Часом в житті трапляються такі випадки, про які навіть з близькими та друзями не хочеться говорити.

По-перше, соромно показувати свою безпомічність та безпорадність в певних ситуаціях, а по-друге, виникає питання, що ж про мене подумають, якщо я почну жалітися?!

А інколи все ж таки так хочеться, щоб тебе вислухали, не співчуваючи та не жаліючи, а з розумінням поставились до ситуації, що виникла і порадили, як діяти далі.

І в такому випадку дуже важливо не терпіти та не ховати в собі біль, страх, образи чи негативні емоції, а почати шукати ті методи та інструменти, які допоможуть впоратися з усіма негараздами, які трапилися у житті.

Пропоную, шановні читачі, познайомитися з фаховим психологом – Наталею Медведєвою, яка залюбки поділиться своїм досвідом та практичними рекомендаціями, аби наше життя було гармонійним та сповненим позитивних емоцій та радістю.

– Наталю, ти психолог з 15-річним стажем роботи. Розкажи про свій досвід роботи в галузі психології, з чого все починалося?

– За фахом я (Соціальний психолог), працювала завжди практичним психологом.

Моя кар’єра розпочалась з 4 курсу в центрі соціальних служб для молоді на телефоні довіри.

Мушу зазначити, що оскільки робота не передбачала візуального контакту з клієнтами, то особливо ніяких труднощів не виникало.

Під час навчання в університеті спочатку одногрупники до мене ставились як до дівчинки, яка приходить на лекції в якості вільної слухачки, напевно, гадаючи, що я не зможу працювати в майбутньому за фахом.

В той час, коли я навчалася ще не було такої кількості літератури за професійним спрямуванням в електроному варіанті, інтернет також ще не був таким доступним, як це є сьогодні.

Тому доводилось просити викладачів, щоб вони мені давали матеріали та книги для підготовки до семінарських занять.

За ніч я сканувала книгу, ледве встигаючи, прочитати з неї необхідний матеріал, щоб відповісти на семінарському занятті.

Ще навчаючись, я почала працювати і тоді, нарешті відчула, що я не гірша за своїх одногрупників і знаходжусь з ними на однаковому щаблі.

10 років я працювала в реабілітаційному центрі для незрячих, який розташовано при УТОС в м. Києві.

Окрім того, працювала в університеті розвитку людини (Україна), в заочній міжрегіональній школі для дітей з порушенням зору та в Київському міському територіальному центрі соціального обслуговування.

Зараз я займаюсь приватною практикою.

Для саморозвитку та вдосконалення знань я постійно відвідую різноманітні тренінги та семінари. Зокрема, маю сертифікати з арт-терапії, групової терапії, гештальт-терапії та з інших напрямків психології.

Нині я більше працюю за напрямком тілесно орієнтованої психотерапії – це робота з тілом, із психологічними проблемами через тілесні відчуття та тілесні прояви.

– З вересня місяця ти проводиш психологічні зустрічі для людей з порушенням зору. Як виникла ідея створення таких занять?

– Відверто скажу, що це була моя мрія, яка нарешті реалізувалась!

Мені давно хотілось залучати сучасні методики та методи в роботі з незрячими.

Варто відзначити, що не всі психологи, зокрема, зрячі, знають, як правильно застосовувати той чи інший новітній метод у роботі з незрячою людиною.

Також часто вони не розуміють глибину проблем, з якими зіштовхуються незрячі.

Наші зустрічі відбуваються на УВП №1 за адресою М. Київ проспект Лобановського 115.

Директор цього підприємства Філіп Степан Юрійович – людина, яка завжди прагне розвитку та самовдосконалення, залюбки надав приміщення для проведення таких занять.

Власне, проведення таких зустрічей є соціальним проєктом, інформацію щодо часу та дати проведення я публікую на своїй сторінці у Facebook, тому всі охочі можуть приєднуватися та долучатися до групи учасників, які вже відвідують заняття.

Зараз у групі працює 5 – 6 осіб, але ми відкриті для нових учасників.

– Які методи роботи використовуєш під час проведення психологічних зустрічей?

– Під час роботи як у групі, так і індивідуально я послуговуюсь тими методами, які є більш ефективними та корисними. Зокрема, це проєктивні методики, гештальт-терапія, інколи транзакційний аналіз та метафоричні соціативні карти.

На крайньому нашому занятті я застосувала в роботі дуже цікаву та веселу психологічну методику, як симорон.

Ця методика з однієї сторони діє дуже легко, а з іншої сторони дуже дієво змінює наші думки та переконання, які глибоко вкорінилися у нашій свідомості і не дозволяють змінити картину нашого світобачення.

– Нині психологічні зустрічі відвідує жіноча аудиторія. Чи плануються такі заходи для чоловіків?

– Так, до дня захисника вітчизни я хочу провести тренінг для чоловіків.

Природно так склалось, що завдання жінки полягає в тому, щоб пристосуватися та реалізувати себе в домашніх умовах. Звичайно, сучасні темпи розвитку вносять свої корективи, але, по суті, сперечатися з законами природи не варто.

А завданням для чоловіка є його пристосування та реалізація у зовнішньому світі. І це, певною мірою, може бути викликом для чоловіка. Виникає купа питань, над вирішенням яких треба працювати. Тут важливо дати ті інструменти, за допомогою яких чоловіки зможуть себе проявити, як в особистих стосунках, так і на професійному рівні.

Також в майбутньому я планую проводити змішані групи, в яких працюватимуть разом і жінки, і чоловіки.

– З якими найчастіше запитами до тебе звертаються незрячі клієнти?

– Найчастіше це запити, пов’язані із налагодженням стосунків, як в сім’ї, так і з партнером.

У сімейних стосунках важливо правильно пояснити рідним та близьким, коли потрібна допомога, а коли важливо просто не заважати.

У партнерських стосунках все індивідуально!

Також звертаються із запитами щодо роботи над різноманітними страхами, які виникли або в дитинстві або які з’явилися вже в дорослому віці.

Часто доводиться працювати над позбавленням людини від депресивного стану.

Доволі часто працюємо над запитом як досягти впевненості в собі.

– Твій багаторічний досвід роботи доводить, що ти працювала не лише з аудиторією, яка має порушення зору. По допомогу до тебе зверталися також клієнти, які не мають інвалідності. Чи виникало у них запитання, як ти будеш з ними працювати?

– Клієнти, які до мене зверталися частіше за все знали, що я не бачу, це не було для них перешкодою. До мене приходили мотивовані люди, які хотіли працювати над вирішенням своїх проблем.

Мушу також зауважити, що, власне, запити незрячої та зрячої людини особливо нічим не відрізняються.

Сьогодні в суспільстві значних обертів набирає таке явище, як панічні атаки. Тому чимало моїх клієнтів звертаються до мене саме з цією проблемою.

І, звісно, не маючи фізичного зору, я маю можливість своїм внутрішнім зором глибше проникнути в душу людини та відчути і витягти на поверхню потаємні сховища, які гальмують розвиток особистості.

– Існує стереотип, що психолога відвідують лише ті, у кого проблеми з психікою. Але це не так. Допоможи розвінчати цей міф.

– Справді, така хибна думка існує в головах суспільства.

Я всі свої заняття починаю з того, що пояснюю різницю між психологом та психіатром.

Психіатр працює з психічно хворими людьми, які мають саме психічні патології.

Психолог, в свою чергу, працює із психічно здоровими людьми, у яких може в будь-який момент життя виникнути певні труднощі. Це може бути проблема у спілкуванні, у взаємостосунках будь з ким і на будь-якому рівні.

Важливо розуміти, що такі проблеми, справді, виникають у кожної фізичної і психічно здорової людини і ніхто від цього не застрахований.

Це, навпаки, свідчить про те, що людина розвивається, вдосконалюється і десь, можливо, заплуталась, це не страшно, все можна виправити.

Головне, вчасно це визнати та звернутись по допомогу, щоб потім не вдаватись до крайніх засобів, а це вже може бути і медикаментозне лікування.

Тому, не уникайте проблем, а шукайте способи та шляхи їх вирішення.

Розмова з другом чи подругою не дасть такої слушної рекомендації, як професійний психолог. Адже професіонал глибше бачить і розуміє суть проблеми, через яку страждає людина.

– З якими труднощами ти зіштовхувалась в роботі?

– Так складались обставини, що я постійно працевлаштовувалась туди, де робочий процес тільки розпочинався, тому мої знання, вміння та навички цілком задовольняли керівництво.

Розкажу один з багатьох випадків у моїй кар’єрі.

Працевлаштувавшись до Київського міського територіального центру соціального обслуговування, я не отримала жодного документу чи папірця, в якому був би перелік моїх функціональних обов’язків.

Єдине, що я знала, що заступник директора хоче створити психологічну службу, метою якої було об’єднати 10 філіалів, які знаходились в кожному районі Києва.

Звичайно, відбувалась постійна зміна кадрів, відсутність методичних рекомендацій та документів, звісно, не сприяли злагодженій роботі та досягненню результатів.

Я працювала в колективі з колегами, які не мали інвалідності, працювати, звичайно, доводилось на рівних умовах.

Я виступала з доповідями на конференціях, організовувала круглі столи та різноманітні заходи по впровадженню методик та рекомендацій і напрацьовувала авторитет серед колег.

Змінювалось керівництво. І, зрештою, дійшло все до того, що за спиною розповсюджувались чутки, як незряча людина може працювати психологом. Згідно законодавства звільнити з посади незрячого працівника доволі складно, тому почали створюватись морально важкі умови, щоб людина за власним бажанням писала заяву про звільнення.

Однак, для мене важливим та пріоритетним було створення робочої системи. Звільнившись з цього місця роботи, я залишила про себе позитивне враження та довела всім, хто там працює і працював, що незряча людина може бути фахівцем у своїй галузі.

Мені дуже приємно, що зі мною продовжують підтримувати зв’язок колеги, які досі там працюють, ми час від часу зустрічаємось, разом відвідуємо цікаві заходи та семінари, підвищуючи свій професійний рівень.

В аспекті роботи та працевлаштування хочу порадити людям з порушенням зору обирати початково той фах, який, справді, припадає до душі.

Часто незрячі студенти вступають на ті факультети, на яких навчались старші товариші або це вибір батьків.

Не змушуйте себе вивчати те, що не викликає цікавості та натхнення.

Потім це все відобразиться у вашій професійній діяльності.

Робота повинна приносити задоволенняі  мотивувати до кар’єрного зростання.

Власне, психологічні знання важливі як інструмент для розвитку, вдосконалення, зрештою, як спосіб для якісного та ефективного покращення свого життя. Для цього зовсім не обов’язково закінчувати факультет за напрямком “Психологія”, можна відвідувати майстер-класи, семінари, лекції та інші заходи, які інколи проводяться навіть безкоштовно. Треба лише відслідковувати інформацію про них в інтернеті.

– Зараз за вікном осінь, для декого це пора для нових починань, а у декого виникає осіння депресія, апатія до того, що відбувається довкола. Поділися порадами, як організувати і налаштувати себе, щоб осінь минала в доброму гуморі та гарному настрої.

– Займайтесь своїм тілом, виконуйте фізичні вправи, це не обов’язково може бути ранкова зарядка. Протягом дня робіть вправи, які покращують рух крові та лімфи в організмі.

Не полінуйтесь написати свій план на осінь.

У кожного є список важливих завдань, які треба виконати саме восени.

Прокидаючись вранці, написаний вами план нагадуватиме, що ви маєте зробити саме сьогодні. Таким чином, це вас мотивуватиме та надихатиме до дій та рухів.

Куштуйте фрукти та овочі червоного та жовтого кольорів.

Повірте, хто дотримується цих порад, тому осіння депресія не загрожує!

Друзі, якщо ви готові змінювати своє життя на краще, хочете позбутися тягаря, який не дозволяє зробити крок вперед або вам захотілось приєднатися до психологічних зустрічей, які проводить Наталія, додавайтесь до неї в друзі за посиланням:

https://touch.facebook.com/natalya.medvedeva.505

Або пишіть на пошту: natmedvedeva777@gmail.com

Підготувала Леоніда Пономарьова