Трансформація спеціальної освіти в Литві: як це відбувалося й що є зараз

4 Лютого 2022 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Поки в Україні говорять про відкат реформи деінституціалізації, у Литві звітують про результати й діляться досвідом. 90% учнів з особливими освітніми потребами навчаються в інклюзивних класах, а в спеціальні заклади можуть потрапити діти тільки з дуже складними порушеннями та лише за згодою батьків.

Під час онлайн-зустрічі “Стан, виклики та перспективи реформи деінституціалізації в Литві” від БО “СОС Дитячі Містечка Україна” представники кожної ланки, на якій відбуваються зміни, – від парламенту до директорів шкіл, – розповіли про систему навчання дітей з особливими освітніми потребами і як вона трансформувлася протягом останніх десятиліть.

Читайте в статті про:

• початок реформи й історії шкіл, які перетворилися на інклюзивні;
• як зараз у Литві працюють спеціальні школи та інклюзивні класи й що в планах;
• чи є в литовських школах булінг і як із ним борються.

ПОЧАТОК РЕФОРМИ

Спеціалістка департаменту пожиттєвої освіти в Міністерстві освіти і спорту Тереза Айдукен підкреслює, що ідеологічний напрям на впровадження інклюзивної освіти був взятий одразу після проголошення незалежності Литви. Одним із перших законів став семе закон про освіту, де сказано, що абсолютно всі діти здатні навчатися.

“Ми пам’ятаємо визначення з радянських часів “не здатний до навчання”, – продовжує Тереза. – Так ось, закон про освіту змінив це ставлення раз і назавжди”.

У 2009 році в Литві відбувалась адміністративна реформа, і всі спецшколи та школи-інтернати, які належали до апаратів управління округів, були передані на самоуправління.

Тоді ж вирішили, що одразу закривати такі школи не можна – потрібно дати реформі перехідний час для:

• зміни законодавчої бази;
• виділення парламентом коштів;
• організації підготовки кадрів;
• створення відповідних умов для роботи інклюзивних класів у загальноосвітніх школах.

Але найголовніше – донести ідею, цінність і суть реформи не тільки до директорів шкіл та вчителів, але й до батьків як нормотипових дітей, так і дітей з особливими освітніми потребами.

Цю роль узяло на себе насамперед Міністерство освіти і його віцеміністр 2009–2012 років Вайдас Бацис, який особисто їздив на місця:

“Діалог необхідно вести віч-на-віч, а не через публікації статей чи за допомогою телебачення. Я їхав до місцевих громад і спілкувався спершу з директорами шкіл. Часто мені доводилося показувати їм бюджет: скільки грошей ми виділяємо на школу, яка відкриває інклюзивні класи, скільки спеціалістів буде закріплено за кожною дитиною з ООП”.

Нинішній керівник адміністрації Йонішкіського муніципалітету Томас Арманавічус, який раніше працював директором загальноосвітньої школи, розповідає, як складно було на початку:

“Першим кроком до створення інклюзивного класу був саме діалог із педагогами й батьками. Вчителі тоді говорили, що не готові навчати дітей з ООП. Але найбільші побоювання були в батьків. І я так само, як Бацис, говорив із батьками та вчителями.

Ідея була такою, що діти з незначними особливими освітніми потребами навчатимуться в загальних класах, тоді як для дітей із середніми й тяжкими порушеннями розвитку будуть створені окремі класи в цій самій школі. Тобто, уроки для них проводитимуть окремо, а на гуртки, свята чи екскурсії вони ходитимуть разом з усіма учнями.

Проблема була й у тому, – продовжує Томас Арманавічус, – що коли діти з ООП переходили зі спеціальних шкіл до звичайних, то їхні батьки не могли працювати, оскільки уроки зазвичай закінчуються о 14:30 і хтось у цей час має забирати дитину додому. Тому 2011 року в нашій школі створено денний центр, у якому діти можуть залишатися до вечора. А завдяки законодавчим змінам організовано підвезення дітей із середніми та важкими порушеннями розвитку, що теж полегшило ситуацію для батьків”.

Пізніше того ж року розроблено спільний Литовсько-Латвійський проєкт, який передбачає можливість короткочасного відпочинку для батьків дітей з ООП. Вони можуть залишити дитину на кілька днів або навіть тиждень у звичайній школі. З 2018 року цей проєкт працює в усій країні.

Крім того, у школах створено соціальні класи для молоді від 18 до 21 (іноді навіть до 23 років), якщо за станом здоров’я до досягнення цього віку вони не встигли отримати загальну середню освіту. Є також спеціальні малокомплектні класи, у яких дітям можуть приділити більше уваги.

На коментар щодо занадто різкого впровадження реформи в Україні Томас Амранавічус відповів так:

“Ви говорите про жорсткість в ухваленні рішень керівництвом держави. А я розповідаю про досвід конкретної школи, у якій працював. І знаєте що? Мені не потрібно було нічого вигадувати, навіть працювати особливо не було потрібно, – я просто виконував те, чого хотіли батьки дітей з ООП і самі діти”.

“Це питання цінностей, – підсумовує Вайдас Бацис.— Не повторюйте наших помилок, бо на початку ми думали, що самоуправління самі все зроблять на місцях. Ніхто не ухвалює такі рішення спокійно: ні батьки, які пускають дитину з ООП до звичайної школи, боячись протидії батьків решти учнів (а це так і є), особливо, якщо дитина має емоційно-поведінкові розлади, та і для шкіл це великий виклик. Але всі мають домовитися про дедлайни реформи: скільки часу ви відводите на зміни і які саме кроки робитимете. Це не може розтягнутися на 50 років”.

Фото: автор – photographee.eu, Depositphotos

ЯК ЗАРАЗ ПРАЦЮЮТЬ СПЕЦШКОЛИ ТА ІНКЛЮЗИВНІ КЛАСИ І ЯКІ ПЛАНИ

За словами головної спеціалістки відділу забезпечення освіти Крістіни Валантинієне, зараз у Литві працюють 43 спецшколи (у 27 муніципалітетах із 60) і в них навчаються 3 600 учнів.

Як говорить Крістіна, відповідно до чинного законодавства, навчатися в спецшколах можуть лише учні з важкою та дуже важкою формами інвалідності. Рішення про вибір навчального закладу ухвалюють батьки з урахуванням рекомендацій педагогічно-психологічної служби.

Одна з проблем в українських школах-інтернатах – це те, що велика частина дітей потрапляють туди лише за соціальним статусом, коли батьки не в змозі забезпечити гідні умови життя і якісне харчування. Тобто вони не мають особливих освітніх потреб.

“Та сама проблема була й у нас, – говорить Вайдас Бацис. – Але оскільки причина лежить не в освітній площині, а в площині соціального забезпечення, у Литві створили загальну базу даних усіх дітей з ООП, і тепер жодна дитина без відповідних портеб просто не може потрапити до спецзакладу.

За допомогою мобільної мережі педагогічно-психологічних служб спеціалісти визначають, яких саме спеціальних засобів та навчального середовища потребує дитина, і тоді школа, до якої вона буде зарахована, отримає необхідні кошти для забезпечення всього необхідного”.

Цьогоріч литовський загальноосвітній відділ розробляє критерії, за якими основна частина цих шкіл стане відділеннями загальноосвітніх шкіл або буде закрита, інша частина стане обласними методичними центрами (їх буде 8–10). Менша частина залишиться самостійними спецшколами.

Засновниками більшості спецшкіл країни є місцеві муніципалітети, які й ухвалюють рішення про реогранізацію. Міністерство освіти, науки і спорту встановлює загальні правила та критерії для створення мережі шкіл і виділяє цільові гранти. Тому, якщо школа не відповідає критеріям, або муніципалітет хоче зберегти малокомплектні школи (а спецшколи теж вважаються такими в Литві), то має покривати дефіцит із власного бюджету.

Литва має чіткий план підготовки на 2021–2024 роки, підкріплений державним фінансуванням. У 2020 пів року було приділено лише на діалог із недержавними організаціями, які об’єднують батьків дітей з ООП, у тому числі батьків дітей з інвалідністю. Делегати від цих організацій брали участь в онлайн-конференціях і живих зустрічах, у громадських обговореннях, які відбувалися в Міністерстві освіти та муніципалітетах. Були залучені також спеціальні педагоги та психологи – усі зацікавлені сторони.

Докторка педагогічних наук, членкиня литовського парламенту (сейму) та комітету просвіти Сільва Некіне поділилася цифрами з національного бюджету Литви:

“Цьогоріч 51 мільйон євро виділено додатково школам як допомога для створення відповідного навчального середовища, на набуття компетентностей та навчання фахівців підуть ще 166 мільйонів євро. Законодавство чітко прописує, що коли дитина зі спецзакладу переходить до звичайної загальноосвітньої школи, то саме ця школа отримує фінансування”.

За словами Крістіни Валантинієне, уже зараз 90% дітей з особливими освітніми потребами здобувають освіту в інклюзивних класах загальноосвітніх шкіл. При цьому, залежно від успіхів учня, рекомендацій педагогічно-психологічної служби та вибору батьків передбачено можливість переходу учнів зі звичайної школи до спеціальної й навпаки.

Для відслідковування прогресу реформи в плані на 2021–2024 роки визначено необхідність створення системи моніторингу, задано чіткі показники, яких прагне досягнути Литва. Так, планується, що у 2024 році 65% дітей із важкою та дуже важкою формами інвалідності будуть навчатися разом з однолітками в загальноосвітніх школах, з них 35% мають бути задіяні в неформальному навчанні на гуртках і в групах подовженого дня.

“І найголовніше: починаючи з вересня 2024, року жодна литовська загальноосвітня школа не матиме права відмовити в зарахуванні дитини з ООП. Тому інтенсивна підготовка триває вже зараз, а зазначені цілі повністю підкріплені державним фінансуванням”, – додає Сільва.

“Але одних законів і виділення коштів не вистачить для досягнення мети, – зазначає Тереза. – Такі ініціативи мають здійснюватися на місцях, іти від розуму й серця. Зараз нам сильно не вистачає психологів та спеціальних педагогів. І для того, щоби мобільні педагогічно-психологічні команди поповнилися такими кадрами, з вересня минулого року заробітна плата для цих спеціалістів зросла на 22%, а години роботи збільшено до 36 на тиждень, у них включено проведення діалогів із батьками, бо на все це потрібні час і людські ресурси”.

Виші, які готують психологів та спеціальних педагогів, мають можливість самостійно створювати проєкти й отримувати фінансування на підготовку висококваліфікованих кадрів. Для перекваліфікації без відриву від роботи тих педагогів, які нині працюють у загальнооствітніх школах, університети співпрацюють із регіональними центрами освітньої підтримки.

Навчання вчителів для інклюзивних класів також здійснюють спецшколи-інтернати, які були реформовані в національні освітні центри.

Усі центри, які забезпечують підвищення кваліфікації педагогів, мають бути попередньо акредитовані відповідно до приписів Міністерства освіти, науки і спорту. Так, вони отримують фінансування зі шкільного бюджету для підвищення кваліфікації вчителів.

Зі свого боку, школи для отримання державного фінансування мають агрументувати, на які саме потреби витратять ці кошти.

ПРО БУЛІНГ

Як готувати вчителів, виховувати толерантність серед батьків і учнів загальноосвітніх шкіл? Як ввести дитину з ООП в інклюзивний клас, щоби це не було для неї травматично? Такі виклики є й у литовських школах.

“Коли я працювала директоркою в школі, то в нас були 4 дитини з важкою формою аутизму, – розповідає Сільва Некіне, – Тоді 120 батьків інших дітей тиснули на мене, говорячи, що їхні діти не навчатимуться в класі або навіть в одній школі з “цими дурнями”.

За її словами, єдиний шлях тут – пояснювати, говорити батькам про цінності для всіх учасників освітнього процесу.

“До прикладу, – продовжує Сільва, – одна дівчинка з аутизмом якось сказала, що дурною її вважають тільки діти з інших класів. Однокласники ж завдяки роботі педагога почали ставитися до неї з повагою і всіляко підтримувати“.

“Така ж ситуація була в школі, де працював я, – коментує Томас Арманавічус. – І такі самі слова я чув від батьків здорових дітей. Коли ми починали свою участь у Норвезькій програмі проти булінгу, рівень цькування в нашій школі оцінювався у 26%, а коли я йшов із посади цей показник знизився до 2,5%. Можна мати чудову програму, досконале законодавство й найкращі умови, але якщо вчителі не будуть навчатися, якщо стратегію навчального закладу батькам не пояснюватиме директор школи, то жодна мета не буде досягнута”.

“Це стратегія навчання, – погоджується Вайдас Бацис. – І відповідних навичок у вчителів дійсно може не бути. У нас така проблема є й зараз в інклюзивному класі, куди я ходжу на уроки. Часом мої зауваження вчителі сприймають як критику, а не як поштовх до самовдосконалення. Та ніхто й не чекав, що зміни будуть простими”.

У нашій школі навчається дитина, яку вижили з трьох попередніх шкіл ще в 1 класі. І тільки зараз, коли вчитель почав працювати з батьками та іншими дітьми в класі, ситуація змінилася. Особливо важко зрозуміти вчителям, що коли одна дитина з ООП під час уроку, наприклад, лежатиме на підлозі, то урок не піде шкереберть. Треба навчати вчителів, і це не станеться за один рік. Помилково сподіватися, що, провівши чотири семінари для вчителів, ми зможемо докорінно змінинити стару систему”.

На останок Вайдас Бацис поділився враженням від поїздки до Ізраїлю, де він спостерігав за тим, як разом з усіма у звичайних класах навчаються діти з ООП:

“Я тоді спитав у вчителів, як у них вистачає терпіння, і вони сказали, що за час Другої світової війни країна втратила занадто багато дітей, аби втрачати хоч одну дитину зараз. Ця відповідь змінила мої погляди назавжди”.

Вікторія Макарова, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – tonodiaz, Depositphotos

Публікація підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.