Які ознаки різних ступенів порушення інтелекту? Як побудувати співпрацю з батьками дітей з ООП? Які цілі найважливіші для індивідуальної програми розвитку дитини? Які можливості комунікації з дітьми з ООП?
Про це під час трансляції на сторінці “Нової української школи” розповіла кандидатка педагогічних наук, спеціальна педагогиня, керівниця інклюзивних проєктів ГО “Бачити серцем” Наталя Гладких.
Публікуємо конспект трансляції.
Порушення інтелектуального розвитку – це стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи. Переважно йдеться про ураження головного мозку.
F – це шифр, який надають у висновках від інклюзивно-ресурсні центри. Ступені залежить від IQ. Наприклад, IQ нормотипової людини – приблизно 100–120.
Факти про порушення інтелектуального розвитку (ПІР):
Легкий ступінь:
Помірний ступінь:
Тяжкий ступінь:
Глибокий ступінь:
Треба починати співпрацювати з батьками, як тільки ті прийшли до школи й кажуть: “Ми хочемо, щоби дитина тут навчалася”. Вчителеві треба підібрати ключик до батьків, щоби вони відкрилися, відчули, що він / вона – безпечна доросла людина, що вони можуть довірити свою дитину.
Коли дитина приходить до класу, і ми не знаємо про неї нічого, можна дати батькам опитувальник. Це – перший крок до успішної співпраці з батьками, бо вони опишуть досягнення й навички, які дитина вже має.
Можете наголосити, що чим докладніше батьки заповнять опитувальник, тим більше ви врахуєте потреби та особливості дитини.
Пункт опитувальника про мотивацію дуже важливий. Адже спочатку ми будемо спиратися на те, що дитина любить, що їй цікаво, заохочуючи її. Наприклад, використовуючи її улюблені іграшки.
Також важливий останній пункт “Ваш запит”. Йдеться про те, що батьки хочуть, аби дитина вміла. Часто батьки розповідають, що дитина має навчитися читати чи писати. А інколи й нічого не хочуть. З цього пункту ми зрозуміємо, які батьки, як вони допомагають дитині, як підтримують і чи прийняли її такою, як вона є.
Також треба пам’ятати, що жодні батьки не хочуть, щоб у них народилася дитина з інвалідністю. Батьки розгублені. Вони цього не планували, тому проходять стадії від горювання до прийняття дитини. І це може тривати кілька років. Тож вчителі мають:
Коли в інклюзивний клас приходить дитина з інтелектуальним порушенням, вчителеві треба будувати роботу, спираючись на сильні сторони дитини. Не треба акцентувати увагу на тому, що дитина не вміє робити.
Так, можна розділити сторінку на дві колонки. У першій написати, які труднощі має дитина, а в другій – які сильні сторони. Треба, аби ви постійно звірялися з цими записами. Наприклад, за 3 місяці труднощі можуть здатися значно легшими.
Так само колонки допомагають адаптовувати завдання. Наприклад, дитина не вміє писати слова, але вміє замальовувати літери. Тоді в класі, коли дітям дають завдання писати слова, у дитини з ООП має бути аркуш, на якому вже прописані ці слова, але їй треба замалювати літери. Тобто ми даємо спрощене та доступне завдання.
Також корисно розповідати про труднощі та сильні сторони батькам. Адже часто вони, наприклад, намагаються зробити так, щоби дитина навчилася зав’язувати шнурівки, але фізично їй це не вдається. Проте замість кросівок на шнурівках можна купувати кросівки на липучках. Тоді вона легко взуватиметься – і відчуватиме себе успішною.
Після того, як дитина почала відвідувати школу й адаптовуватися, а ми почали організовувати навчальне середовище для неї, можна користуватися таким інструментом як спостереження за дитиною протягом місяця чи кількох.
Спостереженням може займатися асистент вчителя, записуючи, що змінилося або чого потребує дитина. Спостереження можна фіксувати у вільній формі: у блокноті чи зошиті, а можна використовувати анкету.
Так, можна замальовувати пункти анкети різними кольорами й біля напису записувати дату. Наприклад, якщо в дитини була істерика, треба замалювати зеленим, якщо невеличка – жовтим, якщо не було – червоним. Наприкінці місяця ви можете подивитися динаміку. Може, дитина почала ділитися іграшками з іншими чи має менше істерик. Якщо динаміка негативна, варто зібратися командою супроводу і з’ясувати, чому дитина почувається небезпечно.
Також важливо покроково звертати увагу та розвивати такі цілі в індивідуальній програмі розвитку:
Себто, академічні навички – в останню чергу. Вони залежать від побутових, комунікативних та соціальних. Наприклад, якщо в дитини немає комунікативних навичок, то як ми її попросимо порахувати до 20?
Цілі або майбутні навички мають бути конкретними й вимірюватися, як-от у таблиці . Наприклад, якщо ми ставимо ціль “робити вибір” на пів року, то наприкінці періоду зможемо перевірити, пропонуючи дитині завдання на вибір. Якщо вдалося, ціль треба переписувати та переглядати.
Основні кроки, потрібні для навчання дітей з інтелектуальними порушеннями:
Навчання соціально-побутових навичок починається з:
Доросла людина, яка супроводжує дитину з ПІР, має витрачати сили на те, щоби дитина ставала самостійною. Зрозуміло, що ми маємо допомагати дитині, але спочатку супровід має бути повним (поки дитина адаптується), далі – значний супровід (треба зменшити допомогу в навичках, які дитина може виконувати сама), потім – частковий супровід (треба допомогти дитині почуватися комфортно там, де їй важко).
Утім, поки ми не почнемо спілкуватися з дитиною, не зможемо її чогось навчити. Методи для розвитку комунікативних навичок такі:
У комунікації є три основні комунікативні акти:
Можна користуватися комунікативною таблицею. Коли дитина не може говорити, але може показати рукою на “так”, “ні” або “не знаю”. Також дитина може складати слова, показуючи пальцем на літери.
Макатон – це спрощена жестова мова. У навчанні Макатону використовують слово, яке говорить учитель, жест і підкріплення картинкою. Система побудована на побутових жестах.
Поради вчителям:
Вчителі мають навчити дітей:
А ще в школі можна використовувати комунікативний паспорт , який пишуть батьки, складаючи від імені дитини. У ньому є корисна інформація, яка потрібна на уроці або в школі як такій. Інформацію подають не з жалісливого боку, а з позитивного. Наприклад, “Мене звуть Матвій, і я симпатичний хлопець, я розумію тільки прості речення, можу відповідати на уроках тільки “так” або “ні”, я дуже люблю товаришувати. У мене є труднощі з розумінням абстрактних слів”.
Також у паспорті обов’язково вказують інформацію про алергії, ліки, порушення, чи може дитина самостійно пити та їсти, що робити, якщо нервує, як дитина спілкується, чи вміє самостійно одягатися, користуватися туалетом.
До того ж комунікативний паспорт є діагностичним інструментом, бо наприкінці року можемо переглянути і зрозуміти, що змінилося.
Треба роздавати соціальні ролі одноліткам дитини з ПІР. Наприклад:
Загалом, ми маємо зробити так, щоби дитина з ООП відчувала, що вона важлива в класі й може зробити багато всього.
Ефективні методики для розвитку:
Обов’язки для дітей, аби вони відчували себе важливими:
Ефективна формула навчання:
Завантажити презентацію
Марія Марковська, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – halfpoint, Depositphotos