В УжНУ готують фахівців, здатних заново навчити людину жити

16 Березня 2020 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Якщо ваші рідні чи знайомі колись мали інсульт, то ви точно знаєте, як непросто потім цим хворим повернути працездатність. Якщо серед ваших родичів чи друзів є учасники АТО, які отримали поранення чи інвалідність, ви також добре знаєте, на якому рівні проходила їхня реабілітація. Багато хто з фахівців вважає, що реабілітації, як такої, в Україні нема взагалі, тому зараз ця проблема є дуже актуальною, а грамотні спеціалісти цієї сфери – дуже затребуваними. Саме таких фахівців нині готує Ужгородський національний університет, який відкрив на факультеті здоров’я та фізичного виховання ряд нових спеціальностей.

Декан Іван Миронюк розповідає, що за останні три роки на факультеті здоров’я та фізичного виховання УжНУ сталися великі зміни: вдалося трансформувати спеціальності, які викладали раніше, і впровадити нові. «Наш факультет – багатодисциплінарний, ми готуємо фізичних терапевтів, ерготерапевтів, олігофренопедагогів (корекційних педагогів), спортивних тренерів, окремо вчителів фізкультури для шкіл, фахівців громадського здоров’я, а ще готуємося з цього року відкрити навчання на спеціальності «Медсестринська справа», – каже Іван Миронюк. – Деякі з цих спеціальностей є новими для України, а в підготовці магістрів-фахівців з громадського здоров’я ми взагалі стали піонерами. У 2019 році у нас був перший набір на магістратуру за цією спеціальністю, це потребувало значних зусиль та великої підготовки, зате зараз ми можемо випускати грамотних фахівців, які розвиватимуть систему громадського здоров’я України».

Суттєво вплинули на роботу факультету зміни, прийняті у 2017 році Міністерством охорони здоров’я. Тоді, з подачі міністерки Уляни Супрун, міністерство нарешті прийняло рішення про те, що поняття «фізична реабілітація», яке у нас використовували до цього, потрібно відмінити. Україна було останньою серед країн пострадянського простору, де фізична реабілітація входила до галузі фізичної культури і спорту. Саме тому наші реабілітологи довгий час не могли знайти фахового застосування своїм знанням, не могли працювати з пацієнтами. У 2017-му поняття «фізична реабілітація» замінили зрозумілим і прийнятим у всьому світі поняттям «фізична терапія», який ввели у галузь охорони здоров’я. Здається, реформа незначна, та вона кардинально змінила принципи роботи і підготовки фахівців у цій сфері.

«Фізична терапія та ерготерапія – це зовсім інше бачення функції реабілітолога, – веде далі декан факультету здоров’я та фізичного виховання УжНУ. – Законодавчо реабілітація у нас була неповноцінна, навіть місія ВОЗ визнала, що своїми законами ми не даємо системі реабілітації розвиватися. Раніше реабілітація за бюджетні кошти надавалася лише особам з оформленою інвалідністю, однак виклики, пов’язані з АТО показали, що це – неправильно. Скільки було таких ситуацій: військовослужбовець був поранений, а йому не могли за бюджетні кошти надати допомогу, поки він не оформив інвалідність. Нині це змінилося, однак доступу до грамотної реабілітації наші військовослужбовці та інші хворі, які цього потребують, однаково не мають, оскільки нам дуже бракує фахівців».

Як пояснив Іван Миронюк, саме таких фахівців і готує нині факультет здоров’я та фізичного виховання УжНУ. Майбутні фізичні терапевти навчаються тому, як можна допомогти людям, котрі в результаті хвороби, нещасного випадку тощо втратили певні фізичні функції. Наприклад, відновити рухливість хворих, які перенесли інсульт, за допомогою вправ, масажів та інших сучасних методів. А от майбутні ерготерапевти опановують знання і навички, які дадуть змогу людям з інвалідністю жити максимально повноцінно. Наприклад, військовослужбовця, котрий втратив руку, ерготерапевт має навчити навіть елементарним побутовим навичкам: застебнути ґудзики на сорочці, користуватися ложкою, пристосуватися до виконання його старої чи нової опанованої роботи, хобі, спорту тощо. Якщо лікар працює з пацієнтом тиждень-два, то фізичний чи ерготерапевт може працювати з тим же пацієнтом роками, поки людина не відчує, що може знову максимально повноцінно жити.

Без сумніву, професія складна і дуже потрібна. Та чи цікавить вона молодих людей, котрі обирають собі фах? Адже наші університети вже кілька років відмічають нестачу студентів та великий відтік молоді на навчання за кордон. Декан факультету здоров’я та фізичного виховання УжНУ переконує, що таких проблем у них немає, не бракує і охочих стати фізичними терапевтами та ерготерапевтами. «Ми сьогодні дуже затребувані, – пояснює Іван Миронюк. – Наші випускники успішно працюють у лікарнях, реабілітаційних центрах, санаторіях, відкривають приватні кабінети. У зв’язку зі стартом другої хвилі медичної реформи в країні, лікарні активно шукають для своїх штатів грамотних фізичних терапевтів – без них заклади не зможуть отримати державне фінансування. Це прекрасно, бо означає, що незабаром у кожній лікарі працюватимуть мінімум два грамотних фізичних терапевти, які зможуть відновлювати працездатність людей, робитимуть усе, аби люди з інвалідністю не сидіти закритими в чотирьох стінах на утриманні своїх рідних, а вчилися жити повноцінно».

У тому, що факультет випускає грамотних фахівців, його декан переконаний, адже робить усе для того, аби студентів навчали сертифіковані і досвідчені фахівці. Так, дуже ефективною є співпраця факультету з благодійною організацією «Комітет медичної допомоги в Закарпатті», яка допомагає залучати до навчання цікавих лекторів із інших країн. Практичні заняття у цій сфері справді є необхідними, тож на факультеті запланували насичений навчальний рік. Так, до введення карантину студенти мали змогу переймати досвід сертифікованої ерготерапевтки Енні Галленбек із США, після того, як навчання відновиться, в УжНУ чекають лекцій нейрореабілітологів зі швейцарського Базеля, клінічну практику для студентів проводять зараз на своїй базі і словацькі фахівці. На факультеті здоров’я та фізичного виховання вірять, що більшість їхніх випускників залишаться працювати в Україні і розвиватимуть систему реабілітації далі – аби ті українці, котрі з різних причин втратили здоров’я і працездатність, справді могли заново навчитися жити.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»