Народився хлопець у Білоусівці, що на Драбівщині. Спочатку сім’я проживала у Кишиневі, адже батьки поїхали туди на роботу після закінчення навчання, але доля повернула їх назад. Та про все по порядку.

Вероніка та Василь Вовчинські познайомилися в Одесі, коли навчалися в Інституті харчової та холодильної промисловості, ще 1985 року. Обоє вони здобували освіту за спеціальністю «Інженер-механік». Після закінчення вишу за направленням поїхали на роботу в Кишинів і прожили там п’ять років. Коли у 1990 році в Молдові почалася війна, молода сім’я переїхала до Білоусівки Драбівського району звідки родом був Василь. Відтоді вони живуть на Черкащині. Пані Вероніка, крім освіти інженера-механіка, має ще й спеціальність медичної сестри. Тож після повернення на Драбівщину спочатку працювала в амбулаторії, курувала діток до одного року. Потім же жінці запропонували роботу в сільській раді на посаду головного бухгалтера. Нині − на господарстві. Чоловік працював довгий час у місцевій школі завгоспом, зараз же займається обладнанням водопостачання для приватних господарств. Подружжя Вовчинських народили й виховали двох синів, старшого Анатолія та молодшого Григорія. Так склалося, що молодший під час наро­дження отримав ураження руки. Та батьки зробили все, щоб він виріс повноцінною, сильною та самодостатньою людиною. У своїх дітей вкладали досить багато сил, знань і виховували неабияку силу духу. Тож нині вони пишаються, що саме їхній син прославляє нашу державу та щораз додає до скарбнички нові й нові нагороди.

Ще з самого дитинства у батько привчав обох синів до спорту: грали часто у футбол, взимку каталися на лижах, займалися й більш інтелектуальними видами − шахи, шашки. Василь Григорович упевнений, що якби не таке виховання, то Григорій і не досягнув би високих результатів. Крім того, батько привчав синів і до фізичної праці: городні роботи, допомога по господарству − всім цим займалися змалку.

− Коли Григорій пішов у перший клас, то місяць писав лівою рукою, бо права травмована з народження, − розповідає батько. − Та я підійшов до вчительки і попросив, щоб та змушувала його періодично писати і правою, не оцінюючи роботу сина. І за кілька місяців він виписався й став вільно писати правою рукою.

Після закінчення школи в Білоусівці Григорій Вовчинський вступив до Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького в Навчально-науковий інститут фізичної культури, спорту і здоров’я. Тоді хлопець навчався й паралельно займався у Черкаському центрі фізичної культури та спорту для інвалідів «Інваспорт». У 2007 році Григорій брав участь у реабілітаційному зборі в м. Євпаторія. Там він познайомився з Юлією Батенковою − українською біатлоністкою. Відтоді вирішив спробувати себе у лижному спорті.

− Пам’ятаю, приїхав Григорій додому й каже, що йде у великий спорт, − продовжує розповідь мама. − Тренер сказав, що візьме дані про спортсмена, подивляться на його показники. Коли він пройшов перевірку й довів, що має хороші фізичні дані, тренер запросив його до Національної збірної команди України.

Із 2008 року Григорій є постійним учасником міжнародних змагань у складі Паралімпійської збірної України з лижних перегонів і біатлону. Перший збір був у Росії, збирали й проводжали тоді спортсмена всім селом.

Григорій Вовчинський має надзвичайно багато медалей та кубків, ще зі шкільних років. Для батьків усі вони надзвичайно цінні, і є неабиякою гордістю. Та найвизначнішими стали паралімпійські нагороди: у 2010 році Григорій здобув дві «бронзи» та два «срібла» на Зимових Паралімпійських іграх, а у 2014 році в Сочі став чемпіоном Паралімпійських ігор. Цьогоріч Григорій із Пхьончхана привіз срібну нагороду.

− Усі Паралімпійські нагороди складаються з отих маленьких здобутків на чемпіонатах і кубках та значної щоденної праці над собою, − говорить мама.

Має спортсмен нагороду, яку отримав із рук Президента України, після Паралімпійських ігор у Ванкувері, це − орден «За заслуги» ІІІ ступеня. А нещодавно Указом Президента України Григорія Вовчинського відзначили орденом «За заслуги» І ступеня.
Нині Григорій до батьків приїжджає не часто і не надовго, адже постійно має бути на зборих, тренуваннях та брати участь у змаганнях. Сам же спортсмен проживає у Броварах Київської області, виховує доньку Адріану.

Батьки розповідають, що Паралімпійські ігри дивилися всією родиною у прямому ефірі, за можливості зв’язувалися з Григорієм, і підтримували його.

− Я не можу навіть передати, які це емоції, − говорить мама Григорія. − Ми пишаємось нашим сином і щасливі бути його батьками.

Довідково: Григорій Вовчинський – Майстер спорту України з лижних гонок та біатлону (2009 рік), чемпіон та срібний призер із біатлону (довга дистанція, гонка переслідування) кубка світу 2009 року м. Сьюсьоен (Норвегія); бронзовий призер (естафета) з лижних гонок чемпіонату світу 2009 року у м. Вуокатті (Фінляндія); срібний призер із біатлону (довга дистанція) Фіналу кубка світу 2009 року у м. Маунт Вашингтон, Канада; чемпіон із біатлону (довга дистанція) кубка світу 2009 року у м. Вістлер (Канада). У 2010 році став дворазовим чемпіоном світу з біатлону (м. Ханти-Мансійськ, Росія). На чемпіонаті світу 2011 року здобув дві золоті медалі з біатлону, перегони з переслідування (коротка та довга дистанції) та бронзову медаль в естафеті. На кубках світу 2012 року спортсмен виборов «срібло» (біатлон) та три «бронзи» (біатлон та естафета). На чемпіонаті світу 2013 року у м. Солефті (Швеція) він отримав дві срібні нагороди у біатлоні (коротка та середня дистанції), а у фіналі кубка світу того ж року став дворазовим срібним призером. На змаганнях у січні 2014 року у м. Вуокатті (Фінляндія) був четвертим у біатлоні (коротка дистанція, 7,5 км).
2016 рік − кубок світу з лижних гонок та біатлону, що проходив з 21 по 28 лютого у німецькому місті Фінстерау, бронзова медаль у лижних перегонах, довга дистанція, бронзова нагорода у біатлоні, бронзова медаль у лижних перегонах, спринт.