Як адаптувати метро під потреби незрячих з собаками-поводирями?

12 Травня 2017 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Намагаємось розібратись, як незряча людина з собакою-поводирем може потрапити до метро та чи є цьому альтернатива

Наразі в Україні живе щонайменше 70 тисяч незрячих людей. Щоби вільніше пересуватися, частина з них використовують собак-поводирів. Такий собака є і в киянина Анатолія Варфоломієва, який попри вади зору працює масажистом, допомагає іншим незрячим навчитись орієнтуватись у просторі та навіть інколи бере участь у марафонах.

Анатолій Варфоломієв на станції «Університет» 1 квітня

Фейсбук Анатолія Варфоломієва

1 квітня на станції метро «Університет» працівники київського метрополітену не пустили Варфоломієва через його собаку-поводиря.

Я вызвал сотрудников полиции и написал заявление на сотрудниц метрополитена, которые разговаривали со мной на повышенных тонах, — розповідає Анатолій. Мне не указали, где именно указано в правилах метрополитена, что собака-поводырь не имеет права со мной передвигаться. В метрополитен собаки средних и больших размеров допускаются только в клетках.

Да, собака перевозится в клетке, а собака-поводырь сопровождает незрячего человека. В правилах киевского метрополитена не указано ничего касательно собаки-поводыря.

Если не указано и не запрещено –  значит разрешено.

Ця подія викликала хвилю реакції у соціальних мережах та ЗМІ. Громадське радіо вирішило з’ясувати, як адаптувати українські метрополітени до потреб незрячих з собаками поводирями.

Собака А. Варфоломієва Тайгер під час тренування

https://www.facebook.com/dvrzo

Анатолія Варфоломієва не пустили в метро через те, що в діючих правилах київського метрополітену й справді немає згадок про собак-поводирів. І от, щоби уникнути таких непорозумінь надалі, метро готує нові правила, розповів нам Перший заступник начальника Київського метрополітену Валерій Гавриленко:

– Наразі готується проєкт нових правил користування метрополітеном, які будуть передані в КМДА. У новій редакції ми повністю переглядаємо правила. Зокрема щодо перевезення маломобільних груп населення. Мова йде й про собак-поводирів. Взагалі в метро заборонено і буде заборонено перевозити тварин, окрім дрібних тварин у спеціальних клітках.

Проте собаки-поводирі, які пройшли підготовку в умовах метрополітену та мають підтверджуючі документи, що надані спеціалізованим закладом з підготовки собак-поводирів будуть допущені в метро.

Вже у травні ми відправимо ці правила на розгляд до КМДА.

Інша проблема полягає у тому, що абсолютна більшість українських собак-поводирів не пройшли відповідне тренування і не отримали відповідні сертифікати. Єдиний центр тренування собак-поводирів, який має право видавати сертифікати, розташований в Ужгороді (за інформацією ужгородської громадської організації інвалідів зору «Дивосвіт» станом на 2017 рік у місті немає центру тренування та сертифікації собак-поводирів. За словами директорки організації Оксани Богданець, створення такого центру неможливе без підтримки держави прим. ред.)

Про те, чи будуть створюватись державні центри тренування та сертифікації собак-поводирів нам розказала директорка Департаменту соціального захисту інвалідів Міністерства соціальної політики Оксана Полякова.

– Ми зверталися до МВС та Державної служби України з надзвичайних ситуацій – це ті служби, які мають кінологічні центри з підготовки собак, що виконують службові функції. З’ясувалося, що це дуже дорогий проєкт.

На сьогодні держава не має ресурсів на підготовку таких собак. Треба розглядати інші варіанти.

Є дешевші та інноваційні методи, наприклад, спеціальні навігатори. З ними люди зможуть краще орієнтуватись у просторі»

Координаторка Кампанії «Боротьба за права» Юлія Сачук

Громадське радіо

Координаторка Кампанії «Боротьба за права» Юлія Сачук вважає, що собака-поводир є застарілим та незручним інструментом для орієнтування незрячих у місті:

– Це досить тривалий процес. Півроку цуценят готують, щоб вони звикли до людей. Потім їх віддають у спеціальні центри, де з ними протягом року-двох працюють фахівці, які готують їх до роботи з незрячою людиною. Робітники центру тестують і самого незрячого. З’ясовується, чим має людина все необхідне для такої собаки. Це ж і харчі, і лікування, і тренування. Потім власник і собака проходять спільне тренування. Навіть після того, як власник живе з собакою, працівники центру роблять постійні перевірки.

Бачимо, що цей процес дуже складний і дороговартісний. Не кожній незрячій людині насправді потрібний собака-поводир. Це не єдиний спосіб пересування та орієнтування у просторі. Це лише одна із альтернатив. Закордоном поширюється рух захисту тварин. В тому числі собак-поводирів, бо це дуже важка професія для собаки.

Наразі у світі є технологічні пристрої, які є дешевшими та так само ефективно допомагають незрячим пересуватись в умовах міста. Однак про плани їх застосування в умовах України від чиновників Громадське радіо дізнатись не змогло.

Громадське радіо