Як живуть незрячі в Україні

1 Листопада 2013 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Вони змушені перебуватися на пенсію та оббивати пороги соціальних служб, вимагаючи допомоги. Бо лише одиниці з них можуть знайти бодай якусь роботу. За приблизними підрахунками, в Україні понад 50 тисяч людей з вадами зору.

– Как вы себя чувствуете? Что вас сегодня беспокоит?

Це один із медичних центрів Черкас. Тут працюють особливі масажисти. Сергій Врабій утратив зір у 12 років. Тоді і мріяти не міг, що в майбутньому до нього стоятимуть черги по допомогу.

Сергій Врабій, масажист:

– Даже доверия у людей больше, некоторые стесняются раздеваться, а мне помогает, потому что они могут спокойно раздеться и чувствовать себя, в этом плане мне проще находить общий язык с людьми.

Сергій Нещадим – інвалід з порушенням зору, працює масажистом уже шостий рік.

Сергій Нещадим, масажист:

– Я помогаю людям, для меня приятно, если человек выходит от меня, он чувствует себя лучше – это самая большая благодарность, успех – это то, как мы помогаем людям, мы чувствуем себя очень значимыми, когда людям помогли.

Щодня кожен з них обслуговує більше десятка клієнтів. У пацієнтів – лише схвальні відгуки.

Лідія Заруба, мешканка м. Черкас:

– Массаж очень разносторонний, я делала раньше массаж, но не настолько хорошо, молодец парень.

Коли брали на роботу осіб з інвалідністю – не мали жодних сумнівів, каже головний лікар. Незрячі масажисти вирізняються особливими здібностями.

Ірина Волощієнко, головний лікар реабілітаційно-оздоровчої поліклініки:

– Они самые дисциплинированные, ответственные и милосердные, очень приятно работать с такими, как я говорю, детьми, только потому что их очень любят наши пациенты.

Втім, таких щасливих історій з життя незрячих не багато. У киянина Анатолія все інакше – про роботу він навіть не мріє. Чоловік живе на пенсію тисячу гривень і соціальну допомогу – продуктові пайки для осіб з інвалідністю. Бідкається – продукти до нього доходять не завжди, а прожити без цієї хоча й незначної допомоги дуже тяжко.

Анатолій Астафьєв, мешканець м. Києва:

– В сентябре мы были, чтобы получить паек или талоны на питание, они сказали, что талоны на питание мы дать не можем, так как столовая начинает закрываться, ну я говорю – давайте хотя бы паек, там рис, гречка входит, олия, они говорят – за сентябрь мы вам не можем выдать, так как вы в пролете будете. Они ссылаются на то, что нет финансирования, и теперь вы будете не каждый месяц получать, а раз в два месяца, так как другие получают раз в четыре месяца, раз в полгода.

Чиновники ж у відповідь на це лише традиційно розводять руками. У центрі соціального обслуговування виправдовуються – претендентів на допомогу більше, ніж передбачено коштів.

Ольга Румак, завідувач відділу територіального Київського центру соціального обслуговування №2:

– Финансирование таким образом, что если числится 600 человек или 640, не дают полностью продуктовый набор, чтобы каждому из 600 человек ежемесячно выдавали этот продуктовый набор, у нас нету такого, чтобы на каждый месяц определенному человеку нужно обязательно что-то дать.

Тож Анатолій поскаржився до прокуратури

Людмила Осінська, прес-секретар прокуратури Шевченківського району м. Києва:

– За зверненням даного громадянина прокуратура вже організувала перевірку, буде встановлено причину невиплати цих талонів даному заявникові і в зв’язку з чим відбулася затримка надання талонів на безкоштовне харчування.

Невеличка пенсія, безкоштовні продуктові набори та допомога рідних – усе, на що може розраховувати більшість незрячих. Втім, вони не скаржаться, бо іншого життя просто не знають.

Ірина Винокурова, Ірина Васюра, Андрій Грищенко, Олександр Таран

НТН + Відео