще таких працівників. Пояснюють це тим, що нечуючі проявили себе надзвичайно відповідальними у роботі!

У нинішньому році у Центрі розпочали навчати групу незрячих працювати на в’язальних машинах. На їх же пропозицію. Такі люди самотужки навіть групу сформували. В’язані шапочка, светр, шарф, інші речі – важко повірити, що їх виготовили незрячі. Поки що в’яжуть гачками. Наступний етап – навчання на в’язальних машинах. «Ніхто, крім нас, не навчає незрячих такому умінню, – уточнює Роман Штогрин. – Принаймні, у Вінниці».

Скористатися новою програмою центру «Поділля», схваленою Мінсоцполітики, може кожен охочий, хто має групу інвалідності. Причому, не тільки з Вінницької області. У Центру статус міжрегіонального. Тут створено також умови для проживання іногородніх. Реабілітація – безкоштовна.

Навчуся в’язати – зможу заробляти

Перша реабілітаційна група нараховує шестеро осіб. Незрячий чоловік опановує мистецтво масажу, п’ятеро жінок навчаються в’язанню гачком і на в’язальній машині.

-Тільки не пишіть, що ми нещасні, – каже дзвінким голосом Оксана Войтко, це вона зібрала групу. – Пожалієте мене, що я впала у відкритий люк. А таке справді було. І не одна я опинялася у такій ситуації. І що з того жалю, чи співчуття? Дякувати, живі залишилися. А ось якщо є можливість допомогти – це вже інша справа. От ми навчимося гарно в’язати, захочемо продавати свої вироби. Тут би підставити плече…

У пані Оксани інвалідність по зору з дитинства. Навчалася у спеціалізованій школі для незрячих. Зуміла здобути вищу освіту. Має диплом Вінницького державного педагогічного університету. За фахом – український філолог. 13 років учителювала у вечірній школі для слабкозорих і незрячих. Але школу закрили. Жінка опинилася без роботи.

-Для мене навчання на курсах в’язальниць – це прагнення отримати можливість заробляти на життя власними руками, – уточнює співрозмовниця. –Якщо відверто, не думала, що навчуся. Зуміла! Уже шапочку зв’язала. З вушками. Ходжу в ній. Тепло, зручно та ще й приємно, бо зроблена самою для себе.

Поради майстра під час занять пані Оксана, як і майже всі інші, записує на диктофон. Дома прослуховує. Лариса Мельник робить запис на дошці Брайля. Наймолодша у групі Галина Корнєєва Ще коли навчалася у школі для незрячих, захопилася виробами з бісеру. Мало вірила, що зуміє опанувати ще й в’язання нитками. Каже, коли запропонували купити гачки, вирішила таким чином: якщо справа не піде, віддасть їх мамі. Вона також займається в’язанням. «Після першого тижня навчання кажу мамі, вибач, але я жадібна, тому гачки тобі не віддам, – усміхається співрозмовниця. – Сподобалося, Хочеться навчитися».

На запитання, як вдається в’язати, коли не бачиш, що робиш, відповідає: «Мої очі – мої руки. Ми все відчуваємо руками. Кожну петличку, кожен вузлик». У Галини мрія: виготовляти комбіновані вироби – в’язані з ниток речі прикрашати візерунками з бісеру. Узори їм підказує майстер. Вона ж радить вироби, що користуються попитом.

Ще одна учасниця групи Лариса Мельник раніше в’язала шпицями. У неї багато власних виробів. Зв’язала синові светр, а він сподобався його другові. Тепер і товариш сина має таку саму вдяганку. Для мами – носки і жилетку. Сама ж носить дві оригінальні накидки. Теж власної роботи.

-У мене бажання навчитися працювати не тільки гачком, а й на в’язальній машині, – розповідає жінка.

– Гачком дещо вже вдається, а як буде з машиною, складно сказати.

Перші вправи на в’язальній машині зробила Наталія Філюк. При допомозі майстра, звичайно. Оксана Ванюшкіна, яка навчає незрячих, переконана, що її учні зуміють опанувати машинне в’язання. Потрібен час. Щоправда, значно більше, ніж для в’язання гачком.

-Настільки мотивованих учнів, якими є мої нинішні підопічні,зустрічає уперше у своїй роботі, – розповідає майстер Оксана Ванюшкіна. – Та й взагалі уперше працюю з незрячими людьми. У них дуже велике бажання вчитися. Є такі елементи, що їх опанували за день, тоді як люди, у яких гарний зір, вивчали їх тиждень-другий. Мої учні уже отримали ази нової справи. Перейшли до виготовлення узорів. Без помилок, звичайно, не обходиться. Втім, можу з упевненістю сказати, що їх реально навчити виготовляти такі речі, які можна виставляти на продаж.

Дамо їм також основи машинного в’язання. Це розширить їхні можливості. Наприклад, машинний виріб можна прикрасити елементами, зв’язаними гачком. У мене мрія, щоб їм виділили місце у великому торгівельному центрі. Щоб там могли продавати, отримувати замовлення

Директор міжрегіонального центру професійної реабілітації осіб з інвалідністю «Поділля» Роман Штогрин:

-Комплексна реабілітація з отриманням виробничих навиків і працевлаштування людей з інвалідністю – новий напрямок роботи нашого Центру. Завдяки їй змінюємо, точніше, ламаємо стереотипи у ставленні до таких людей. Переконуємо їх самих, роботодавців, суспільство, що вони мають право і можуть трудитися на відкритому ринку праці. Для нинішньої групи в’язальниць уже проводимо перемовини з одним з торговельних центрів про виділення місця для продажу їхніх виробів.

Ми відкриті до співпраці з кожним охочим, хто має групу інвалідності, віком від 18-ти років. Послуги для таких людей безкоштовні.

Адреса Центру: м. Вінниця, вул. Пирогова, 135-а, зупинка «Лікарня ім. Ющенка». Телефони: 68-02-60, т/ф (0432) 55-47-10, 68-02-61

P.S.Запитав співрозмовників, незрячих в’язальниць, як вони дізнаються про написане? Відповіли одразу, майже в один голос. «Так ми ж проживаємо і спілкуємося з людьми, які бачать сонце. Вони ж і розкажуть, і прочитають…»

20 хвилин