В Ужгороді хочуть створити спортивно-реабілітаційний центр для інвалідів

28 Серпня 2014 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

До нас звернувся голова Закарпатського обласного осередку Української федерації спорту інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату Лизанець Олександр.

Сам із обмеженими фізичними можливостями, він закінчив УжНУ здобувши спеціальність історика, працює науковим співробітником у музеї архітектури й побуту, кандидат в майстри спорту з настільного тенісу, чотириразовий призер чемпіонату України. Кому-кому, а йому на власному досвіді довелося зіткнутися з проблемами, з якими стикаються всі інваліди: довгі роки лікування, операції, відчай і зневіра, косі погляди тих, кого такі люди дратують, нерозуміння та небажання допомогти й багато інших, не зовсім приємних нюансів. Мабуть, саме тому він і погодився звалити на себе важку ношу керівника громадської організації, яка налічує 700 діючих спортсменів-інвалідів з вадами опорно-рухового апарату. І не тільки погодитися, а й щоденно робити все, щоби ці люди не залишалися наодинці зі своєю бідою, не почувалися покинутими й нікому не потрібними, а, попри все, жили повноцінним життям, займалися улюбленими видами спорту й приносили славу незалежній Україні.

Олександр Лизанець розповів, що згадана організація займається залученням молоді з вадами опорно-рухового апарату до занять спортом: фехтування, настільний теніс, пауерліфтинг, більярд, плавання. За три роки свого головування за спонсорські кошти він провів 17 Всеукраїнських і обласних спортивних заходів. Про те, яка це була колосальна робота, свідчать промовисті цифри: один Всеукраїнський захід коштує від 10 до 30 тисяч гривень (транспортування спортсменів-інвалідів, їх харчування, призи, кубки, грамоти, проживання). А ще проблема в тому, що для цієї благородної справи в організації немає власного приміщення. Доводиться користуватись не пристосованими для інвалідів залами в СК «Юність» (настільний теніс) та в ЗОШ № 17 (фехтування). Це вкрай незручно через низку різних причин. Є величезна проблема з транспортом – немає спеціально обладнаного буса для перевезення спортсменів-інвалідів. А їм потрібно постійно займатися, бо інакше атрофуються м’язи. Вкрай важка ситуація в цьому плані не тільки в обласному центрі, а й в Рахівському, Мукачівському, Тячівському, Хустському, Іршавському районах.

Олександр Лизанець бачить вирішення багатьох проблем у створенні спортивно-реабілітаційного центру інвалідів. Це дасть змогу забезпечити належні умови для занять спортом людям з обмеженими фізичними можливостями, яких тільки в одному Ужгороді налічується бл. 6000 осіб, а їх всього 60 залучено до цієї потрібної для них справи. Створення ж спортивно-реабілітаційного центру дасть змогу додатково залучити тут ще 160 осіб. З них 40 займатиметься волейболом, 40 – баскетболом, 60 – настільним тенісом, 10 – пауерліфтингом, 10 фехтуванням. Планується залучити й бадмінтон для легко уражених осіб. Це підвищить кількість інвалідів, які займаються спортом, у три рази. Крім цього, в згаданому центрі матимуть змогу займатись і здорові люди, в першу чергу діти-сироти та діти з малозабезпечених сімей. Все це сприятиме високим досягненням ужгородських спортсменів на Всеукраїнській і міжнародній арені та покращенню стану здоровя осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Не варто забувати й про те, що на Сході України ідуть бої, чимало молодих хлопців отримують важкі поранення і стають інвалідами. Цих людей також потрібно буде витягувати з важкої депресії, повертати до нормального життя, а для цього спортивно-реабілітаційний центр ой як пригодиться. І про це потрібно думати вже сьогодні.

Олександр Лизанець із болем в голосі розповів, що він три роки намагається достукатися до владних чиновників стосовно вирішення даного питання, однак марно.

Незважаючи на те, що натикається на глуху стіну нерозуміння і байдужості, пан Лизанець не полишає думки про відкриття реабілітаційного центру для спортсменів-інвалідів. Для цього вже й відповідне приміщення в обласному центрі знайшов (серед майже трьох десятків запропонованих міською владою) – колишню котельню на вулиці Ф.Тіхого, 13 «Б», що являє собою на сьогодні справжню руїну. Площа її понад 1600 квадратних метрів і вона за олімпійськими і параолімпійськими стандартами підходить для занять спортом. Вже й проєкт розроблений.

Олександр Лизанець розповів, що, оскільки допомоги від держави сподіватися не доводиться, то вирішено подавати на грант в посольства Японії та Швейцарії. А там поставили умову, що потрібно мати на балансі організації якесь приміщення для його реконструкції у спортивний зал і 20% від необхідної для реалізації проєкту суми. Згаданий проєкт коштуватиме п’ять мільйонів гривень. Двадцять відсотків від цієї суми вже назбирали.

За словами голови Закарпатського обласного осередку Української федерації спорту інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату, зараз вся надія на в.о. мера Ужгорода Віктора Щадея та депутатів Ужгородської міської ради. Адже на сесію, що відбудеться 29 серпня 2014 року, винесено питання про передачу приміщення колишньої котельні за адресою вул. Ф. Тіхого, 13 «Б» у користування на 49 років саме цій організації на умовах оренди зі встановленням орендної плати в сумі 1,20 грн. з урахуванням ПДВ, з умовою будівництва спортивно-реабілітаційного центру інвалідів за рахунок грантових, спонсорських і благодійних коштів.

Олександр щиро сподівається на позитивне вирішення даної проблеми.