Комітет Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та осіб з інвалідністю після виїзного засідання у Керчі, яке відбулося наприкінці вересня, ухвалив на останньому засіданні таке рішення

Р І Ш Е Н Н Я

від 20 листопада 2013 року

Щодо права осіб з інвалідністю на працю: стан реалізації та перспективи

Заслухавши та обговоривши 26 — 27 вересня 2013 року у м. Керчі АР Крим на виїзному засіданні Комітету інформацію щодо права осіб з інвалідністю на працю: стан реалізації та перспективи, думки народних депутатів України — членів Комітету, фахівців відповідних міністерств, а також представників громадських організацій осіб з інвалідністю, Комітет зазначає наступне.

В Україні інтеграція осіб з інвалідністю у суспільні відносини є однією із гострих соціальних проблем, вирішення якої вимагає дієвих заходів щодо їх реабілітації, більш активного і дієвого залучення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на всіх рівнях до вирішення проблем цієї категорії населення.

Одним із головних питань в сфері соціального захисту осіб з інвалідністю нарівні з реабілітацією є питання їх працевлаштування і трудової зайнятості, оскільки це дає їм змогу інтегруватися в суспільство та залучитися до системи соціально-економічних відносин, забезпечує умови для їх економічної автономії, самореалізації.

Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, виступаючи на Генеральній асамблеї ООН на відкритті засідання високого рівня, присвяченому здійсненню цілей в галузі розвитку в інтересах осіб з інвалідністю, зазначив, що згідно з даними Міжнародної організації праці, виключення осіб з інвалідністю з ринків зайнятості обходиться економікам бідних країн в 7% від ВВП.

Станом на 01.07.2013 р. в Україні нараховується близько 2,8 млн. громадян, визнаних у встановленому порядку особами з інвалідністю, із них 728 315 осіб є працюючими (включаючи осіб з інвалідністю працездатного і непрацездатного віку). Осіб з інвалідністю працездатного віку (жінки від 18 до 55 років, чоловіки — від 18 до 60 років) нараховується 1 487 224 осіб, із них тільки 531 188 осіб є працюючими.

Таким чином, в Україні охоплені трудовою діяльністю 26% (або кожний четвертий) від загальної кількості осіб з інвалідністю (включаючи осіб з інвалідністю пенсійного віку), або 36% (або кожний третій ) від кількості осіб з інвалідністю працездатного віку (жінки з 18 до 55 р., чоловіки — з 18 до 60 р.). До того ж, із загальної кількості працюючих осіб з інвалідністю 69% працевлаштованих є людини з інвалідністюми 3 групи, 27% — людини з інвалідністюми 2 групи та 2,9% — інваліди 1 групи.

Таким чином, на даний час майже 74% від загальної кількості осіб з інвалідністю, більшість з яких є людини з інвалідністюм 1 та 2 групи, не охоплені трудовою діяльністю, незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів в цій сфері, а саме:

1) ратифікувавши 06.03.2003 р. Конвенцію про професійну реабілітацію та зайнятість осіб з інвалідністю №159, Україна взяла на себе зобов’язання реалізувати політику, спрямовану на забезпечення поширення професійної реабілітації на всі категорії осіб з інвалідністю, а також на сприяння можливостям зайнятості осіб з інвалідністю на відкритому ринку праці;

2) імплементація значної частини норм та положень Конвенції про професійну реабілітацію в Україні стала можливою завдяки прийняттю Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Зокрема, відповідно до статті 38 зазначеного Закону, професійна реабілітація, яка включає професійний відбір, професійну орієнтацію, професійну освіту, професійну підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію, раціональне працевлаштування, спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності людини з інвалідністю на ринку праці і його трудового влаштування як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці; а трудова реабілітація (ст.39) передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення людині з інвалідністю умов для праці по можливості у звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів;

3) у 2007 році Україна, як член Ради Європи, приєдналась до Європейської соціальної хартії і зобов’язалась активно сприяти зайнятості осіб з інвалідністю, їх професійній орієнтації і навчанню, створювати умови для використання праці осіб з інвалідністю у звичайному виробничому середовищі, а там, де це неможливо, створювати спеціальні робочі місця;

4) ратифікувавши у 2009 році Конвенцію про права осіб з інвалідністю, Україна, відповідно до статті 27, визнала право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими, що включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав чи на яку він вільно погодився, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Україна взяла зобов’язання забезпечувати і заохочувати реалізацію права на працю особам, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на:

• заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;
• розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;
• наймання осіб з інвалідністю у державному секторі;
• стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;
• забезпечення людини з інвалідністюм розумного пристосування робочого місця;
• заохочення набуття людини з інвалідністюми досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;
• заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення осіб з інвалідністю на роботу;

5) питання зайнятості і працевлаштування осіб з інвалідністю, визначення джерела коштів, які спрямовуються на їх професійну реабілітацію, регламентовано Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Зазначеним Законом визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

В Україні законодавчо встановлений норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, зазначений норматив встановлений у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця (далі — норматив).

Роботодавців зобов’язано самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і забезпечувати їх працевлаштування, реєструватися у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та щороку подавати їм звітність про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Контроль за виконанням роботодавцями нормативу, їх реєстрації та подання звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.

Виконанням нормативу вважається працевлаштування роботодавцем осіб з інвалідністю за основним місцем роботи. За невиконання нормативу роботодавці сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції (які є коштами спеціального фонду Державного бюджету України) за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). Сума зазначених санкцій визначається в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а для підприємств, на яких працює від 8 до 15 осіб — в розмірі половини середньої річної заробітної плати.

Зазначений механізм відповідає практиці більшості європейських країн.

Зокрема, у Республіці Польща норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю встановлено на рівні 6 відсотків чисельності працівників. Зазначений норматив по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю свідомо виконується всіма роботодавцями. До відповідного Фонд у Польщі за рік роботодавці, у разі невиконання цього нормативу, сплачують близько 2 млрд. євро, а в суді оспорюють не більше 4—5 справ.

В Україні ситуація кардинальним чином різниться. Зокрема, роботодавці пропонують для осіб з інвалідністю низькокваліфіковані професії та з важкими умовами праці (двірники, прибиральники, роботи на висотних об’єктах) або унікальні професії (перекладач з японської мови тощо).

Однак, якщо у європейських країнах зазначений норматив виконується роботодавцями свідомо, то в Україні ситуація кардинальним чином різниться. При цьому, в судовій практиці поширені випадки, коли роботодавців звільняють від сплати коштів у разі невиконання ними нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю;

6) право осіб з інвалідністю на працевлаштування гарантовано і Законом України «Про зайнятість населення». Починаючи з 2006 року (відповідно до законодавчих змін, ініційованих Валерієм Сушкевичем), людини з інвалідністюм, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, надається статус безробітного з відповідним матеріальним забезпеченням і наданням соціальних послуг (зазначене положення збережено і у новій редакції Закону України «Про зайнятість»). А саме, надається:

— виплата допомоги по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

— матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

— надання послуг щодо професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

— пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних (інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт тільки за їх згодою).

Крім того, з січня 2013 р. роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян — осіб з інвалідністю та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця протягом одного року компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

В Україні створена розгалужена система управління професійною реабілітацією та зайнятістю осіб з інвалідністю, до якої відносяться органи виконавчої влади, роботодавці та громадські організації.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики (на даний час — Мінсоцполітики України) — ст.17 Закону України «Про зайнятість населення».

Мінсоцполітики у межах своїх повноважень, відповідно до статті 9 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», здійснює заходи щодо реалізації державної політики у сфері реабілітації осіб з інвалідністю, а саме: розробляє нормативно-правові акти з питань соціального захисту осіб з інвалідністю, бере участь у розробленні державних і цільових програм, заходів з трудової реабілітації осіб з інвалідністю, визначає напрями фінансування для забезпечення потреби в трудовій та професійній реабілітації осіб з інвалідністю; сприяє працевлаштуванню осіб з інвалідністю через державну службу зайнятості шляхом організації контролю за дотриманням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і сплатою сум адміністративно-господарських санкцій та пені у разі його невиконання.

На місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування покладено повноваження щодо організації виконання державних програм у сфері реабілітації осіб з інвалідністю (ст.10 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю»).

До системи органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, входить Державна служба зайнятості України та її територіальні органи, основними завданнями яких, відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 16 січня 2013 року №19/2013, є реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; надання роботодавцям послуг з добору працівників; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреби ринку праці; додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці.

Учасниками системи професійної реабілітації осіб з інвалідністю є:

— Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю та його відділення. Одним із основних завдань Фонду, відповідно до Положення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 р. №129, є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю. Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, у тому числі щодо реєстрації у них підприємств, фізичних осіб, які використовують найману працю; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій та пені і використання шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації осіб з інвалідністю, фінансування витрат на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку осіб з інвалідністю.

У 2009—2012 роках до спеціального фонду держбюджету за невиконання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю від роботодавців надійшло 875 433,6 тис. грн., у І півріччі 2013 року — 172 499,6 тис. гривень. Упродовж 2009—2012 років за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю створено 5789 робочих місць для працевлаштування, у І півріччі 2013 року — 123 таких місць.

— медико-соціальні експертні комісії, що належать до закладів охорони здоров’я при Міністерстві охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Медико-соціальні експертні комісії визначають види трудової діяльності, рекомендовані людині з інвалідністю за станом здоров’я.

Висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації людини з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки людини з інвалідністю. Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.

— реабілітаційні установи — установи, підприємства, заклади, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, незалежно від форми власності, що здійснюють реабілітацію осіб з інвалідністю відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації. У системі Мінсоцполітики функціонує Всеукраїнський центр професійної реабілітації осіб з інвалідністю та 11 центрів професійної реабілітації. У центрах професійної реабілітації осіб з інвалідністю здійснюється професійна підготовка осіб з інвалідністю за професіями, що відповідають стану їх здоров’я, функціональним можливостям та є затребуваними на ринку праці.

Для забезпечення раціональної зайнятості осіб з інвалідністю в Україні застосовуються такі варіанти їх влаштування на роботу:

• працевлаштування на відкритому ринку праці, де робочі місця пропонуються як для осіб, які не мають інвалідності, так і для осіб з інвалідністю;
• працевлаштування на соціально-економічних підприємствах із транзитними та постійними робочими місцями, які створені на базі міжрегіональних центрів професійної реабілітації осіб з інвалідністю;
• працевлаштування на спеціалізованих підприємствах, заснованих громадськими організаціями осіб з інвалідністю. Головна мета цих підприємств полягає в наданні можливостей людини з інвалідністюм займатися корисною діяльністю й готувати їх, наскільки це можливо, до роботи на відкритому ринку праці.
• Для залучення до зайнятості осіб з інвалідністю на відкритому ринку праці на законодавчому рівні розроблено механізм, який передбачає:
• установлення для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю;
• надання фінансової допомоги роботодавцям на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Громадяни з інвалідністю в Україні, які звернулися до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, мають право отримати консультації з питань вибору сфери діяльності, працевлаштування, професійного навчання. У відповідності до Закону України «Про зайнятість населення», підбір підходящої роботи для осіб з інвалідністю (у тому числі шляхом прийнятного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

У всіх центрах зайнятості забезпечено вільний доступ людей з інвалідністю до інформації та послуг. Створено спеціальні інформаційні куточки, які містять нормативні документи та адресну інформацію з питань соціального захисту та реабілітації, можливостей працевлаштування та навчання; обладнані спеціальні місця для самостійної роботи, у тому числі з вільним доступом до Інтернет-порталів для пошуку підходящої роботи.

Протягом 2010 — 2011 років були розроблені та апробовані в центрах зайнятості такі методики, як «Модель працевлаштування» та «Методологія надання центрами зайнятості соціальних послуг людям з інвалідністю». Нові методики зарекомендували себе як ефективні, підвищили можливості працевлаштування і скорочення періоду пошуку роботи, і з 2012 року запроваджені в роботу базових центрів зайнятості країни.

Протягом 2008 р. послугами Державної служби зайнятості скористалися 30 992 особи з інвалідністю, у 2009 р. — 34 066 осіб, 2010 р. — 32 842 особи, 2011 р. — 35 142 особи, 2012 р. — 37 897 осіб.

Однак слід зауважити, що кількість вільних робочих місць (вакантних посад) для осіб з інвалідністю, заявлених роботодавцями до Державної служби зайнятості, протягом останніх років має тенденцію до зниження. У 2008 р. — 13783 вакантні посади, у 2009 р. — 9353 посади, у 2010 р. — 8228 посад, у 2011 р. — 8183 посади, у 2012 р. — 8493 посади. У разі неможливості підібрати людині з інвалідністю підходящу роботу через її відсутність, що відповідає його професійним навичкам, втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією, або відсутності такої, центрами зайнятості організовується професійне навчання з урахуванням потреб ринку праці, перспектив розвитку регіону, професійних знань, навичок людини з інвалідністю, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальної програми реабілітації. У напрямку організації професійного навчання Державна служба зайнятості співпрацює як із закладами системи МОН України, так і з центрами професійної реабілітації осіб з інвалідністю.

За сприяння Державної служби зайнятості проходили професійне навчання у 2008 р. — 2692 особи з інвалідністю, у 2009 р. — 1 619 осіб, у 2010 р. — 2 957 осіб, у 2011 р. — 3 395 осіб, у 2012 р. — 3 891 особа. Після закінчення професійного навчання понад 80,0% громадян з інвалідністю працевлаштовується.

Наявна в Україні нормативна база дозволяє надавати вітчизняним роботодавцям дотації для працевлаштування осіб з інвалідністю, зареєстрованих у Державній службі зайнятості, за рахунок:

— сум адміністративно-господарських санкцій, що надходять до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Ця дотація надається на створення як спеціальних, так і звичайних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, які зареєстровані в Державній службі зайнятості як безробітні та не мають права на допомогу на випадок безробіття;

— коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. До 2013 року за рахунок цієї дотації роботодавцям відшкодовувалися фактичні витрати протягом одного року на заробітну плату працівника, за умови збереження його зайнятості протягом двох років. Протягом 2012 року таким шляхом було працевлаштовано 1 994 особи з інвалідністю, що більше, ніж у 2008 р. майже удвічі.

Із набранням чинності з 1 січня 2013 року нової редакції Закону України «Про зайнятість населення» ця дотація передбачає відшкодування роботодавцям єдиного внеску протягом року на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу, за умови збереження її зайнятості протягом двох років.

Однак, за даними перевірок, проведених Рахунковою палатою України, переважна більшість осіб з інвалідністю, які працювали у м. Києві на дотаційних робочих місцях, після закінчення терміну дії договору були звільнені. Отже, механізм надання роботодавцям дотацій за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття передбачає самостійне створення ними робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Однак усі робочі місця є тимчасовими — не більше двох років та гарантованими лише в період отримання роботодавцями відшкодувань.

Ефективною формою співпраці Державної служби зайнятості з роботодавцями щодо пошуку претендентів на вакантні місця є проведення ярмарків вакансій різних форматів (міні-ярмарки, розширені, регіональні, багатоступеневі). Проведення ярмарків вакансій є малозатратним та ефективним механізмом працевлаштування осіб з інвалідністю. Проведення таких заходів дозволяє людині з інвалідністю більш прозоро та самостійно здійснювати вибір вакансій, які він, виходячи із своєї кваліфікації, бажає зайняти. Крім того, на таких заходах інваліди мають можливість безпосереднього спілкування з роботодавцями, вирішувати питання про проходження у них стажування та підвищення кваліфікації.

Іншими механізмами працевлаштування осіб з інвалідністю з числа безробітних є надання їм одноразової допомоги для організації підприємницької діяльності.

У 2012 р. одноразову допомогу на випадок безробіття для організації підприємницької діяльності отримали 453 особи, що становить лише 1,2% від загальної чисельності безробітних осіб з інвалідністю, які перебували на обліку у службі зайнятості протягом року, та 3,7% від загальної чисельності працевлаштованих за сприянням центрів зайнятості осіб з інвалідністю (довідково: у 2008 р. таких осіб було 656; у 2010 р. — 353 особи, у 2011 р. — 544 особи).

Слід зауважити, що зареєстрованим у службі зайнятості безробітним, у т. ч. людини з інвалідністюм, як правило, рекомендують працевлаштування шляхом організації власної справи та, відповідно, направляють на навчання професіям, орієнтованим на самозайнятість, за умов відсутності на цей час реальної можливості працевлаштуватися найманим працівником (тобто тоді, коли було вичерпано всі можливості працевлаштування). Такий підхід є хибним і таким, що суперечить конституційному праву громадян на вільно обрану зайнятість. Навіть за наявності вакансій людина з інвалідністю, зареєстрована в центрі зайнятості, повинна мати можливість відкрити власну справу, скориставшись для цього одноразовою допомогою.

Одним із шляхів проведення професійної орієнтації перепідготовки та підвищення професійної кваліфікації осіб з інвалідністю є організація їх навчання у центрах професійної реабілітації осіб з інвалідністю. За станом на 01.01.2013 р. у системі Мінсоцполітики України функціонує Всеукраїнський центр професійної реабілітації осіб з інвалідністю та 11 центрів професійної реабілітації, 6 з яких мають статус міжрегіональних центрів. Це такі міжрегіональні центри, як: Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації осіб з інвалідністю, Кримська республіканська установа «Міжрегіональний центр професійної реабілітації осіб з інвалідністю» (м. Євпаторія), Вінницький міжрегіональний центр професійної реабілітації осіб з інвалідністю «Поділля», Донбаський міжрегіональний центр професійної реабілітації осіб з інвалідністю (м. Краматорськ), Буковинський міжрегіональний центр професійної реабілітації осіб з інвалідністю (м. Чернівці), Луганський міжрегіональний центр професійної, медико-фізичної та соціальної реабілітації осіб з інвалідністю.

До пріоритетних напрямків діяльності та основних завдань цих центрів віднесено:

• проведення професійної орієнтації, професійного відбору, професійної підготовки, перепідготовки та підвищення професійної кваліфікації осіб з інвалідністю;
• організацію професійної реабілітації із здійсненням медичного спостереження, яким передбачено надання конкретних видів і форм соціальної допомоги, а також послуг психологічного характеру, що забезпечать успішну адаптацію людини з інвалідністю до праці (трудової діяльності);
• організацію комплексної психотерапії та психокорекції;
• оцінку результатів професійної реабілітації осіб з інвалідністю за освітніми, соціальними, психологічними і медичними критеріями та показниками;
• надання інформаційно-консультативних послуг людини з інвалідністюм, громадським організаціям, підприємствам, установам з питань професійної реабілітації осіб з інвалідністю;
• здійснення інформаційно-аналітичної діяльності щодо стану та перспектив професійної реабілітації осіб з інвалідністю в Україні.

У центрах професійної реабілітації осіб з інвалідністю здійснюється професійна підготовка осіб з інвалідністю за професіями, що відповідають стану їх здоров’я, функціональним можливостям та є затребуваними на ринку праці.

Усі центри розміщено на територіях зі спеціально побудованими або пристосованими (як зовні, так і всередині) приміщеннями, що відповідає вимогам безбар’єрної архітектури.

За період з 2006 по 2011 роки загальна чисельність осіб з інвалідністю, які пройшли професійну реабілітацію у центрах професійної реабілітації сфери управління Мінсоцполітики України, становила 11 586 осіб, працевлаштовано — 4 047 осіб, або майже 35%.

Підвищенню конкурентоспроможності осіб з інвалідністю на ринку праці сприяє також запровадження на базі окремих центрів професійної реабілітації осіб з інвалідністю соціально-економічних підприємств. На цих підприємствах створюються транзитні робочі місця, тобто робочі місця, на яких протягом року на умовах оплачуваної зайнятості працюють інваліди — випускники центру за набутою професією. Після завершення року роботи на транзитних робочих місцях інваліди, отримавши усі необхідні виробничі навички, стають конкурентоспроможними на відкритому ринку праці.

Однак, якщо станом на 01.01.2010 р. у країні діяло 36 соціально-економічних підприємств (далі — СЕП) при 12 центрах професійної реабілітації осіб з інвалідністю, то вже станом на 01.01.2012 р. на базі 6 міжрегіональних центрів професійної реабілітації осіб з інвалідністю (у м. Євпаторії, Вінниці, Львові, Луганську, Краматорську, Чернівцях) функціонувало лише 24 СЕП. Це СЕП з: обслуговування комп’ютерної техніки; виготовлення рекламно-поліграфічної продукції; виробництва сувенірів; приготування комплексних обідів та кондитерських виробів; ремонту та пошиття взуття; пошиття одягу; виготовлення технічних засобів реабілітації; проведення медичної діагностики тощо. На названих СЕП було створено 62 постійних та 59 транзитних робочих місць для осіб з інвалідністю.

Варто наголосити на тому, що практична діяльність СЕП ускладнюється тим, що питання їхнього функціонування залишаються законодавчо неврегульованими.

Одним із видів зайнятості економічно активного населення виступає надомна праця. Надомна праця існує у двох основних організаційних формах: «традиційній» — роботі низької кваліфікації із використанням найпростішого обладнання; та «телероботі» — праці із використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Інвалідам у надомних умовах доступне виконання близько 170 видів робіт, а саме: штампування на ручному пресі дрібних виробів із жерсті, картону, гуми; виготовлення дерев’яних рамок для фотокарток, рамок для рибальських сіток; виготовлення штучних квітів; складання електротехнічних та електроустановочних виробів, а також широкий перелік робіт із використанням новітніх інформаційно-комунікаційних технологій та оргтехніки (консультування, розробка програмного забезпечення, web-сторінок, комп’ютерний дизайн, копіювальні роботи тощо).

Завдяки своїм організаційним особливостям надомна праця виступає однією із найбільш прийнятних форм зайнятості для людей з інвалідністю, особливо для тих із них, хто має найбільш тяжкі вади здоров’я. Проведене у 2010 р. фахівцями Державної установи «Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин» соціологічне опитування майже 3 тисяч людей з інвалідністю свідчить про те, що для 54,3% із них відсутність на ринку праці роботи на умовах гнучких форм та режимів організації праці є бар’єром для їхньої інтеграції до трудового життя. При цьому за групами інвалідності найбільш актуальним цей бар’єр виявився для людей із І групою інвалідності, а за видами захворювання — для людей із порушенням функцій опорно-рухового апарату та порушенням слуху.

В Україні на державному рівні не впроваджуються активні заходи щодо розвитку для людей з інвалідністю надомної форми організації праці, відсутня інформація щодо суб’єктів господарювання, що використовують надомну працю, про чисельність зайнятих на надомних робочих місцях тощо. Безпосередньо праця надомних працівників в Україні регулюється Положенням про умови праці надомників, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 р. № 275/11-99, яке має застосовуватися в частині, що не суперечить Конституції та законам України (далі — Положення № 275). Але переважна більшість правових норм Положення № 275 є застарілою, а у чинному трудовому законодавстві (КЗпП України) правового регулювання роботи такої категорії працівників, як надомники, взагалі немає.

Працевлаштування осіб з інвалідністю за сприянням Державної служби зайнятості здійснюється за різними механізмами. Водночас їх реалізація супроводжується небажанням роботодавців працевлаштовувати осіб з інвалідністю, низькою активністю самих осіб з інвалідністю та невисокою результативністю заходів, що здійснюються цією службою. Як наслідок, відсоток осіб з інвалідністю, працевлаштованих Державною службою зайнятості, залишається низьким: у 2008 році працевлаштувано 10 222 особи, у 2009 р. — 7 578 осіб, у 2010 р. — 8 929 осіб, у 2012 р. — 12 195 осіб.

В Україні найбільш уразливими серед усіх категорій громадян з інвалідністю є інваліди внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості. Станом на початок 2012 р. на обліку в закладах охорони здоров’я перебувало 1 млн. 164 тис. хворих на розлади психіки та поведінки, або 2 561 особа на 100 тис. населення.

Слід констатувати той факт, що в Україні у широкого кола громадськості наявні соціальні упередження щодо можливості інтеграції цієї категорії осіб з інвалідністю до життя суспільства, а тим більше до сфери праці. Лише нещодавно в Україні почав запроваджуватися принцип деінституціалізації, що передбачає надання реабілітаційних послуг людини з інвалідністюм із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю (у т. ч. із професійної реабілітації та сприяння зайнятості) на рівні громади, а не у великих стаціонарних інтернатних установах.

Відповідно до Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 р. №1686, людини з інвалідністюм із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю надаються послуги із професійної реабілітації, що передбачає проведення профорієнтації, профвідбору, профпідготовки (перепідготовки та підвищення кваліфікації), трудової реабілітації в частині пристосування та створення робочих місць з урахуванням особливих потреб осіб з інвалідністю, а також раціонального працевлаштування.

На виконання п.2 розділу ІV Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. №716, були розроблені Типові положення про реабілітаційну установу змішаного типу для осіб з інвалідністю і дітей-осіб з інвалідністю з розумовою відсталістю і про установу постійного та тимчасового перебування осіб з інвалідністю з розумовою відсталістю. У відповідності до цих положень передбачається проведення у реабілітаційних установах заходів щодо трудової реабілітації, що включають навчання найпростішим трудовим навичкам, дотримання техніки безпеки, забезпечення денної зайнятості із застосуванням творчих занять, сприяння ефективному працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Інваліди із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю проходять професійне навчання не лише у спеціалізованих інтернатних установах, але й у центрах професійної реабілітації осіб з інвалідністю системи Мінсоцполітики України. Станом на 01.01.2012 р. чисельність цієї категорії осіб з інвалідністю, які отримали послуги з професійної реабілітації, становила 112 осіб, або 6,4% від загальної чисельності слухачів, які пройшли професійну реабілітацію у центрах.

В Україні найбільш типовими установами, де здійснюється зайнятість осіб з інвалідністю внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості, є:

• лікувально-виробничі (трудові) майстерні (підсобні господарства, спеццехи) при психоневрологічних інтернатах та диспансерах. Найбільш поширеними видами праці у цих закладах є: столярні, слюсарні, картонажно-палітурні роботи, плетіння (лозоплетіння, соломоплетіння), художньо-прикладні роботи (випалювання, різьба по дереву) — для чоловіків; шиття, виготовлення штучних квітів, плетіння, картонажно-палітурні, художньо-прикладні роботи (рукоділля, художнє вишивання) — для жінок;
• майстерні при допоміжних школах-інтернатах, спеціалізованих професійно-технічних училищах, центрах медичної, професійної (трудової) реабілітації, де здійснюється навчання осіб з інвалідністю основним трудовим навичкам;
• майстерні (гуртки) при центрах денного перебування, що засновані громадськими організаціями осіб з інвалідністю. Тут головним чином відбувається зайнятість невиробничого характеру (виготовлення та декорування свічок, паперу із паперових відходів, вітальних листівок, дрібних виробів із каменю, повстини тощо).

Значна частка осіб з інвалідністю в Україні, особливо із простим дефектом психіки та легкою розумовою відсталістю, без проблем могла б працювати на відкритому ринку праці за умов сприяння в їхній адаптації на робочому місці з боку спеціально підготовлених фахівців. Такий вид зайнятості, що останнім часом поширюється у зарубіжних економічно розвинених країнах світу, має назву «суппортивна», або «підтримувана» зайнятість.

Підтримувана зайнятість являє собою форму професійної реабілітації, в рамках якої здійснюється спроба працевлаштування осіб з інвалідністю із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на оплачувану роботу на відкритому ринку праці із наданням, за необхідності, відповідної підтримки з боку спеціально підготовлених фахівців-супроводжувачів.

Проте в Україні випадки працевлаштування осіб з інвалідністю із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на відкритому ринку праці вимірюються одиницями. Підтримувана зайнятість запроваджується поки що не державою, а завдяки активності членів профільних громадських організацій осіб з інвалідністю.

Особливе місце у реалізації державної політики щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю посідають підприємства та організації громадських організацій осіб з інвалідністю (далі — підприємства ГОІ).

Щорічно державну допомогу у вигляді пільг з оподаткування отримують близько 400 підприємств ГОІ, на яких працює понад 22 тис. працівників, більше 50% з яких — особи з інвалідністю.

Зазначені підприємства щорічно виготовляють товарів (робіт, послуг) на суму близько 1,5 млрд. гривень. Протягом 2010—2012 років щорічний розмір пільг з оподаткування для підприємств ГОІ становив від 150 до 170 млн. грн., вартість закупівель товарів (робіт, послуг) за державні кошти у таких підприємств — від 70 до 110 млн. гривень.

Необхідно відмітити, що питаннями надання державної допомоги підприємствам ГОІ та надання дозволів на отримання пільги із сплати податків з 2001 по 2012 роки займалася міжвідомча Комісія з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій осіб з інвалідністю (далі — Комісія) і її територіальні органи — регіональні Комісії.

Особливістю роботи зазначених Комісій було те, що їх діяльність мала міжвідомчий характер (до складу входили представники законодавчої, виконавчої гілок влади, громадських організацій осіб з інвалідністю), рішення приймались відкрито і колегіально на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств щодо відповідності соціально-економічним критеріям, встановленим законодавством.

У грудні 2012 року у зв’язку з внесенням змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» Комісію та її регіональні органи було ліквідовано, а її функції передані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни (Мінсоцполітики), обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань соціальної політики (Мінсоцполітики АР Криму).

Фактично це призвело до розбалансування єдиної сформованої державної системи надання державної допомоги підприємствам ГОІ через ліквідацію міжвідомчих та колегіальних підходів, незалучення до процесу прийняття рішень громадських організацій осіб з інвалідністю, втрати принципів прозорості та відкритості.

Крім того, прийняття рішень про надання державної допомоги підприємствам ГОІ на всеукраїнському та регіональному рівнях різними державними інституціями (які не підпорядковані, не підзвітні і не підконтрольні одна одній) призводить до розбалансування системи адміністрування надання державної допомоги підприємствам ГОІ, втрати контролю за її використанням, відсутності єдиного реєстру набувачів державної допомоги.

Показовим прикладом є те, що станом на 1 серпня 2013 року Мінсоцполітики не надано жодного дозволу на право користування пільгами з оподаткування підприємствам ГОІ, а протягом серпня—вересня цього року зазначене питання розглядається без участі громадських організацій осіб з інвалідністю та їх підприємств. Також Мінсоцполітики взагалі не розглядалося питання надання державної фінансової допомоги підприємствам ГОІ на створення робочих місць за рахунок коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, які надходять до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Зазначене, в свою чергу, призводить до невиконання статей 14-1, 14-2, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», чим порушуються права підприємств ГОІ на отримання законодавчо закріпленої норми в частині отримання права на державну допомогу.

Варто відмітити, що з метою врегулювання важливих питань державної підтримки підприємств ГОІ, забезпечення прозорості та відкритості процесу прийняття рішень державними інституціями та необхідності обов’язкового залучення представників громадських організацій осіб з інвалідністю, народними депутатами Юрієм Мірошниченком і Валерієм Сушкевичем розроблено і внесено на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо діяльності Міністерства соціальної політики України) (реєстр. №1129 від 19.12.2012 р.).

Представники громадських організацій осіб з інвалідністю та керівники підприємств ГОІ наголошують на тому, що за останній рік відмічається погіршення фінансових та соціальних показників їх діяльності. З метою подальшої перспективи створення сприятливого середовища для розвитку підприємств ГОІ потребує вдосконалення законодавчо-нормативна база в частині:

— отримання підприємствами ГОІ права на автоматичне відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України на пільгових умовах.

Підприємства ГОІ пропонують розглянути питання внесення змін до статті 200.19.5 Податкового кодексу України, зокрема, щодо встановлення для підприємств ГОІ критерію для отримання права на автоматичне погашення ПДВ у розмірі середньої заробітної плати, яка повинна бути не менше мінімально встановленого законодавством рівня у кожному з останніх чотирьох звітних податкових періодів (кварталів). Виконання цієї умови надало б право підприємствам ГОІ на отримання автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ;

— продовження після 1 січня 2015 року здійснення оподаткування за нульовою ставкою податком на додану вартість постачання товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім послуг, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор, та послуг з постачання товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передання права власності на такі товари), що безпосередньо виготовляються підприємствами ГОІ і є їх власністю, в яких кількість осіб з інвалідністю, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш як 50% середньооблікової кількості штатних працівників і за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить протягом звітного періоду не менш як 25% суми загальних витрат на оплату праці, що належить до складу витрат виробництва;

— встановлення особливості визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг у випадках закупівлі та подальшої реалізації платниками податку товарів/послуг у підприємств ГОІ, які мають право на податкову пільгу з ПДВ за нульовою ставкою.

З метою законодавчого вирішення цього питання народним депутатом України Валентиною Лютіковою розроблено і внесено на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо впорядкування надання податкових пільг громадським організаціям осіб з інвалідністю, їх підприємствам, установам та організаціям» (реєстр. №2926 від 25.04.2013 р.);

— встановлення державних гарантій щодо надання преференцій при участі підприємств ГОІ в процедурах державних закупівель шляхом внесення змін до Закону України «Про здійснення державних закупівель»;

— зниження вартості відпускного тарифу на енергоносії для підприємств ГОІ (природний газ та електроенергія).

Для підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями осіб з інвалідністю, встановлено пільги при сплаті єдиного внеску за працюючих осіб з інвалідністю. Для зазначених підприємств, в яких кількість осіб з інвалідністю становить не менш як 50% загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить не менш як 25% суми витрат на оплату праці, єдиний внесок встановлюється у розмірі 5,3% фонду оплати праці всіх працюючих на цих підприємствах та організаціях осіб, у тому числі і не осіб з інвалідністю (мінімальний розмір єдиного внеску для підприємств 1 класу професійного ризику виробництва становить 36,76%).

Отже, економія для підприємства ГОІ при сплаті мінімальної заробітної плати становить 360 грн. на одного людини з інвалідністю (замість 421,6 грн. сплачують лише 60,8 грн.).

Для УТОГ та УТОС передбачена також пільга і при сплаті єдиного внеску із зарплати людини з інвалідністю. Так, якщо з працюючої особи утримується 3,6 % від її зарплати, то з працюючого в УТОГ та УТОС людини з інвалідністю — 2,85%.

Для підприємств ГОІ, в яких кількість осіб з інвалідністю становить не менш як 50% загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить не менш як 25% суми витрат на оплату праці, єдиний внесок встановлюється у розмірі 5,5% фонду оплати праці працюючих осіб з інвалідністю.

Однак, на думку громадських організацій осіб з інвалідністю, з метою забезпечення рівності і справедливості у підходах до оподаткування різних груп роботодавців, потребує опрацювання питання внесення змін до законодавства в частині сплати єдиного внеску для підприємств, які засновані громадськими організаціями (прирівняти їх до підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями осіб з інвалідністю), а також для роботодавців з числа осіб, що забезпечують себе роботою самостійно та які використовують працю осіб з інвалідністю.

Профспілкові організації відіграють важливу роль у формуванні та розвитку соціально-трудових відносин у всіх країнах світу, у тому числі й в Україні. На теперішній час в Україні профспілковим членством в цілому охоплено понад 50% працівників.

У міжнародному масштабі профспілковий рух регулює Міжнародна організація праці (далі — МОП). Україна, яка є членом МОП, ратифікувала низку основних конвенцій щодо розвитку профспілкового руху та захисту прав найманих працівників, що сприяло розвитку профспілкового руху в Україні, ефективнішому захисту економічних і соціальних прав усіх категорій працівників, у тому числі людей з інвалідністю.

Люди з інвалідністю в Україні не мають ані законодавчих, ані фактичних перешкод щодо членства у професійних спілках, за умов, якщо вони виявили таке бажання. Виконуючи свої статутні завдання, профспілки в Україні щоденно надають кваліфіковану безоплатну правову допомогу членам профспілок, які входять до їх складу, та здійснюють гідний захист їхніх трудових прав. Водночас, незважаючи на наявність окремих конкретних прикладів успішного захисту прав людей з інвалідністю з боку Федерації профспілок України, її діяльність у частині підвищення рівня інтеграції осіб з інвалідністю у сферу праці все ще не можна вважати активною. Так, у Генеральній угоді на 2004 — 2005 рр. було передбачено лише розробку пропозицій щодо стимулювання роботодавців до працевлаштування осіб з інвалідністю, а у Генеральних угодах на 2008 — 2009 рр. та на 2010 — 2012 рр. узагалі не розглядалися питання забезпечення зайнятості осіб з інвалідністю та створення умов для їх інтеграції до трудової сфери.

Особливої уваги потребує питання забезпечення доступу до загального (відкритого) ринку праці молоді з інвалідністю. Так, за даними Мінсоцполітики України станом на 01.01.2012 р., чисельність молодих громадян з інвалідністю в Україні (осіб у віці від 18 до 35 років) становила 336 980 осіб (197 219 чоловіків та 139 761 — жінок). Із них 93 754 особи, або 27,8% — працюючі молоді інваліди, тобто лише близько третини молодих осіб з інвалідністю в Україні належать до категорії працюючих. Для іншої частки молоді з інвалідністю проблема забезпечення доступу до зайнятості є відкритою.

Додаткового опрацювання потребують наявні перешкоди для вільного доступу до ринку праці осіб з інвалідністю зі слуху, які мають технічну та/або професійну кваліфікацію. Йдеться про обмеження працювати у цехах та на виробництвах, які мають виробничі шуми чи вібрації, з машинами і механізмами, які мають рухливі частини тощо.

Нагального опрацювання потребують такі головні причини низького рівня працевлаштування осіб з інвалідністю на відкритому ринку праці, як:

— низька кількість вакансій для осіб з інвалідністю, заявлених бюджетними установами;

— необґрунтовані уявлення самих осіб з інвалідністю щодо побудови особистої професійної стратегії;

— невідповідність наявних на ринку праці вакансій освітньо-кваліфікаційному рівню та побажанням осіб з інвалідністю. Аналіз вакансій для людей з інвалідністю показав, що їм, як правило, пропонуються робочі місця, що потребують низької кваліфікації та передбачають монотонну, стереотипну працю з невисокою заробітною платою (складальники, швачки, вахтери, охоронці, прибиральники тощо).

Така ситуація зумовлена не тільки (і не стільки) обмеженістю їхніх індивідуальних фізичних або інтелектуальних можливостей, скільки нерозвиненим характером ринку праці для людей з інвалідністю;

— недостатня якість медичної, соціальної допомоги та послуг з реабілітації для людей з інвалідністю, особливо у сільській місцевості;

— формальний підхід до складання індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю, що стає на перешкоді організації професійної та трудової реабілітації осіб з інвалідністю;

— формальний підхід роботодавців до працевлаштування людей з інвалідністю. Мотивацією роботодавців щодо прийому на роботу таких працівників, перш за все, залишається уникнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання встановленого нормативу для працевлаштування осіб з інвалідністю;

— відсутність мотивації у роботодавців щодо створення спеціальних робочих місць або адаптованих робочих місць для людей з інвалідністю, оскільки це потребує суттєвих витрат від роботодавців;

— відсутність гнучких форм організації праці, зокрема, пропозицій роботодавців щодо використання надомної праці осіб з інвалідністю, при тому, що значна частина громадян з інвалідністю бажає організувати свою трудову діяльність на умовах надомної праці.

Представників громадськості обурює низький рівень уваги центральних органів виконавчої влади до цієї актуальної проблеми, про що свідчив і рівень представництва на засіданні Комітету (на рівні заступників керівників, начальників департаментів органів виконавчої влади тощо).

З метою поліпшення ситуації на ринку зайнятості осіб з інвалідністю є нагальним вирішення питання щодо створення умов безбар’єрного середовища для осіб з інвалідністю. Для активізації цього питання Міністерство соціальної політики України пропонує стягувати штрафні санкції у разі нестворення ними умов щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю до об’єктів фізичного оточення.

Водночас, громадськістю осіб з інвалідністю та членами Комітету було акцентовано увагу на те, що рішенню цього питання має передувати розробка комплексних заходів щодо механізму стягнення зазначених штрафних санкцій, їх акумуляції та порядок спрямування профільним інституціям, які займаються розв’язанням проблем створення безбар’єрного середовища (зокрема, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України тощо).

Представником Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наголошено на необхідності створення пріоритетних умов для збереження за працівником з інвалідністю робочого місця на підприємстві, на якому він працював до визнання його інвалідом. Адже людина, втративши функціональні можливості, не втратила професійні навички і кваліфікацію.

Представники підприємств та організацій ГОІ зауважили, що в сучасних соціально-економічних умовах України, коли більшість підприємств не працюють, працюючим підприємствам ГОІ необхідна державна підтримка. І це не благодійність, а реальні компенсаційні механізми підтримки осіб з інвалідністю та їх підприємств і організацій.

Керівники підприємств ГОІ також зауважили, що на даний час, внаслідок непрофесійності дій керівництва Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, зокрема, його директора Ігоря Забокрицького, зводяться нанівець результати роботи уряду, досягнуті в проведенні державної політики щодо реалізації прав і свобод стосовно осіб з інвалідністю, в тому числі щодо державної підтримки підприємств ГОІ.

Зокрема, за останній рік відмічається різке погіршення фінансових та соціальних показників діяльності підприємств громадських організацій осіб з інвалідністю. В переважній більшості це пов’язано із навмисним зволіканням (понад 10 місяців!!) керівником Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі — Фонд) щодо розгляду документів, поданих підприємствами ГОІ у 2013 році стосовно надання їм державної фінансової допомоги, яка використовується на придбання сучасного обладнання, створення додаткових робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю тощо.

Ця ситуація призвела до того, що в 2013 році ЖОДНЕ підприємство громадських організацій осіб з інвалідністю (в тому числі Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих!!!), які в скрутних економічних умовах ціною неймовірних зусиль функціонують, забезпечують роботою громадян з інвалідністю, платять податки в дохід бюджету, не отримало державної фінансової підтримки!!! Це призвело до часткового згортання діяльності підприємств, вимушеного звільнення працівників (в тому числі осіб з інвалідністю), і в кінцевому результаті — до зменшення надходження податків до державного бюджету та збільшення розмірів соціальних виплат для підтримки звільнених працівників підприємств — громадян з інвалідністю.

Слід наголосити, що кошти на виконання зазначених заходів передбачені чинним законодавством, затверджені у планових видатках Фонду на 2013 рік і Є В НАЯВНОСТІ. Так, тільки за перше півріччя 2013 року до спеціального фонду держбюджету за невиконання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю від роботодавців надійшло понад 172,5 млн. грн.

До того ж керівники підприємств ГОІ особливо відмітили те, що їх діяльність гальмує корупційний неефективний механізм новозапровадженої системи надання пільг та фінансової допомоги підприємствам ГОІ внаслідок неоперативних дій Мінсоцполітики щодо результативного функціонування цієї системи.

Громадськість осіб з інвалідністю акцентувала увагу на тому, що засідання органу Мінсоцполітики, який надає пільги та фінансову допомоги підприємствам ГОІ, повинно мати прозорий характер і обов’язково проходити із залученням громадськості осіб з інвалідністю. (Відповідно до пункту 3 статті 4 Конвенції про права осіб з інвалідністю, під час розробки й застосування законодавства й стратегій, спрямованих на виконання цієї Конвенції, і в рамках інших процесів ухвалення рішень з питань, що стосуються осіб з інвалідністю, держави-учасниці тісно консультуються з людини з інвалідністюми й активно залучають їх через організації, що їх представляють).

Водночас, замість міжвідомчого органу (Комісії), який визначав доцільність надання пільг та фінансової допомоги підприємствам ГОІ і відповідав вищезазначеним вимогам Конвенції та мав міжвідомчий характер (до складу входили представники Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державного комітету України по земельних ресурсах, представники законодавчої гілки влади та представники, делеговані всеукраїнськими громадськими організаціями осіб з інвалідністю), створено новий орган з ознаками корупційного механізму.

Громадські організації осіб з інвалідністю відмітили, що гострим і болючим є питання щодо неефективності заходів в сфері зайнятості та професійної реабілітації осіб з інвалідністю, особливо, внаслідок непрофесійності дій керівництва Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Представники громадськості осіб з інвалідністю, і зокрема, Кримська республіканська громадська організація осіб з інвалідністю «Берег», акцентували увагу на зменшенні фінансування Фондом витрат щодо навчання осіб з інвалідністю у вищих навчальних закладах І—ІV рівнів акредитації, а також професійно-технічних та інших навчальних закладах для здобуття професії (перекваліфікації), в т. числі за направленням державної служби зайнятості. Так, у 2013 році на 20% МЕНШЕ в порівнянні з 2012 роком Фондом затверджені кошторисні призначення на оплату вартості навчання та перекваліфікації осіб з інвалідністю у навчальних закладах, центрах професійної реабілітації осіб з інвалідністю для здобуття професії (у 2013 р. — 9 694,2 тис. грн., у 2012 р. — 1 217,1 тис. грн.). При цьому, навіть ці, значно зменшені ресурси, станом на 01.09.2013 року використовуються керівництвом Фонду на рівні 64,6% від річного плану.

На професійне навчання осіб з інвалідністю у навчальних закладах, центрах професійної реабілітації осіб з інвалідністю для здобуття професії за направленням державної служби зайнятості станом на 01.09.2013 р. Фондом було виділено лише 29,6% від річного плану (або 36,8 тис. грн.).

Представники громадськості осіб з інвалідністю зазначили, що Фонд не фінансує завершення об’єктів будівництва центрів соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації осіб з інвалідністю системи Мінсоцполітики, внаслідок чого деякі із цих центрів не готові до опалювального сезону, у них не здійснюються заходи по більш широкому залученню осіб з інвалідністю до реабілітації.

Фондом неефективно проводяться заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Зокрема, протягом 2009—2012 років за рахунок коштів Фонду створено 5789 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (приблизно 1400 робочих місць в рік). За 6 місяців 2013 року за кошти Фонду створено лише 123 робочі місця.

Вкрай критичною є ситуація із фінансуванням Фондом видатків щодо забезпечення осіб з інвалідністю з вадами слуху та зору технічними засобами реабілітації — спеціальними засобами орієнтування, спілкування та обміну інформацією. За інформацією Державної служби з питань осіб з інвалідністю та ветеранів від 08.11.2013 р. за 6 місяців 2013 року Фондом профінансовано ці видатки в обсязі ТІЛЬКИ 4 % до потреби (!!!!) (у 2012 році було профінансовано 79% від потреби). Зокрема, станом на 01.07.2013 р. видано:

— 127 магнітофонів для осіб з інвалідністю по зору (або 2% від потреби) (у 2012 р. профінансовано 47% від потреби);

— 68 диктофонів для осіб з інвалідністю по зору (або 17% від потреби) (у 2012 р. профінансовано 55% від потреби);

— 465 годинників озвучених для осіб з інвалідністю по зору (або 6% від потреби) (у 2012 р. профінансовано 116% від потреби);

— 257 мобільних телефонів для письмового спілкування для осіб з вадами слуху (або 5% від потреби) (у 2012 р. профінансовано 111% від потреби).

Представники підприємств ГОІ наголосили на необхідності вирішення питання про внесення змін до нормативно-правових актів, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р.№70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», в якій передбачити, що в складних соціально-економічних умовах підприємствам ГОІ, особливо на яких працюють інваліди з важкими вадами здоров’я, необхідно виділяти фінансову допомогу не тільки на створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а й на збереження вже створених робочих місць.

Громадськість осіб з інвалідністю обурена непрозорою діяльністю Фонду. Так, навіть на запит парламентського Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та осіб з інвалідністю Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю НЕ НАДАВ у передбачені законодавством терміни відповідну інформацію, в тому числі щодо стану надходжень до Фонду коштів адміністративно-господарських санкцій і видатків на заходи щодо соціальної, трудової та професійної реабілітації осіб з інвалідністю.

Так, виконуючи контрольну функцію відповідно до статті 14 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» в частині контролю за виконанням Державного бюджету України Комітет листом від 02.10.2013 звернувся за відповідною інформацією до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Однак, у визначені законодавством терміни Комітет не одержав відповіді від Фонду. Це є неприпустимим та грубо порушує право на отримання інформації в 10-денний термін, передбачене ст. 17 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» та ст.16 Закону України «Про статус народного депутата України».

Виникає риторичне питання: на яку допомогу від Фонду можуть розраховувати особи із інвалідністю, якщо навіть на багаторазові звернення профільного Комітету, як безпосередньо до Фонду, так і через Мінсоцполітики, запитувана інформація щодо фінансування програм та заходів по працевлаштуванню та реабілітації осіб з інвалідністю за рахунок бюджетних коштів Фондом надається не в повному обсязі, або не надається взагалі?

Тобто, із призначенням нового керівника Фонду людини, яка жодного відношення не має до соціальної сфери (до цього часу Ігор Забокрицький працював в будівельній сфері) і саме головне, як свідчать його дії, і не хоче розуміти проблеми громадян з інвалідністю, зводяться нанівець результати багаторічної кропіткої роботи щодо формування авторитету Фонду як установи, яка опікується проблемами осіб з інвалідністю. Фактично Фонд став закритою структурою саме для людей, задля захисту соціальних інтересів яких він створений.

Таким чином, неефективне керівництво Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю, і зокрема, непрофесійність дій директора І. Забокрицького, призводить до розбалансування і руйнації вже створеної системи соціально-професійної реабілітації осіб з інвалідністю, діяльності підприємств громадських організацій осіб з інвалідністю.

З огляду на низький рівень зайнятості і працевлаштування осіб з інвалідністю, потребує вирішення питання щодо вжиття заходів державного регулювання, направлених на стимулювання роботодавців працевлаштовувати осіб з інвалідністю; запровадження нових форм їх працевлаштування, зокрема, такі, як створення транзитних робочих місць (із законодавчим врегулюванням діяльності соціально-економічних підприємств та звільненням їх від оподаткування); сприяння, при необхідності, у працевлаштуванні на умовах надомної праці.

На підставі викладеного, за підсумками проведеного обговорення, Комітет вирішив:

1. Інформацію щодо стану реалізації осіб з інвалідністю права на працю взяти до відома.

2. Визнати роботу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в частині працевлаштування осіб з інвалідністю незадовільною. Звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозиціями щодо негайного виправлення ситуації, в тому числі шляхом прийняття відповідних кадрових рішень щодо звільнення з посади керівника Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю І. Забокрицького.

3. З метою удосконалення діяльності, спрямованої на поліпшення ситуації, пов’язаної з працевлаштуванням осіб з інвалідністю, подальшого ефективного і прозорого використання коштів Державного бюджету України, спрямованих на працевлаштування і зайнятість осіб з інвалідністю, поліпшення діяльності організацій і підприємств громадських організацій осіб з інвалідністю, РЕКОМЕНДУВАТИ:

3.1. Верховній Раді України

3.1.1. Підтримати законопроєкти:

— «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо діяльності Міністерства соціальної політики України) (реєстр.№1129 від 19.12.2012 р.);

— «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (щодо визначення пенсії за віком для працюючого людини з інвалідністю) (реєстр. №2360 від 21.02.2013 р.);

— «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» (щодо посилення відповідальності роботодавців за прояви дискримінації у сфері праці) (реєстр. № 2427 від 01.03.2013 р.);

— «Про внесення змін до Закону України «Про здійснення державних закупівель» (щодо сприяння підприємствам громадських організацій осіб з інвалідністю при участі у закупівлі товарів, робіт і послуг) (реєстр. № 2565а від 08.07.2013 р.);

— «Про внесення змін до Податкового кодексу України» (щодо впорядкування надання податкових пільг громадським організаціям осіб з інвалідністю, їх підприємствам, установам та організаціям) (реєстр. № 2926 від 25.04.2013 р.);

— «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (у зв’язку з прийняттям Закону України «Про зайнятість населення») (реєстр. №3114 від 22.08.2013 р.);

3.1.2. Не допустити прийняття законів, які звужують існуючі права, в тому числі трудових, осіб з інвалідністю, шляхом зміни порядку обчислення (в т. ч. зменшення, зниження, переходу на галузеву диференційованість значень для галузей національної економіки тощо) нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, передбачених ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», звернувши увагу на неприйнятність норм проєктів законів «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (реєстр.№2190), «Про внесення змін до деяких законів України щодо дерегулювання підприємницької діяльності, покращення умов для розвитку малого та середнього підприємництва» (реєстр. №2116), «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спрощення адміністрування отримання податкових пільг підприємствами та організаціями, які засновані громадськими організаціями осіб з інвалідністю» (реєстр.№2189).

3.1.3. Не допустити виключення із законодавства відповідальності за дискримінацію за ознакою інвалідності, положення яких передбачені у:

— проєкті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні), (реєстр. №2342 від 19.02.2013 р.);

— проєкті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні», (реєстр. №2342-1 від 05.03.2013 р.);

3.2. Кабінету Міністрів України

3.2.1. Опрацювати і подати до Верховної Ради України пропозиції стосовно законодавчого врегулювання питання щодо:

— створення умов для завантаження роботою підприємств громадських організацій осіб з інвалідністю, в тому числі шляхом внесення змін до Закону України «Про здійснення державних закупівель» стосовно встановлення державних гарантій щодо надання преференцій при участі підприємств ГОІ в процедурах державних закупівель;

— спрощення автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість для підприємств громадських організацій осіб з інвалідністю, зокрема не поширення на них вимоги стосовно розміру заробітної плати;

— продовження після 1 січня 2015 року здійснення оподаткування за нульовою ставкою податком на додану вартість постачання товарів (крім підакцизних товарів) та послуг, що безпосередньо виготовляються підприємствами громадських організацій осіб з інвалідністю, які засновані громадськими організаціями осіб з інвалідністю і є їх власністю, в яких кількість осіб з інвалідністю, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш як 50% середньооблікової кількості штатних працівників і за умови, що фонд оплати праці таких осіб з інвалідністю становить протягом звітного періоду не менш як 25% суми загальних витрат на оплату праці, що належать до складу витрат виробництва;

— визначення особливостей регулювання праці надомних працівників, у тому числі при виконанні дистанційної роботи;

— стосовно запровадження адміністративної відповідальності роботодавців за нереєстрацію або несвоєчасну реєстрацію у відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, несвоєчасне подання відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, несплату або несвоєчасну сплату відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарських санкцій; посилення адміністративної відповідальності роботодавців за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

— щодо працевлаштування на відкритому ринку праці осіб з інвалідністю, чий статус визначений спеціалізованою психіатричною МСЕК, в тому числі за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю;

— щодо забезпечення державної підтримки діяльності соціально-економічних підприємств, що організовують зайнятість осіб з інвалідністю, які не можуть бути працевлаштовані на відкритому ринку праці (психічні розлади, розумова недостатність);

— стосовно віднесення вимоги про сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до числа виконавчих документів, що виконується державною виконавчою службою;

— відновлення роботи державного органу щодо визначення доцільності надання державної допомоги підприємствам та організаціям громадських організацій осіб з інвалідністю у вигляді пільг з оподаткування, поворотної та безповоротної фінансової допомоги з урахуванням міжвідомчого і колегіального характеру його роботи;

3.2.2. Опрацювати питання і вжити відповідні заходи, в тому числі шляхом розроблення нормативно-правових актів, стосовно:

— підготовки до ратифікації Конвенції Міжнародної організації праці №177 «Про надомну працю» 1996 р. з супровідною рекомендацією Міжнародної організації праці №184 «Про надомну працю» 1996 р.;

— термінового приведення постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у відповідність до норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині проведення перевірок при здійсненні державного контролю щодо додержання законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

— встановлення для підприємств громадських організацій осіб з інвалідністю тарифу на електроенергію за ціною як для населення;

— забезпечення своєчасного відшкодування підприємствам громадських організацій осіб з інвалідністю сплаченого податку на додану вартість виключно в грошовому еквіваленті;

— забезпечення взаємодії територіальних інспекцій з праці та медико-соціальних експертних комісій з органами праці та соціального захисту населення, центрами зайнятості, відділеннями Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, центрами професійної реабілітації осіб з інвалідністю при працевлаштуванні осіб з інвалідністю;

— встановлення додаткових критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання у частині дотримання вимог законодавства з питань праці та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), в зв’язку з передачею функцій по контролю за виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, поданням звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю Державній інспекції України з питань праці;

— запровадження механізму внесення положень щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю до регіональних та галузевих угод, які укладаються Федерацією професійних спілок України з органами виконавчої влади та організаціями роботодавців, а також до колективних договорів підприємств, установ і організацій;

— створення сприятливих умов для широкого залучення осіб з інвалідністю у надомну трудову діяльність, з урахуванням удосконалення трудового законодавства, забезпечення соціального захисту й охорони праці цієї категорії громадян;

— забезпечення врахування потреб жінок та молоді з інвалідністю при розробленні і внесенні на розгляд Верховної Ради України законопроєктів, які стосуються працевлаштування та зайнятості;

— забезпечення безоплатного доступу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до баз даних про роботодавців з метою їх звільнення від звітування про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом запровадження автоматичного обрахування нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю;

— включення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та його відділень до числа організацій, що звільняються від плати за одержання за їх запитом відомостей з Єдиного державного реєстру, якщо такий запит подається у зв’язку зі здійсненням ними повноважень, визначених законом;

— визначення процедури з надання безробітним, які мешкають у населених пунктах із стійко високим рівнем безробіття (сільські, гірські поселення, депресивні шахтарські регіони тощо), одноразової допомоги на випадок безробіття для організації підприємницької діяльності в 15-кратному її розмірі (внесення змін до Порядку надання одноразової допомоги безробітним для організації підприємницької діяльності);

— впровадження в Україні прогресивного світового досвіду із залучення осіб з інвалідністю, особливо осіб внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості, до трудової діяльності (працевлаштування з супроводом, груповий підряд, лікувально-виробничі майстерні, працетерапія тощо) та джерел фінансування надання відповідних послуг;

— розроблення механізму підтримуваного працевлаштування та супроводу на робочому місці осіб з інвалідністю внаслідок психічних захворювань та розумової відсталості з визначенням джерел фінансування цих послуг та організацій, які повинні надавати відповідні послуги людини з інвалідністюм;

— перегляду переліку професій (спеціальностей), за якими здійснюється професійна реабілітація, перекваліфікація осіб з інвалідністю, а також внесення відповідних змін до програм центрів професійної реабілітації осіб з інвалідністю системи Мінсоцполітики відповідно вимогам часу та потребам суспільства;

— розроблення ефективних мотиваційних чинників для працевлаштування роботодавцями осіб з інвалідністю та передбачення відповідних засобів фінансового стимулювання роботодавців, які працевлаштовують осіб з інвалідністю понад встановлений 4% норматив;

— запровадження механізму щодо створення умов безперешкодного доступу осіб з інвалідністю до робочих місць та інших об’єктів фізичного оточення, шляхом стягнення штрафних санкцій у разі нестворення відповідних умов, а також порядок спрямування та витрачання цих коштів органам виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації політики у сфері будівництва, архітектури, містобудування; контролю з питань державного архітектурно-будівельного контролю (зокрема, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Державна архітектурно-будівельна інспекція);

— недопущення визначення в формах облікової документації, що використовуються в діяльності медико-соціальних експертних комісій (далі — МСЕК), зокрема, у виписках із акта огляду МСЕК та довідка до акта огляду МСЕК терміну «непрацездатний», як такого, що суперечить статті 27 Конвенції про права осіб з інвалідністю;

3.2.3. Вжити відповідні заходи стосовно:

— забезпечення прозорості, відкритості та доступності інформації щодо реалізації прав людей з інвалідністю на працевлаштування та зайнятість, в т. ч. використовуючи інтернет-ресурси, ЗМІ, проведення інформаційних семінарів тощо;

— забезпечення обов’язкового залучення та участь людей з інвалідністю та їх об’єднань при підготовці та розгляді питань, що стосуються формування та реалізації державної політики працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю;

— недопущення ініціювання з боку галузевих міністерств законодавчих ініціатив, якими пропонується встановлювати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за галузевим принципом;

— забезпечення дієвого контролю за дотриманням законодавства в частині виконання роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та адміністрування справляння санкцій і пені;

— забезпечення відкритості та прозорості діяльності Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, налагодження його взаємодії з центральними та місцевими органами влади, що формують та реалізують державну політику зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, роботодавцями, профспілками, громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю та їх підприємствами;

— забезпечення погашення державними установами та підприємствами існуючої кредиторської заборгованості, зареєстрованої в органах Державної казначейської служби України, за поставлені підприємствами громадських організацій осіб з інвалідністю товари (роботи та послуги);

— опрацювання із залученням фахівців Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, Асоціації підприємств та працюючих осіб з інвалідністю в Україні, інших громадських організацій механізму розрахунку відсотку власних витрат підприємств громадських організацій осіб з інвалідністю, які користуються пільгами з податку на додану вартість, при визначенні безпосереднього виготовлення ними товарів та послуг;

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, а також органам місцевого самоврядування залучати підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю до виконання державних регіональних замовлень відповідно до законодавства.

5. Дніпропетровській обласній та Київській міській державним адміністраціям вжити заходів щодо створення у містах Дніпропетровську та Києві центрів соціальної реабілітації дітей-осіб з інвалідністю, що дасть можливість здійснювати профорієнтаційну роботу для підготовки таких дітей до трудової зайнятості.

Голова Комітету В. Сушкевич

Едуард Леонов, член Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та осіб з інвалідністю, Валентина Лютікова, перший заступник голови Комітету, Валерій Сушкевич, голова Комітету, Сергій Куніцин, заступник голови Комітету (зліва направо).

Фото надано прес-службою комітету

„Голос України”