Спорт для осіб з інвалідністю: які варіанти для людей з обмеженими можливостями є на Закарпатті

10 Березня 2017 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Головна ціль будь-якого демократичного суспільства – це рівність усіх верств і груп населення, незалежно від їх статусу, походження та фізичного стану. Та, на жаль, не завжди представники різних груп населення почувають себе рівними серед інших.

Зокрема, люди з інвалідністю, які щодня стикаються з відсутністю спеціальної інфраструктури, спеціалізованих робочих місць чи просто звичайного людського ставлення.

Саме тому в Україні, як і в усьому світі, порушується тема інклюзивного суспільства, де громадяни з інвалідністю включені в активне життя громади і живуть на рівних правах з представниками інших груп населення. Одним із шляхів толерантності, рівності та взаємоповаги до людей з інвалідністю є спорт. Адже саме завдяки спортивним іграм люди з обмеженими можливостями можуть почуватись на рівних з іншими людьми. Саме тому про їх проблеми та досягнення «Панорама» (у номері від 23 лютого) поспілкувалась з керівником Закарпатського регіонального центру фізичної культури та спорту «Інваспорт» Андрієм Чегілем.

– Скількох людей з інвалідністю об’єднує Ваш спортивний центр?

– Зараз у секціях нашого центру займаються близько 320 спортсменів з порушеннями опорно-рухового апарату, зору та слуху, а також з ураженнями ДЦП. Наша організація працює майже в усіх районах області. Серед наших спортсменів є чимало представників, які мають високі досягнення. Зокрема, фехтувальники Максим Магула та Надія Дьолог з медалями повернулись з Угорщини, де відбувся етап Кубка світу серед шаблістів та шпажистів на візках. Високі досягнення продемонстрував лижник Артур Герхард разом з його гайдом, який здобув медалі на чемпіонаті світу з лижних перегонів у Німеччині.

– Ви щодня спілкуєтесь з підопічними і знаєте про проблеми, які їх хвилюють. Як Ви вважаєте, наскільки інфраструктура закарпатських міст та сіл пристосована для умов життя осіб з інвалідністю?

– Говорити, що нічого не робиться для осіб з інвалідністю – це неправда. Є, звісно, зрушення у створенні необхідної інфраструктури для людей з обмеженими можливостями. Зокрема, звукові сигнали на світлофорах, спеціальні пандуси у деяких закладах. Навіть ведуться розмови і щодо створення необхідних умов і у громадському транспорті. Але розвиток спеціалізованої інфраструктури, на жаль, не такий швидкий, ніж хотілось би. Не на належному рівні ці об’єкти. Та попри це, суспільство вже рухається у напрямку толерантного ставлення до людей з особливими потребами.

– Та я знаю, що є великі проблеми з працевлаштуванням людей з різними порушеннями.

– Звісно. На жаль, особам з інвалідністю досить складно знайти роботу з достойною заробітною платою. У інклюзивному суспільстві на 25 звичайних робочих місць має припадати одне для людини з інвалідністю. Та, на жаль, проблема з кількістю необхідних робочих місць є актуально гострою. Візьмемо, до прикладу, людей з порушеннями слуху. В Ужгороді є спеціалізовані підприємства для цієї категорії населення. Так само у Мукачеві є робочі місця для осіб з порушеннями зору. Однак, у них недостатньо замовлень для того, щоб повноцінно функціонувати і достойно оплачувати працю. Є проблема з підростаючим поколінням, адже до 18 років за них піклується держава, надаючи соціальну та фінансову допомогу. Але після набуття повноліття більшість молодих людей так і не можуть знайти роботу зі спеціалізованими умовами та достойною оплатою.

Особливо ця проблема стосується молоді з порушеннями слуху, адже їм потрібно навчатись жестової мови, а також зчитувати по губах слова, які вимовляють звичайні люди.

Крім того, важко знайти роботу і для «візочників». Так, у нас був хлопчик з Міжгірщини, якому знайшли і місце для проживання, і місце для тренувань. Та робоче місце, на жаль, дуже складно знайти. Однак зараз такі заводи, як «Yazaki» та «Jabil» створили спеціалізовані адаптивні робочі місця для людей з інвалідністю. На мою думку, єдиний шлях для них – це професійний спорт високих досягнень. Але і тут є проблема, адже після закінчення училищ та набуття повноліття чимало наших спортсменів з інвалідністю виїхали у Київ, де є набагато більше можливостей для тренувань. Адже у столиці дуже розвинута інфраструктура для паралімпійців.

– А як саме «Інва-спорт» сприяє рівності людей з інвалідністю та звичайних громадян?

– Насамперед, ми спільно з громадськими організаціями організовуємо різноманітні реабілітаційні збори з різних видів спорту. Останній збір відбувся цієї зими у Сянках, де є база національної паралімпійської збірної України. Крім того, ми зараз плануємо розвивати абсолютно новий вид спорту для Закарпаття – бочче, який дуже нагадує петанк, але тут використовуються більші кулі. Відповідне для цього виду спорту обладнання ми придбали в Пакистані. А цим видом спорту здебільшого займатимуться люди з важкими ураженнями опорно-рухового апарату. Яскравим прикладом рівності у суспільстві є участь наших футболістів у міні-футбольному турнірі, присвяченому пам’яті загиблих воїнів, який цієї неділі проходив в ужгородському спорткомплексі «Юність». Варто зауважити, що наша команда на цьому турнірі лише на декілька очок поступилась лідерам змагань і показала високу майстерність у грі. Ми самі ініціюємо різноманітні змагання, у яких нарівні беруть участь як звичайні люди, так і спортсмени з інвалідністю. Цим самим ми показуємо, що сповідуємо цінності інклюзивного суспільства.

– Знаємо, що також планується організація різноманітних змагань на Закарпатті.

– Звісно. Так, у кінці березня у спорткомплексі «Zinedine» відбудеться ІІ етап спартакіади з футболу та волейболу серед дівчат та хлопців з порушеннями слуху. Зараз триває підбір наших представників. Крім того, у Хусті відбудуться реабілітаційні збори для цієї категорії спортсменів.

– Які подальші намітки «Інваспорту» у плані розвитку та пропаганди спорту та інклюзивного суспільства?

– Знову згадую про організацію спільних турнірів, у яких братимуть участь і звичайні спортсмени, і люди з інвалідністю. Розвиватимемо нові види спорту. Крім того, відправлятимемо наших спортсменів на Дефлімпійські ігри, які найближчим часом відбудуться у Туреччині. І сподіваємось, що на наступних іграх у зимових та літніх Паралімпійських іграх будуть брати участь і закарпатці. А вони, я переконаний, стануть для багатьох прикладом для наслідування, і доказом, що у нашому краї всі групи населення мають рівні права і можливості для самореалізації.