Protez Hub готує унікальний освітній проєкт, присвячений протезуванню

21 Березня 2023 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Уродженка Чернівців Антоніна Кумка з 2006 року проживає в Канаді. Викладає математику в старшій школі. Під час Революції Гідності разом з українцями Канади організовувала мітинги на підтримку співвітчизників. Українські емігранти визнали лідерські якості Антоніни та цілком підтримують всі її ініціативи під час російсько-української війни.

Про те, як Антоніна Кумка пройшла шлях від волонтерки до керівниці проєкту підтримки протезування в Україні Protez Hub, вона розповіла в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform.

— Пані Антоніно, розкажіть, який потрібно пройти шлях, аби стати керівником проєкту та президентом такої шанованої організації, як Protez Hub?

«Важливо було добитися, аби українські протезисти самі встановлювали найсучасніші протези»

— Цікаве запитання (усміхається). Коли у 2014 році розпочалася російсько-українська війна, ми в Канаді почали шукати шляхи, як допомогти нашим військовим. Спочатку передавали в Україну різноманітне спорядження та обладнання. Коли в госпіталях почали з’являтися поранені хлопці, ми почали думати, чим можемо їм допомогти. У Канаді на той час існувала компанія з виготовлення електронних книгочиталок Kobo. Вони вирішили через нашу організацію «Євромайдан Канада» та Українсько-канадський конгрес передати пораненим військовим, а також дітям-сиротам 2000 електронних книжок загальною вартістю 100 тисяч доларів.

Одним з поранених захисників, якому наш представник передав електронну книжку, був Олександр Чалапчій. Він втратив обидві кінцівки вище колін і мріяв про протезування. Цю проблему я з ним обговорила телефоном. Тоді отримати високоякісні протези можна було лише за кордоном за велику ціну. Мені розповіли, який цей Чалапчій мужній чоловік, яка в нього велика жага до активного життя. Плюс мене ще вразило фото, де він на візку і його повний оптимізму погляд.

Я вирішила, що мушу цьому хлопцеві та іншим допомогти. Але збирати кошти на протез за кордоном це нереально, тому що дуже дорого.

— Який був вихід?

— Досвіду щодо організації протезування в мене не було і я почала ґуґлити, аби дізнатися, хто і як у світі допомагає розвивати цей напрямок у тих країнах, де він на початковій стадії. У Каліфорнії знайшла неприбуткову компанію Prosthetika. Звернулась до її керівника й запитала, чи можуть вони допомогти в організації якісної системи з розширеним доступом комплектуючих для протезів в Україні. Плюс поділитися досвідом з нашими фахівцями, аби вони самотужки могли займатись організацією протезування в Україні. Президент компанії, він же президент асоціації протезистів і ортезистів США Джон Батсдорф, погодився на нашу пропозицію.

У 2015 році ми зібрали кошти й першу команду фахівців. Вони прибули в один з приватних центрів протезування, який погодився надати свій майданчик для навчання та передачі досвіду. Крім досить досвідчених фахівців з протезування, в команді були також фізіотерапевти і ерготерапевти, тому що вкрай важливо було демонструвати мультидисциплінарний підхід у роботі. Загалом відбулось три місії з навчання та передачі досвіду.

Якраз Олександру Чалапчію поставили два протези під час перебування закордонних фахівців у ТОВ «Ортотех-сервіс».

— Яку тоді попередню й кінцеву мету ви ставили?

— По-перше, потрібно було переналаштовувати систему протезування під ті зміни, які відбувалися в країні у зв’язку з війною. В 15-му році з підприємствами, які збирають протези в Україні, було ще більш-менш нормально. А от виробників комплектуючих було обмаль. Комплектуючі тоді постачалися частково з росії, з двох-трьох країн Європи й усе. Отже, потрібно було налагодити випуск і постачання комплектуючих.

По-друге, важливо було добитися, аби українські протезисти самі встановлювали найсучасніші протези, щоб хлопців, які втратили кінцівки, не відправляти за кордон. Я весь час була і є проти закордонного протезування. Все мають робити в Україні українські фахівці — це був основний принцип нашої організаторської роботи. Плюс обслуговування протезів теж має відбуватися тут.

В Україні зараз 79 підприємств, які виготовляють протези

— Ви працюєте з усіма українськими організаціями, які займаються протезуванням?

— Нас часто-густо запитують: «Ви яке підприємство?». Ми не підприємство, ми — проєкт підтримки протезування в Україні. Ми нікого не лобіюємо, ми некомерційний проєкт, метою якого був і залишається розвиток української галузі протезування та реабілітації. Ми підтримуємо як фахівців, так і потерпілих. Якщо ми допомагаємо завезти в Україну якусь нову технологію, то намагаємось з нею ознайомити всі підприємства й центри протезування.

Нещодавно компанія Ossur впровадила якісну технологію протезування нижніх кінцівок Direct Socket, яка дуже доречна для України. Ця технологія дозволяє, запроваджуючи вже знайомі для фахівців матеріали, використовувати в інший спосіб — на людині. Куксоприймач формується безпосередньо на пацієнті й увесь цей процес займає до 4 годин. Він повністю анатомічно відповідає кінцівці людини. Родзинка в тому, що тиск розподіляється рівномірно по всій площині приймальної гільзи.

Перевага цієї технології ще й у тому, що немає потреби мати велике й дороге обладнання. Наразі є фахівці в різних регіонах країни: Дніпро, Полтава, Київ, Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів, які з успіхом опанували цю технологію.

Ми нікому не нав’язуємо новітні технології, просто звертаємо увагу, що таке є у світі. Якщо якась компанія з протезування зацікавилась і бачить користь і перевагу та починає її впроваджувати, ми просто тішимось. Технологія Direct Socket розійшлась, як вогонь. В Україні зараз 79 підприємств, які виготовляють протези. Ми чітко знаємо, де й хто що робить. У кого кращі протези нижніх кінцівок, у кого — верхніх. Ми стежимо за тим, щоб була достатня кількість висококваліфікованих фахівців.

«Уся освітня програма побудована на послідовності, яка має відбуватися в реальності»

— Тому ви вирішили створити освітню онлайн-платформу?

— Ми дуже багато спілкуємось на горизонтальному рівні. Я комунікую з фахівцями з різних регіонів з різних підприємств постійно. А також зі спеціалістами лікарень та реабілітаційних центрів, волонтерами. І почала виникати спільна тема, що бракує чіткого розуміння маршруту пораненого від госпіталю, де він пройшов первинний етап лікування, і далі. Така мережа за кордоном є, але я не прихильник копіювати щось закордонне та приносити в Україну. Я за те, щоб позичати щось краще й комбінувати його з тим кращим, що є в Україні. Тому я поспілкувалася з фахівцями з нашої команди за кордоном з приводу наявного маршрутизатора пораненого. Вони вказали на певні його недоліки. Йду до наших фахівців із запитанням: «Ви знаєте, як змінити на краще?», і чую відповідь: «Ні. Бракує знань».

Тому ми почали проводити вебінари для фахівців з протезування і для реабілітологів. Це був ресурс, який давав людям доступ до того, як працювати з пораненими, який алгоритм дій має бути. Дуже багато долучилося до вебінарів молодих фахівців. Але почалися вимкнення електроенергії й не всі могли на певний час до нас приєднатися. Тоді й виникла ідея запустити унікальну безоплатну україномовну освітню онлайн-платформу для працівників медичних закладів та протезних підприємств «База Знань: Protez Hub». Записані лекції можна переглядати в будь-який час.

В Україні з’явилася своя мережа висококваліфікованих фахівців, які вже добре розуміють усі процеси. Тому ми вирішили і їхній досвід використовувати на цьому ресурсі. Це будуть і лекції, і практичні заняття. Наприклад, одна з фізіотерапевтів попросила свого пацієнта працювати з нею в кадрі на камеру. Вона демонструє на пацієнтові, як практично виконувати певні вправи.

Уся освітня програма побудована на послідовності, яка має відбуватися в реальності. Госпіталь: що ми робимо в доопераційному періоді, гострому, післяопераційному, допротезному і безпосередньо протезному. Пацієнта виписують додому. Що ми робимо перед випискою. Приділено увагу й психологічному аспекту.

Дуже корисна й цікава лекція підготовлена психологом з реабілітаційного центру у Львові Сергієм Тітаренком, який раніше був льотчиком бойового гелікоптера. У 2014 році, виконуючи завдання на сході України, він потрапив під ворожий обстріл — його вертоліт впав з висоти 100 метрів. На жаль, Сергій дістав серйозні травми, зламаний хребет. Сьогодні він на візку, однак став психологом і допомагає українським захисникам відновитися після поранень. Лекція Тітаренка вийшла пречудовою. Навіть монтажер, який її монтував, сказав, що нічого з неї неможливо вирізати, настільки вона йому сподобалась.

— Чи зможуть цією освітньою програмою користуватися не фахівці?

— Звичайно. Наприкінці березня ми оприлюднимо, як до неї потрапити, а у квітні вона почне діяти. Сама програма буде розділена на дві категорії доступу. Одна буде для фахівців, які працюють з особами, що втратили кінцівки, а друга — для будь-кого: родичів поранених, для самих хлопців, людей, які опікуються пораненими, тобто для всіх, хто бажає мати додаткову інформацію.

Окрім лекцій, фахівці зможуть завантажити та використовувати на практиці рекомендації, опитувальники, шкали, програми тощо.

Біонічний протез чи механічний?

— Якось один протезист поділився думкою щодо біонічних протезів верхніх кінцівок з технологією інтуїтивного управління. Він зауважив, що такий протез не всім по роду діяльності потрібен. Ви поділяєте таку думку?

— Поділяю. На жаль, не всі це розуміють. Багато тих, кому він встановлений, ним не користуються і переходять на механічні. В чому їхній мінус. З часом кукса руки змінюється — чи то повніє, чи навпаки худне. А куксоприймач має ідеально приставати до самої кукси, щоб протез працював. Всередині куксоприймача є сенсори м’язової активності — датчики, які через зміну кукси припиняють передавати сигнал роборуці.

Натомість у США є фірма, яка виробляє механічний протез ITAL, який легко встановлюється і легко знімається. Він дуже комфортно пристосовується до об’єму кукси. Крім того, він ударостійкий, його можна мочити, він дозволяє переносити важкі речі й на ньому навіть можна підтягуватись на поперечині.

Одним із перших, хто взяв участь у проєкті підтримки протезування в Україні ще у 2015 році, був Василь Стуженко. Він втратив руку й ногу в боях під Іловайськом. Та Василь не втратив сили духу. І ми раді, що один з механічних протезів ITAL, яким наша команда у співпраці з українськими фахівцями забезпечила Василя, ефективно використовується ним для тренувань у стрільбі з лука.

Нині багато хлопців, які свого часу отримали біонічні протези, масово переходять на ITAL. Цей протез не серійного виробництва, а під замовлення. Виробляє його невеличка компанія.

— Чи можуть його виробляти в Україні?

— Звичайно, що можуть. Одне з головних наших завдань — сприяти виробництву цього унікального протеза в Україні. Поки що ITAL не зацікавив жодне підприємство.

«Рюкзак для особи з ампутацією»

— На завершення нашої розмови хотілося б повернутися до згаданого вами маршрутизатора для осіб зі втраченими кінцівками. Який він матиме вигляд?

— Зауважу, що це питання буде частиною нашої освітньої платформи. Буде представлено дуже багато документів, які можна буде роздруковувати й мати в паперовому вигляді. Плюс інформація для самих пацієнтів. І розкрию вам таємницю: ми започатковуємо проєкт з робочою назвою «Рюкзак для особи з ампутацією». В цьому рюкзаку будуть міститися брошури з такими темами: як отримати протез, що робити після операції, як правильно бинтувати куксу, як доглядати за шкірою кукси тощо. Туди ми додаємо два бинти еластичних, тому що бачимо, що в лікувальних установах їх немає.

Антоніна Кумка

Для початку ми сформуємо тисячу таких рюкзаків і побачимо попит на них. Роздамо в госпіталі та лікарні, де лікується найбільше осіб з ампутацією. Ми можемо запросити кореспондента вашого агентства на презентацію першої партії цих рюкзаків.

— Дякую за запрошення й цікаву розмову.

Олександр Тереверко