Віра Ремаржевська – кандидатка педагогічних наук, доцентка й засновниця та заступниця директора з методично-експериментальної роботи НРЦ “Левеня”. Вона виховала незрячу з народження доньку, яка успішно закінчила школу, здобула вищу освіту й нині працює психологом.

Під час онлайн-трансляції про організацію освітнього процесу в інклюзивному класі, де навчається дитина з порушеннями зору, вона розповіла про:

• деякі особливості створення індивідуальної освітньої й індивідуальної програми розвитку;
• адаптації й модифікації для дітей із порушенням зору;
• як організувати простір для дітей із порушенням зору;
• особливості навчання і створення освітніх матеріалів;
• рекомендації для навчання.

ЧОМУ ДЛЯ ДИТИНИ З ООП ВАЖЛИВЕ ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ

Словосполучення “інклюзивне навчання” викликає різну реакцію. Бачила втомлених учителів, яким та інклюзія “не приший кобилі хвіст” – одні складнощі. Бачила батьків зі змішаним виразом страху, співчуття й відрази на обличчі, коли дізнавалися, що в класі навчатиметься дитина з особливими освітніми потребами. Бачила розгублені очі однокласників, яких насторожувала реакція дорослих. Це ж увесь клас муситиме під ту дитину підлаштовуватись, ще й доведеться пояснювати про толерантність, а до того зізнатися самому собі, що уникаєш інформації на цю тему, бо не комфортно і просто страшно…

З радянських часів суспільство відгороджувалося від дітей з інвалідністю, створивши систему спеціальних закладів, інтернатів, адже чим далі відсунути людей з інвалідністю від свого щоденного життя – тим легше зробити вигляд, що їх просто немає

Проте діти з особливими освітніми потребами – це, по-перше, діти, які так само, як і інші, хочуть бути прийнятими своїм оточенням, мати друзів, гратися, спілкуватися, навчатися. А, по-друге, за умови скомпенсованих можливостей можуть не тільки розвиватися на рівні з усіма, але і проявити свою унікальність, обдарованість і таланти, бути корисними суспільству.

ОСВІТНЯ Й ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ

Якщо дитина з ООП потребує адаптації або модифікації освітньої програми, для неї складають індивідуальну освітню програму.

Індивідуальна освітня програма складається на основі освітньої програми закладу освіти, яку схвалює педрада й затверджує директор. Крім звичних для освітньої програми закладу навчального плану, переліку модельних навчальних програм, опису форм організації освітнього процесу й інструментарію оцінювання, індивідуальна освітня програма для динити з ООП містить корекційно-розвитковий складник.

Який саме корекційно-розвитковий складник – має бути зазначено у висновку інклюзивно-ресурсного центру, де зазвичай вказується, на які документи необхідно звернути увагу, розробляючи індивідуальну освітню програму, і який набір корекційно-розвиткових занять ми зобов’язані надати в межах навчання в закладі загальної середньої освіти.

Але перед нами стоїть дилема. У законі “Про повну загальну середню освіту” написано, що освітню програму закладу має схвалити педрада. Це ознчає, що індивідуальна освітня програма теж має бути представлена на засіданні педради. Проблема ж полягає в тому, що педагоги цього закладу можуть бути ще не обізнані з потенційними можливостями дитини.

Але, окрім індивідуальної освітньої програми, є індивідуальна програма розвитку (ІПР) для учня з особливими освітніми потребами. Й індивідуальна освітня програма, фактично, є складовою ІПР.

Законодавство дає 2 тижні на складання річної ІПР. За цей час необхідно переконатись, чи правильно ІРЦ підібрав тип навчальної програми, зіставити його з освітньою програмою навчального закладу та Держстандартами початкової, базової чи старшої школи і зрозуміти, наскільки ця освітня програма відповідає індивідуальним потребам дитини.

І тут я хочу наголосити, що інклюзивне навчання, – це не лише навчання дитини з ООП, а навчання всіх дітей у класі. І головне завдання учителя цього класу – забезпечити гнучкість навчання.

Як? Завдяки використанню новітніх технологій, зокрема, – технології індивідуального планування.

АДАПТАЦІЯ І МОДИФІКАЦІЯ

Адаптація

Ніколи не стосується змісту. Вона лише змінює методи подавання інформації. Самі ж завдання залишаються без змін, складність навчального заняття залишається такою ж, як і в решти учнів класу.

Адаптація стосується:

• пристосування навчального середовища (освітлення, шум, технічні засоби);
• навчальних підходів (рівень складності, виконання за зразком, додаткові паузи, зміна часу на виконання й темпу, чергування різної діяльності;
• матеріалів
• способів і форм оцінювання (врахування правильності виконання завдання за зменшеного обсягу, інші критерії).

Наприклад, якщо ми хочемо скористатися шрифтом Брайля для дитини з порушеннями зору, то будемо адаптовувати програму з української мови.

Або, коли ви даєте дитині друковану основу контрольної роботи з математики – це адаптація матеріалу. Проте, крім того, ви даєте на одну теорему не три завдання, а лише одне, тому що дитина з порушеннями зору буде потребувати більше часу, отже – треба, аби вона встигла виконати завдання за час, відведений для контрольної роботи.

Нещодавно ми писали радіодиктант національної єдності. На жаль, темп диктування не дав змоги написати його шрифтом Брайля. Для того, аби не брати зменшений обсяг матеріалу, диктант із дитиною, яка користується шрифтом Брайля, можна написати окремо після уроків.

Ці нюанси потрібно зазначити як в ІПР, так і в індивідуальній освітній програмі.

Модифікація

Змінює зміст або понятійну складність навчального завдання. Водночас дитина має свої цілі навчання, може вивчати не те, що всі діти в класі.

Наприклад, для дитини, яка має дуже низьку гостроту зору і високий ступіть міопії (короткозорість, – ред.) небезпечні стрибки та різкі нахили тулуба на уроках фізкультури (може статися відшарування сітківкі і, як наслідок, втрата зору). Тому всі акробатичні вправи і вправи зі стрибками потрібно забирати з програми. Тобто, ми втручаємося в її зміст і маємо зафіксувати це як модифікацію програми.

Тут я хочу вберегти вас від хибного кроку. Пам’ятаю перших учнів із порушеннями зору, які прийшли в 5 клас однієї зі львівських шкіл після навчання в початковій школі НРЦ “Левеня”. Тоді ми стикнулися з тим, що вчителька історії викидала з навчальної програми окремі теми, де був великий обсяг матеріалу для читання.

Але ж діти, які захочуть вступати на історичний факультет, не зможуть виправдатися таким рішенням учительки. Дитина з порушеннями зору складає ЗНО на рівні з усіма дітьми й має повне право отримати вищу освіту, а отже – рівень її знань має відповідати Державному стандарту. Аби уникнути подібного, можна дозволити дітям, особливо старшокласникам, використовувати диктофон на уроках, щоби вони мали змогу прослухати матеріал ще раз.

У таких предметах як геометрія, де застосовуються креслення, модифікація стосуватиметься складності завдання, але не змісту. Ці теми мають озвучуватися дитині для того, аби вона розуміла ці категорії.

Також модифікація може полягати в зміні вимог до навчальних результатів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОСТОРУ

Організація простору й кольори

Потрібно оцінити можливості простору в щоденному житті дитини, аби вона не наштовхувалася на столи та інші предмети. Справа в тому, що дитина з порушеннями зору може мати не тільки знижений зір, але й неправильно оцінювати відстань між предметами, а тому наштовхуватися на них.

Прозорі двері, яскраві коридори, розмальовані геометричними фігурами, зображення на підлозі – це велика проблема й не тільки для дитини з порушеннями зору, а і для дитини з розладами аутитистичного спектру.

Оптимально обирати пастельні кольори для стін коридорів – жовтуватий, зеленуватий, але не фіолетовий, блакитний чи шахову клітинку. Какофонія зображень дезорієнтує і дратує.

Освітлення

Чомусь склалася думка, що дитина з порушеннями зору має сидіти обов’язково на першій парті й обов’язково біля вікна. Але все індивідуально. Наприклад, є діти, яким велика кількість світла може зашкодити. Несприйняття світла, або світлобоязнь може проявлятися, наприклад, у разі альбінізму. Тому найкращий варіант – коли в класі не штори, а ролети (щоби регулювати кількість денного світла), а дитина за потреби може пересідати з однієї парти на іншу.

Крім того ми звикли, що світло має падати зліва. Але воно має падати зліва, тільки якщо провідна рука в учня – права.

Тим не менше, у більшості випадків дитина з порушенням зору потребує більшої кількості освітлення робочої поверхні – 500–700 люксів.

Для освітлення приміщень найкраще використовувати матові лампочки, які дають розсіяне світло. Обирати треба не жорстко білі, а жовтуваті.

Якщо ми використовуємо настільну лампу, то це не має бути лампа розжарювання, оскільки, крім світла, вона дає тепло, а це негативно впливає на здоров’я.

Лампа має бути встановлена так, щоби світло не падало в очі. Зокрема, потрібно, щоби її можна було нахиляти і змінювати положення.

Підсвітка над дошкою має освітлювати виключно дошку, а не учня, який на ній пише. Найоптимальніший варіант кольору дошки – темно-зелений або чорний, але точно не коричневий.

Серед затемнених скляних лінз найкорисніші – темно-зелені, оскільки вони поглинають 80% ультрафіолетового випромінювання і 95% інфрачервоного. Також важливо використовувати спеціальні сонцезахисні окуляри на уроках на вулиці – це полегшує сприймання предметів на відстані.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАВЧАННЯ І СТВОРЕННЯ МАТЕРІАЛІВ

Кольори

Кольори в презентаціях і навчальних матеріалах. Коли ми готуємо презентацію, то маємо пам’ятати рекомендації офтальмологів, що негативне зображення (світлі літери на темному фоні) сприймається легше, ніж чорні букви на білому фоні. Якщо текст усе-таки чорний, то краще використовувати кремово-жовте, а не біле тло.

Але в будь-якому разі треба зважати на те, за яких кольорових умов дитина бачить краще, адже кожна ситуація – індивідуальна.

Ще один важливий елемент – контраст. Збільшення контрасту між об’єктом і фоном, на якому він демонструється, завжди покращує те, що ми хочемо продемонструвати.

Також можна використовувати кольорові фільтри – плівки, які покращують зображення, наприклад тексту.

Оптичні засоби корекції зору

• окуляри;
• лінзи;
• лупи;
• телевізійні та електронні збільшувачі.

Неоптичні засоби корекції зору

• пристосування для письма (лінеатури – аркуші із широшим розлінуванням, лінії зошита в клітнку можуть ускладнювати зорове сприймання, кольорові ручки, фломастери, маркери – необов’язково, аби дитина писала ручкою: якщо зручніше писати фломастером – нехай це робить);
• пристосування для читання (підставки для книг, пюпітри, рамки – обмеження, у яких видно тіільки певну частину тексту);
• світлозахисні екрани (козирки, козирки на окулярах, бокові заслонки, жалюзі, штори та ролети, кольорові фільтри);
• прилади для спеціальної підсвітки.

Час

За умови зниженої гостроти зору, точність і швидкість виконання завдань зменшується. Тому ми маємо давати достатню кількість часу для виконання завдання. Такій дитині потрібно значно більше часу, аби знаходити і впізнавати об’єкти.

Тобто, дитина має знайти на дошці об’єкт, упізнати його, а якщо це контрольна робота – переписати в зошит умову задачі, що доволі складно. У такому випадку треба використовувати друковану основу для контрольної роботи. Нам важливо зрозуміти, чи дитина опанувала матеріал, а не те, чи може вона швидко переписати з дошки в зошит.

Також виникають труднощі у впізнаванні об’єктів, що демонструються швидко. Тож якщо ми хочемо показати ілюстрації, малюнки в підручниках – дайте завдання асистенту вчителя перед уроком показати дитині малюнок.

І не забувайте іноді проводити вправи для знімання зорової втоми. Наприклад, переводити погляд у вікно.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ-ПРЕДМЕТНИКІВ

Важливо виготовляти тактильні схеми. Наприклад, пояснити будову квітки або кореня на біології неможливо без тактильної схеми.

Також, якщо попередьо не ознайомитися з різноманітними приладами, реактивами, то нічого не зрозумієш із пояснення вчителя на лабораторній роботі з хімії або фізики.

Не бійтеся експериментувати. Ваша права рука – асистент учителя, який допоможе виготовити за допомогою різних технічних засобів той чи інший матеріал, потрібний на уроці.

АСИСТЕНТ, А НЕ НЯНЬКА

Пригадую наш перший експеримент з інклюзії дитини, яка не бачить зовсім, в одній зі шкіл Львівської області. Через 2 місяці я побачила катастрофу: у 5 класі асистент учителя в їдальні подавав тарілку учню, який має дві руки, дві ноги, і міг спокійно підійти й отримати свою порцію.

Пам’ятайте, що дитина з порушеннями зору – самостійна, повноцінна особистість, яка в жодному разі не потребує няньки. І крім кваліфікованої подачі матеріалу в школі, потрібна лише допомога в опануванні використання спеціальних засобів, у цьому випадку – тростини.

Вікторія Макарова, “Нова українська школа”