“У школі ми можемо лежати на підлозі й не забруднитися”. Українці про освіту у Швейцарії

“У школі ми можемо лежати на підлозі й не забруднитися”. Українці про освіту у Швейцарії
21 Липня 2022
Друкувати цю новину

“Меланію вразила школа: усе чисто, гарно та затишно. Якось вона каже: “Мамо, уявляєш, у школі ми можемо лежати на підлозі й не забруднитися! А ще їй подобається, що заняття здебільшого відбуваються в ігровому форматі й із творчими завданнями. Діти майже не сидять за партами”, – розповідає експертка з інклюзії, керівниця ГО “Соціальна Синергія”, національна координаторка проєкту “Право на сім’ю” СОС Дитячі Містечка Україна та мама чотирьох дітей Маріанна Онуфрик.

З 28 лютого вони з чоловіком і трьома дітьми (11-річною Меланією, 13-річним Левом і 17-річною Євою-Марією) вимушено переїхали у Швейцарію. Дітей прийняли тепло. Меланія залюбки спілкується зі швейцарськими дітьми, її часто запрошують у гості. Діти спілкуються між собою англійською, поки дівчинка вчить німецьку мову. А ще вони часто запитують Меланію, як ті чи інші слова звучать українською.

Лева, який не бачить, має аутизм, комплексні й поведінкові порушення розвитку, вдалося влаштувати в спеціальну школу. Він уже подружився зі своїм асистентом Іваном із Харкова.

“Нова українська школа” поспілкувалася з Маріанною про те, як функціонує освіта у Швейцарії, чому діти йдуть додому обідати, чому класи розподіляють за рівнем знань і віком, учителів ніхто не контролює, що з інклюзією та спеціальною освітою.

СТРУКТУРА ОСВІТИ: ПРО ПРИВ’ЯЗКУ ДО ВІКУ ТА РОЗПОДІЛ У КЛАСИ

“Освіта тут відіграє величезне значення. Її основна мета – підготувати дітей до життя після школи“, – говорить Маріанна.

У Швейцарії 26 кантонів – це наче українські області чи американські штати. Система освіти в кожному кантоні може відрізнятися. Однак є загальнодержавні правила для всіх громад. Наприклад, якщо дитина перебуває у Швейцарії офіційно, громада зобов’язана організувати їй освіту.

Також у всій Швейцарії класи прив’язані до віку дитини. Якщо до 4 липня дитині виповнилося 4 роки, то в новому навчальному році вона має піти в дитячий садочок. Ані раніше, ані пізніше.

“Коли ми приїхали у Швейцарію, ніхто не дивився на те, у якому класі дитина навчалася в Україні, – лише на вік. Наприклад, моя старша, 17-річна, донька в Україні закінчує перший курс університету. Тут є безплатні програми для студентів, але вона не може туди вступити, бо вища освіта – лише з 18. Це правило дуже строге”.

Початковий ступінь освіти у Швейцарії – це дитячий садок і 6 класів школи. У садочку діти перебувають увесь день не одразу – спочатку кілька годин на тиждень, потім час збільшується. Відбувається інтеграція.

“Фактично, поки дитина не піде в 1 клас, хтось один із батьків не може працювати. Адже послуги няні коштують шалених грошей”, – коментує Маріанна.

Читати та писати починають вчити в початковій школі – це також строге загальнодержавне правило. У садочку навчання концентрується на іграх, розвитку, навичках.

У початковій школі вивчають математику, німецьку мову, довкілля, релігію (огляд світових релігій без наголосу на одній), культуру та етику, трудове навчання, музику, спорт, мову та культуру рідної національності. Щодо останнього: Швейцарія – багатонаціональна, і це дуже поважають. Для уроку кожної національності розробляють методичні рекомендації.

А ще в початковій школі немає поняття “перша вчителька”. Вчителі змінюються що два роки, а часом навчати можуть одночасно кілька вчителів. Донька Маріанни ходить в інтеграційний 5 клас – і там три вчительки, які змінюють одна одну.

Після 6 класу проводять зріз знань. Головні предмети в кантоні Швіц, де мешкає сім’я Маріанни, – німецька, математика та французька. Після зрізу дітей групують між класами залежно від рівня знань. У класі А навчаються діти, які мають дуже високий рівень знань. У В – які мають середній рівень, а в С – діти, яким складно навчатися (цей клас створюють не завжди). Упродовж навчання діти можуть “мігрувати” з одного класу в інший.

У Швейцарії є гімназії. Утім, туди потрапляють учні з найвищими навчальними успіхами. Як правило, з класу “А” лише 2–3 осіб вступають у гімназію. Перехід здійснюється на основі оцінок 5–6-х класів – і це, фактично, шлях в університет. Утім, це не означає, що після школи дитина не може вступити в університет. До слова, місць в університетах дуже мало, тому є жорстка конкуренція.

7–9-ті класи – це “перший ступінь середньої освіти”. У цих класах робиться суттєвий акцент на майбутній зайнятості. Загалом школи у Швейцарії всіляко заохочують до здобуття профтехосвіти, наголошуючи: “Економіка країни потребує робітничих професій”. Тут вища освіта не є престижнішою за профтехосвіту.

Тож у 7–9-х класах діти часто проводять шкільний час на місцевих підприємствах, яких тут багато. Учні спостерігають, як працює виробництво, мають нагоду спробувати себе і зрозуміти, що їм цікаво.

Після 9 класу, починається другий ступінь середньої освіти – це 3 роки – загальноосвітній бакалаврат, спеціалізована школа або професійна базова освіта.

“Обов’язкова освіта – це 2 роки дитсадка і 9 класів школи. У Швейцарії не заохочують далі навчатися в школі. Натомість стимулюють людину здобути професію, бути корисною своїй громаді та державі й бути самодостатньою”.

ПРО (НЕ)КОНТРОЛЬ
Кожна школа має свої ресурси й автономію розпоряджатися коштами. Щороку оцінюються потреби школи, складаються протоколи, “гроші ходять за дитиною”. Тобто залежно від потреб дітей залучають спеціалістів та ресурси.

Учителі – дуже незалежні. Довіра до вчителя також украй висока. Вчитель сам визначає, якими підручниками та книжками хоче користуватися, які матеріали застосовувати, чи діти будуть сидіти за партами, чи на килимках надворі. Ніхто не має права заперечити педагогу. До того ж учителі не спеціалізуються на одному чи двох предметах. Учитель англійської мови може викладати історію та літературу абощо.

У багатьох громадах є шкільна рада – незалежна інституція, яка контролює діяльність школи. Як правило, установа складається не з освітян, а з почесних жителів, які контролюють якість освіти й можуть впливати на деякі рішення. Наприклад, вирішують, яким предметам варто приділити більше уваги та з якими підприємствами співпрацювати. У деяких громадах і кантонах скасували цю структуру.

У Швейцарії не заведено проводити батьківські збори. Однак раз або два на місяць, залежно від кантону та ситуації, класний керівник зустрічається з кожними батьками особисто й надає детальну інформацію про дитину.

У школах є психологічна служба. Це не той психолог, який допомагає дітям з ООП, він працює з усіма дітьми. Також є шкільний соціальний працівник, який відповідає за захист прав дитини і слідкує, аби дитина відпочивала.

“Наприклад, минулого тижня нам зробили зауваження, що донька після школи залишалася з дітьми на майданчику. Сказали, що дитина після школи має йти додому – поїсти та відпочити”, – розповідає Маріанна.

Також у школі є лікарська служба, основна мета якої – не лікувати, якщо дитина захворіла, а запобігти дитячим залежностям і розвинути навички з догляду за собою. З дітьми проводять тематичні зустрічі й майстер-класи.

До того ж у Швейцарії уважно починають спостерігати за сім’єю, якщо дитина пропустила 1–2 дні в школі. Якщо 5 днів – втручаються соцслужба.

ПРО НАВЧАЛЬНИЙ РІК
95% шкіл тут – безплатні. 5% – приватні й дорогі. У початкові школі – 20–25 уроків на тиждень. У середній – 26–31, а в старшій – 30–36. У класі навчаються 20–25 учнів. Як правило, урок триває 40 хвилин.

У всій Швейцарії навчальний рік триває 39 тижнів. Водночас літні канікули – 5–6 тижнів, залежно від кантону. На початку навчального року батькам надсилають деталізований лист з інформацією, коли починається й закінчується навчальний рік, дати свят і вихідних.

Через різні правила в кантонах початок року, канікули, вихідні дні, свята можуть відрізнятися. Усе залежить від клімату, особливостей святкувань, культури. Наприклад, кантон Швіц розташований у горах – середньорічна температура тут на 5 градусів нижча, ніж у Цюриху, який розташований за годину їзди на авто. Саме тому весняні канікули у Швіці почалися, коли в сусідніх кантонах закінчилися, – 2 травня.

Упродовж року в учнів є багато вихідних. Проте кількість вихідних і навчальних днів протягом року в різних кантонах вирівнюється – і всі діти навчаються однаковий період.

Навчальний день поділений на дві частини: у кантоні Швіц діти приходять у школу о 8 ранку, в обід йдуть додому на півтори-дві години, а потім знову повертаються до школи – мають гуртки, додаткові заняття. Навчання триває до 16 години. Єдине правило для всієї Швейцарії таке: у першій половині дня в середу діти навчаються в школі, а в другій половині дня мають вільний час, аби займатися позашкільними активностями.

“Окрім усього, Швейцарія консервативна країна, тому в сім’ї зазвичай чоловік працює на 100 % зайнятості. Якщо в них є діти, жінка працює на 20 чи 50 % зайнятості. Адже переконання таке, що коли дитина та чоловік приходять додому на обід, жінка має приготувати їм їсти. Я не зустрічала сім’ї, у яких ця традиція порушена”, – розповідає Маріанна.

ПРО ОЦІНЮВАННЯ
Оцінки в табелі дитина отримує двічі на рік, як в Україні. Щоденні бали – від 1 до 6, де 6 – найвища. Але в табелі виставляється від 3 до 6, де 6 – відмінно, 5 – добре, 4 – достатньо, а 3 – недостатньо. Водночас будь-яка мова ділиться на 4 різновиди оцінок: аудіювання, говоріння, читання, писання. Кожен розріз оцінюється окремо.

На центральному рівні немає правил оцінювання – їх розробляє кожен учитель. Є лише три ключові чинники: успішність у навчанні, розвиток (наскільки дитина досягла успіху, якщо порівняти із собою в минулому) і поведінка (вона впливає на оцінку).

“На семінарі про освіту у Швейцарії наголошували, що система освіти – досить суб’єктивна й залежить від учителя. Може бути так, що, за оцінкою одного вчителя, у класі троє дітей претендує на те, щоби потрапити в клас “А” чи в гімназію, а за оцінкою іншого – таких дітей більше чи менше”.

Попри це, нещодавно у Швейцарії дійшли висновку, що має бути загальна система, щоб адекватно порівнювати успішність. Нині все намагаються узагальнити – розроблять новий навчальний план і планують реформу.

Розповідаючи про оцінювання, також наголошують, що помилки – це нормально. Якщо дитина помилилася, з нею обов’язково це обговорять, аби зрозуміти, чому вона припустилася цієї помилки.

“Наприклад, хлопчик із Туреччини постійно робив помилки щодо однини та множини. З’ясувалося, у турецькій мові саме такі правила. Вони намагаються розібратися, чому це стається, – і допомогти. Це підтверджують місцеві батьки”.

До того ж оцінювання відбувається на основі компетентностей. Вважається, що компетентність досягнена, коли дитина виконує навичку на практиці. Тобто не просто розповідає “я вмію кататися на велосипеді”, а демонструє це. До слова, катання на велосипеді вважається серйозною та потрібною навичкою, якої навчають у школі, пояснюючи правила дорожнього руху.

Компетентності в різних кантонах і громадах здебільшого однакові. Але громади чи конкретні школи можуть додавати чи робити пріоритетними якісь із них, як-от сортування сміття. Тобто завжди виходять із того, що важливо громаді.

“Наприклад, у нашій громаді на першому місці компетентність “самостійність”. Тут спонукають батьків дітей із 6 років відпускати дітей у школу самих. І строго ставляться до батьків, які проводжають дитину чи зустрічають зі школи. У молодших школах діти мають спеціальні позначки, щоб інші люди розуміли, з якої вони школи. Також ці позначки виблискують від світла фар”, – говорить Маріанна.

ОБОВ’ЯЗКИ І ПРАВА
У школі батькам чітко прописують їхні обов’язки: дивитися за дитиною, розвивати та розважати її, забезпечити навчання. Обов’язки вчителів такі: розвивати навички та давати знання, підтримувати сім’ю на шляху до освіти.

Етика й мораль залежать від батьків – і вчителі в це не втручаються. Натомість батьки та вчителі мають спільно працювати над навчанням, розвитком, соціалізацією і здоров’ям дитини.

“Також нам видали схему, хто головний. У школі в контексті навчання головний – вчитель, далі – батьки, далі – керівництво школи, далі – інші вчителі, далі – шкільний психолог і соціальний педагог”.

Окрім цього, батьки мають слідкувати за одягом дитини. Шкільної форми немає, але батькам можуть зробити зауваження, що не можна носити надто відкритий одяг чи спортивний костюм. Про це попереджують усно.

ПРО ХАРЧУВАННЯ
У школі слідкують, чи дитина вдягнена згідно з погодою, чи добре харчується, що приносить зі собою в школу на перекус (адже діти на обід ідуть додому й харчування в школі немає). Дозволено приносити тільки здорову їжу й заборонено, наприклад, бутерброд із ковбасою чи солодощі.

У спеціальній школі, де навчається Лев, є харчування, бо дитина не йде на обід додому, як у звичайній школі. У меню велике різноманіття продуктів.

“Нас докладно опитували, що Лев любить, – й адаптовували харчування. Ми мали б оплачувати це. Але оскільки ми тимчасово прихищені, це робить соціальна служба. Якщо чесно, це й не величезна ціна – за рік 360 франків (11 117 грн)”.

ПРО ІНКЛЮЗІЮ
“На моє запитання на семінарі про освіту у Швейцарії, чи діти з особливими освітніми потребами навчаються в класі “С”, мені відповіли, що так. Тобто, фактично, інклюзія в них до 7 класу”.

Інклюзія полягає в тому, що всі вчителі, яких потребує дитина, приходять до школи. Якщо в класі є дитина з ООП, у цьому класі може працювати два вчителя. Не вважається, що це асистент – це радше партнер чи “співучитель”. А ще ця людина має спеціальну освіту, тобто вміє працювати з людьми з ООП.

Для дітей з ООП є допоміжні інтеграційні курси. Меланія також зараз ходить на інтеграційні курси та вважається дитиною з особливими освітніми потребами, адже не знає німецьку мову. Це рішення ухвалене індивідуально на рівні кантону Швіц.

За результатами, які покажуть діти в інтеграційному класі, їх переведуть у звичайні класи. Але є такі кантони, де діти одразу пішли у звичайні класи – і їм надавалася точкова підтримка. Наприклад, були додаткові вчителі, які працювали з ними.

Загалом інтеграційні курси – це, наприклад, про додаткову німецьку, яку зараз вивчають Меланія та інші українці. Може також бути терапія, потрібна дитині, – психотерапія або реабілітаційні заняття, зокрема, для дітей із винятковими здібностями.

ПРО СПЕЦІАЛЬНУ ОСВІТУ
“Тут немає ІРЦ і супер-пупер методик. Натомість є відповідальний за організацію послуг для дітей з ООП від кантону психолог. Фахівець зобов’язаний дібрати школу для дитини з ООП. Ми поспілкувалися з нею 10–15 хвилин, вона подивилася на Лева, ми розказали нашу історію, порушення, потреби. Тут є дуже велика довіра до батьків”.

Заклад, що відповідає потребам Лева, знайшовся в сусідньому кантоні. Це – спеціальна школа для незрячих або дітей із порушеннями зору та поведінковими потребами. Тобто дітей із комплексними порушеннями розвитку. До слова, Лева супроводжуватимуть фахівці, які також приїхали з України.

Лев знайшов спільну мову з асистентом Іваном, який працював лікарем у Харкові. Інших учителів “вводять” дуже поступово. У перший тиждень у Лева було лише одне заняття – з музики. Потім додали реабілітацію, а лише потім – інтеграцію в клас. У спеціальній школі намагаються забезпечити всі індивідуальні потреби. Наприклад, детально розпитували про улюблені їжу, одяг, ковдру, під якою любить спати.

“Ми розповіли про ковдру з обтяжувальними елементами, яку ми залишили в Україні. Вони уточняли вагу та зріст і замовили таку ж. Також ми сказали, що Лев любить басейн із кульками – і вони його придбали. У них взагалі немає такого, щоби заперечувати якийсь метод. Якщо дитина любить це – добре. Левові дуже подобається туди їздити. Він скучив за школою”.

Лев із татом

Фото: Анастасія Некипіла для Liga.Life

Зараз проводять оцінювання потреб – усе, що відбувається з Левом, дуже прискіпливо фіксують.

“Оскільки в нього психічні порушення розвитку, нам показали графіки, де за 5-бальною шкалою щодня відмічено, як він почувається, коли він кричить, коли збуджений, а коли ні. Усі спеціалісти роблять висновки та ведуть записи, після чого стається той чи інший стан, шукають причину”, – розповідає Маріанна.

У спеціальну школу можна привести дитину в понеділок і забрати в п’ятницю. Але поки сім’я залишає хлопця там із ночівлею лише на два дні в тиждень, адже не є прихильниками інтернатної системи.

“Левові вже 13 років, а з 14 це вже вважається не шкідливо і є певним етапом самостійності. Але здебільшого причина нашої спроби залишити його на два дні в іншому: ми живемо в чужих людей. А Лев сьогодні прокинувся о 2 ночі й більше не спав. Аби трохи розвантажити цю чудову сім’ю, чоловік влаштувався в школу Лева, щоби вночі доглядати за дітьми. У школі кажуть, що в них не заведено залучати батьків. Але у випадку з Левом уважають це корисним”.

Лев із татом

Також школа пропонує послугу “тимчасовий перепочинок” для батьків. Протягом 6 тижнів канікул на 2 тижні можна залишити дитину в школі. До того ж деколи можна залишати її й на вихідні. Ліміт – 18 днів на рік із домовленістю заздалегідь.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото надане Маріанною Онуфрик

  Категорія: