Жінки з інвалідністю в ситуації COVID-19

14 Липня 2020 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

«Звертатися постійно до когось важко… Ну один, ну два рази, а потім сусідка просто не відповідає на телефонний дзвінок. Для мене похід до магазину та аптеки – це випробування. Дістатися до знайомого магазину та аптеки не можу, ті, що поряд – архітектурно-недоступні. Люди, обходять стороною, всі тримають дистанцію, і ніхто не бажає зв’язуватися із жінкою на візку, яка протягує гроші та список товару потрібного», Ганна, жінка пересувається на візку, виховує дитину та доглядає за батьками похилого віку.

Карантин став додатковим викликом для жінок з інвалідністю, про що свідчать й інші непоодинокі історії. Розуміючи необхідність обмежувальних заходів в умовах карантину, переконана, що, як на національному, так і на місцевому рівні не було приділено достатньої уваги людям з інвалідністю, зокрема жінкам. Ба більше, взагалі не було оцінено можливий вплив карантинних заходів на різні категорії населення, відповідно й не було передбачено додаткової підтримки.

Хочу подякувати жінкам та дівчаткам з інвалідністю, а також мамам дітей з інвалідністю, які поділились зі мною тими викликами, які їм доводиться долати впродовж останніх кількох місяців. Вірю, що спільними зусиллями ми зможемо підготуватись до схожих ситуацій та передбачити додаткову підтримку найбільш вразливим групам.

Через відсутність транспорту жінки з інвалідністю не могли дістатися до знайомого (доступного) продуктового магазину, аптеки, а в закладах поруч із домом зазвичай архітектурно недоступно. Також жінки говорять, що є випадки, коли «продавець не вийшла, тому що в неї інші покупці, і взагалі, карантин – вона спілкуватися не може поза межами магазину».

«Ні, це не правда, що завжди можна знайти допомогу. Раз, два, за досить велику плату, потім вже не вистачає грошей…».

Необхідність дистанціювання при комунікації при карантині, не дозволяє отримати звичайну допомогу (супровід) жінці з проблемами зору, пересування, слуху, тощо. «Ніхто не протягне руку допомоги – для людей важлива дистанція, що природно зараз…. Але я позбавлена можливості отримати допомогу, якою користувалася раніше в магазині, лікарні, аптеці».

Існує не мало родин де жінки з інвалідністю мають членів родин з інвалідністю та родичів похилого віку, тобто вся родина підпадає під групу ризику, і тоді навантаження стає ще більшим.

«Мій син має психічні проблеми. Я в результаті захворювання пересуваюсь на візку. Мені надзвичайно важко втримати дитину вдома, доглядати за ним, не маючи можливості вийти з квартири, вирішувати питання покупки продуктів та ліків. Маски я не могла купити два тижня, просто пошила їх сама», Марія, жінка пересувається на візку, мама дівчинки з аутизмом.

Мами, які виховують діток з ментальними та психосоціальними порушеннями розповідають, що загострюється психічне здоров’я, втрачаються навики, важко стримувати дитину в ситуації карантину в чотирьох стінах, важко пояснити чому треба одягати на обличчя маску тощо.

Якщо жінки з інвалідністю живуть на лінії розмежування, то їх ситуація взагалі катастрофічна. В цьому випадку жінки говорять, що і до пандемії були проблеми з лікарями, консультаціями фахівців, деякими ліками, а зараз, коли транспортний зв’язок обмежений ця ситуація загострилася. Поганий Інтернет та відсутність комп’ютерної техніки не дозволяє отримувати вчасно інформацію, бути в курсі подій щодо профілактики СOVID-19, прийняти участь у он-лайн зустрічах, які організовують НУО та інші установи. Навіть не всі діти можуть навчатися он-лайн по програмі Всеукраїнська школа он-лайн, тому що просто не має Інтернету чи комп’ютерної техніки. Що також є великою проблемою для жінки, яка відповідає за дитину та її навчання.

«В умовах карантину практично не працюють лікарні. В маленьких містах, селищах, особливо на лінії зіткнення, зараз неможливо отримати медичну допомогу та консультації, хоча жінки мають хронічні захворювання, пов’язані з інвалідністю та потребують постійної медичної підтримки. В умовах карантину, соціальний супровід стає майже неможливим. Отримати інформацію та допомогу неможливо, навіть, по телефону (не має лікарів, громадських організацій, а представники державних установ кажуть про те, що самі мають потребу в інформації)» – розповіла Ганна, жінка з інвалідністю, мама 10 річного хлопчика, якого виховує самостійно, Попаснянський район.

До всіх проблем, про які сказано вище, у жінок з інвалідністю з числа внутрішньо переміщених осіб, додалися важкі психоемоційні хвилювання. Жінки говорять про те, що рідні, друзі не поряд. До проблем із орендою житла, та загальним виживанням, додалися важкі проблеми пов’язані з карантином. «Психологічно надзвичайно важко розуміти, що батьки, рідні, вони «закриті карантином» в Донецьку чи в Луганську, що ані Новою поштою не можна стареньким батькам доправити посилку, як це можна зробити в інших областях, чи просто найняти авто та поїхати до них, хоч і не працює транспортне сполучення між містами. Це просто підрубує крила, сили, надії. Дихати важко від розуміння того, що ми зовсім не можемо допомогти один одному в такий важкий час», Юлія, жінка з порушеннями зору, ВПО, мама двох дітей.

«Якби я була вдома – все було би інакше – поряд друзі, співробітники, а головне рідні, хто завжди міг допомогти. Я зрозуміла, що всі 6 років, дуже мало сприяли адаптації в новій громаді для мене та моєї родини – у важкій ситуації ми майже залишилися на одинці з великими проблемами».

Жінкам з інвалідністю важче вберегтися від вірусів. По-перше, вони і так мають послаблений імунітет. По-друге, захистити себе досить складно, адже, наприклад, пересуваючись на візку, важко тримати руки захищеними, на які постійно потрапляє пил, бруд, грязь, навіть в рукавичках.

Повторююсь, що всі ці виклики вразливості населення не досліджені. Зараз існує загальне розуміння вразливої категорії, якій особливо загрожує COVID-19, але потрібно вивчати та говорити й про ті категорії людей, які потрапляють до подвійної групи ризику. Ці категорії можуть дуже постраждати не тільки від вірусу, а й від порушеного соціального устрою, що відбувається в даний час.

Дані проблеми та труднощі жінок та дівчаток з інвалідністю, а також мам дітей з інвалідністю невідомі оточуючим, які, в ситуації шоку, переймаються особистими проблемами, що також, зрозуміло, але громада, жіночі НУО, влада, повинна мати інформацію, що дані категорії жінок потрапили до групи ризику.

Пропоную з цієї публікації розпочати діалог між людьми з інвалідністю та громадськими організаціями, що працюють з питаннями інвалідності з однієї сторони, а також представниками влади національного та місцевого рівня з іншого. Лише спільними зусиллями ми зможемо виокремити основні проблеми жінок та дівчат з інвалідністю, а також мам дітей з інвалідністю, з якими їм довелось зіштовхнутись під час карантину та знайти шляхи вирішення цих питань.

Урядова Уповноважена з прав осіб з інвалідністю Тетяна Баранцова

Джерело