Я вболіваю за ФК «Динамо» Київ і за збірну України, але вперше потрапив на стадіон під час Євро-2012. До цього я дивився футбол тільки по телевізору, а тут опинився одразу на новому стадіоні у Києві. Це було неймовірно!

На матч я ходив із супроводжуючим, який допомагав мені піднятися по сходинках. На жаль, не скрізь на сходах є поручні, і таким людям, як я, а також маленьким дітям або людям похилого віку, без допомоги не обійтися. Але я не скаржуся – воно було того варте.

Яка ж це велика різниця – дивитися футбол по телевізору і на стадіоні. Атмосфера нереальна. Вдома я просто сиджу і дивлюся, а на стадіоні я кричу і співаю разом з усіма. Навіть не можна порівнювати. Не пам’ятаю , коли я останній раз так кричав, як на останньому матчі збірної України проти Франції у Києві. Вдома перед телевізором я не кричу – немає сенсу.

На київському стадіоні мені найбільше сподобалося те, що стюарти були дуже уважні, і відчувалося, що вони знають, що робити, і як пропонувати свою допомогу. Я знаю, що CAFE проводив для них спеціальні тренінги з етикету спілкування з людьми з обмеженими можливостями, і це дуже помітно. Молодці, що робите таку важливу роботу. Відчувається високий рівень.

Мені не довелося скористатися допомогою стюартів, так як я був із супроводжуючим, але думаю, якби прийшов один, мені б допомогли дійти до свого місця і проводили до виходу після матчу. І все-одно один би на стадіон я не пішов – хіба мало чого може трапитися в такому натовпі.

Але взагалі дуже добре, що такі тренінги проводяться, і це правильно, адже всі ми хочемо побачити матч, незалежно від наших фізичних можливостей. Я ніколи не бував на виїзних матчах, але мрію потрапити на нові стадіони у Харкові і Львові.

Костянтин Галак, м.Київ, Україна

CAFE