«Я подивилася в дзеркало і жахнулася»

22 Липня 2014 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Історія дівчини, яка дивом вижила після страшної ДТП: аварія зробила її інвалідом, але допомогла знайти коханого чоловіка

34-річна Євгенія здається людиною, далекою від стереотипів. Вона не носить суконь. Не робить зачісок. Зовсім не користується косметикою. І майже не посміхається. З першої хвилини навіть не відразу зрозуміло, хто перед вами – молода людина чи все-таки сувора дівчина? Життя Жені розділена на «до» і «після» страшного ДТП, що змусило її заново вчитися ходити, говорити і любити. Про те, як повернутися до життя після того, як вона зламалася в декількох місцях.

Євгенія закінчила технічний вуз і відразу ж після отримання диплома вийшла заміж. «Пішла туди без бажання. Просто тому, що прийшла пора купувати дитячу коляску. Батьки швидко організували нам весілля «щоб як у людей» – з тамадою, натовпом незнайомих гостей і білим платтям. Сімейне життя склалося через силу, тому що так треба».

Народилася донька. Женя перетворилася на класичну домашню господарку: набрала зайву вагу, нагромадила купу безформних футболок, навчилася робити ідеальні котлети ручної роботи і цілий день дивитися телевізор.

«Через кілька років такого сімейного життя мені стало зовсім нудно. Я почала придумувати для себе хобі та розваги, щоб не зачахнути між кухнею і дитячою кімнатою. Стала водити машину, ходити в різні творчі гуртки, спілкуватися».

В одну з поїздок до подруги на дачу сталося те, що розрізало життя Євгенії надвоє. В цей день Женя вирішила сама за кермо не сідати. Сіла пасажиром в машину до знайомого. Вони закупили маринованого м’яса і поїхали в гості. «Ніщо не віщувало біди – дорога вільна, погода гарна, літо, субота. Але раптом на одному з перехресть Сергій натиснув на газ, поспішаючи проскочити на миготливий зелений. І влетів у вантажівку.

Один водій думав, що проскочить, а інший вирішив рушити з місця трохи раніше положеного. В результаті – зустрілися».

Підсумок аварії був страшним. Сергій помер на місці, Євгенія прокинулася в лікарні. Її тіло являло собою одну суцільну травму: зламані ноги, рука, забій хребта, струс мозку. Обличчя було складно впізнати – м’язи порізані осколками, ніс і щелепу зламано.

«Документів у мене при собі не було. Мене привезли як невідоме тіло в лікарню швидкої допомоги, помістили в реанімацію і стали чекати, коли хтось схаменеться і пізнає».

Першою занепокоїлася подруга на дачі. Вона зателефонувала чоловікові, той припустив, що дружина заїхала до мами. А ввечері стало ясно: щось трапилося, телефон Жені мовчав. Родичі кинулися телефонувати в лікарні та морги.

Вранці чоловік отримав нарешті інформацію про жінку, схожою на Євгенію. Разом з мамою відправився в лікарню. Те, що вони побачили, шокувало: Женя була з ніг до голови упакована в гіпс і бинти. У білій рамі перев’язок, там, де повинно бути обличчя, – гігантський синяк з заплилими очима, свіжими швами і перекошеним ротом.

Через три тижні Женя стала відходити від того, що сталося і з великим трудом розмовляти. Першим ділом попросила дзеркало. Подружки відводили погляд від її заштопанного обличчя і обманювали, що забули його вдома. «Одна з родичок, яка приїхала мене провідати, не була в змові з основним складом близьких, і машинально піднесла до мене кишенькове дзеркальце, коли я в черговий раз його попросила.

Я побачила себе і злякалася. В голові попливла страшна думка: як же я буду жити без обличчя?».

Активні подружки завели групу допомоги Євгенії в соціальній мережі. Змінювали один одного на чергуванні біля неї в палаті, тримали її за вільну від гіпсу руку і обіцяли, що все колись буде добре.

…Через пару місяців Женю транспортували додому. А як тільки вона навчилася говорити і ходити вирішила, накульгуючи, подавати на розлучення. На цей раз вона була залізно впевнена: пора ставити крапку на сімейне життя без любові. Аварія не розучила її водити машину. Куди складніше давалося вміння дивитися людям в очі – вона соромилася шрамів і деформованих рис обличчя. Натягала шарф до самого носа і зайвий раз на вулицю не показувалася.

«Одного разу разом з подружками до мене в гості заявився друг мого дитинства – однокласник Пашка, – прочитав про мене в інтернеті. Прийшов з гладіолусами, як на 1 вересня. Я настільки зраділа людині зі шкільного минулого, що навіть на якийсь час забула про свою зовнішність. Ми багато розмовляли, перераховуючи «наших». Дівчата пішли, а ми всі згадували, згадували… Паша став мене провідувати. А потім залишився. З’ясувалося, що він був тихо закоханий у мене з 8-го класу і що я йому подобаюся досі. Мене це дуже порадувало. Я знову відчула себе живою і щасливою».

Сьогодні Євгенія все так ідеально готує котлети. Робить з дочкою домашнє завдання. Ходить на ЛФК. Подорожує разом з сім’єю по сибірських просторах на машині (але тепер завжди за кермом сама). Вона отримує лише пенсію по інвалідності, але не скаржиться. «Я багато думала про свою ситуацію, пройшла всі етапи горювання – від шоку з істерикою до прийняття і непростого висновку, що ця сумна подія стала для мене корисною. Подруги періодично запитують, коли ж я почну збирати гроші на пластичну операцію, на що я їм відповідаю: «А навіщо? Якщо мене таку прийняв коханий чоловік, то яке мені діло до інших?».

Психолог Ірина Коробова: «Нещасний випадок може стати потрясінням, завдяки якій людина переглядає свій спосіб життя, погляди, звички. Зіткнувшись з усвідомленням того, що життя тендітне, багато хто раптом перестає відкладати до кращих часів свої справжні бажання і плани. Близькість смерті змушує задуматися і зрозуміти, наприклад, такі прості речі, що жити потрібно з людиною, яку любиш, а працювати на тій роботі, яка подобається.

Переживання будь-якої травми проходить певні стадії. Нормально спочатку випробувати депресію, а потім прийти до віри в те, що якщо ти дійсно хочеш, то багато зможеш виправити. Головне – зробити все, що залежить від тебе: знайти в собі сили і нові смисли життя».

bazaza.net