У місті Керчі (АР Крим) 26 – 27 вересня 2013 року відбулось виїзне засідання Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та осіб з інвалідністю на тему: Право осіб з інвалідністю на працю: стан реалізації та перспективи.

У цьому засіданні взяли участь понад 60 осіб із числа керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, наукових установ, навчальних та реабілітаційних закладів, громадських організацій осіб з інвалідністю України.

Узагальнені зауваження та пропозиції учасників засідання будуть доопрацьовані та враховані при підготовці остаточної редакції рішення Комітету.

В рамках цього заходу члени Комітету та працівники його секретаріату відвідали, зокрема, Керченське НВП УТОС «Крим-Пак».

Вказане підприємство створено ще у 1946 році і нині є одним із провідних в Україні. Його колектив налічує понад п’ятсот працівників, 74 відсотки з яких є людини з інвалідністюми по зору та інших нозологій. Учасники засідання відвідали цехи з виробництва металевих кришок, цех виробництва скріпок для скоросшивачів (на знімку) та цех виробництва пакувальної тари.

При цьому було обговорено найпроблемніші питання у забезпеченні безперебійної роботи цього соціально важливого підприємства, зокрема, позбавлення його пільг зі сплати земельного податку, та можливі шляхи їх вирішення.

До відома:

В Україні інтеграція осіб з інвалідністю у суспільні відносини є однією із гострих соціальних проблем, вирішення якої вимагає дієвих заходів щодо їх реабілітації, більш активного і дієвого залучення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на всіх рівнях до вирішення проблем цієї категорії населення.

Одним із головних питань в сфері соціального захисту осіб з інвалідністю нарівні з реабілітацією є питання їх працевлаштування і трудової зайнятості, оскільки це дає їм змогу інтегруватися в суспільство та залучитися до системи соціально-економічних відносин, забезпечує умови для їх економічної автономії, самореалізації.

На даний час в Україні нараховується близько 2,8 млн. громадян, визнаних у встановленому порядку особами з інвалідністю, із них тільки 678 106 осіб є працюючими. При цьому, понад 42% працевлаштованих осіб з інвалідністю є людини з інвалідністюми 3 групи, 18% – людини з інвалідністюми 2 групи та понад 6% – інваліди 1 групи. Таким чином, на даний час майже 75% від загальної кількості осіб з інвалідністю, більшість з яких є людини з інвалідністюм 2 та 3 групи, не охоплені трудовою діяльністю, незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів в цій сфері, а саме:.

1) ратифікувавши 06.03.2003 р. Конвенцію про професійну реабілітацію та зайнятість осіб з інвалідністю №159, Україна взяла на себе зобов’язання реалізувати політику, спрямовану на забезпечення поширення професійної реабілітації на всі категорії осіб з інвалідністю, а також на сприяння можливостям зайнятості осіб з інвалідністю на відкритому ринку праці;

2) імплементація значної частини норм та положень Конвенції про професійну реабілітацію в Україні стала можливою завдяки прийняттю Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Зокрема, відповідно до статті 38 зазначеного Закону, професійна реабілітація, яка включає професійний відбір, професійну орієнтацію, професійну освіту, професійну підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію, раціональне працевлаштування, спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності людини з інвалідністю на ринку праці і його трудового влаштування як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці; а трудова реабілітація (ст.39) передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення людині з інвалідністю умов для праці по можливості у звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів;

3) у 2007 році Україна, як член Ради Європи, приєдналась до Європейської соціальної хартії і зобов’язалась активно сприяти зайнятості осіб з інвалідністю, їх професійній орієнтації і навчанню, створювати умови для використання праці осіб з інвалідністю в звичайному виробничому середовищі, а там, де це неможливо, створювати спеціальні робочі місця;

4) ратифікувавши у 2009 році Конвенцію про права осіб з інвалідністю, Україна, відповідно до статті 27, визнала право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими, що включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав чи на яку він вільно погодився, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Україна взяла зобов’язання забезпечувати і заохочувати реалізацію права на працю особам, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на:

• заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;
• розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;
• наймання осіб з інвалідністю у державному секторі;
• стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;
• забезпечення людини з інвалідністюм розумного пристосування робочого місця;
• заохочення набуття людини з інвалідністюми досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;
• заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення осіб з інвалідністю на роботу;

5) питання зайнятості і працевлаштування осіб з інвалідністю, визначення джерела коштів, які спрямовуються на їх професійну реабілітацію, регламентовано Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Зазначеним Законом визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

В Україні, як і в більшості країн, законодавчо встановлений норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, зазначений норматив встановлений у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (далі – норматив).

Роботодавців зобов’язано самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і забезпечувати їх працевлаштування, реєструватися у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та щороку подавати їм звітність про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Контроль за виконанням роботодавцями нормативу, їх реєстрації та подання звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.

Виконанням нормативу вважається працевлаштування роботодавцем осіб з інвалідністю за основним місцем роботи. За невиконання нормативу роботодавці сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції (які є коштами спеціального фонду Державного бюджету України) за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).

Сума зазначених санкцій визначається в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, а для підприємств на яких працює від 8 до 15 осіб – в розмірі половини середньої річної заробітної плати;

6) право осіб з інвалідністю на працевлаштування гарантовано і Законом України «Про зайнятість населення». Починаючи з 2006 року (відповідно до законодавчих змін, проініційованих В.Сушкевичем), людини з інвалідністюм, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, надається статус безробітного з відповідним матеріальним забезпеченням і наданням соціальних послуг (зазначене положення збережено і у новій редакції Закону України «Про зайнятість»). А саме, надається:

• виплата допомоги по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
• матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
• наданням послуг щодо професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації та профорієнтація;
• пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних (інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт тільки за їх згодою).

Крім того, з січня 2013 р., роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян – осіб з інвалідністю та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця протягом одного року компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та осіб з інвалідністю