Однією з ознак розвиненої демократичної країни є її здатність приділяти пильну увагу людям з обмеженими можливостями. І депутати, як виразники інтересів всього населення, основною зі своїх функцій мають бачити створення належних умов для соціального захисту інвалідів. Принаймні, так має бути, якщо ми справді прагнемо жити за високими європейськими стандартами. 18 квітня я, разом зі своїми колегами-депутатами, зареєстрували законопроєкт за № 2852 Про внесення змін до ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Внесеним законопроєктом передбачається підвищення ефективності реалізації інвалідами права на працю за рахунок розмежування сфер відповідальності за реалізацію додаткових гарантій на працю інвалідів між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та роботодавцями.
Сьогодні в Україні склалась ситуація, коли задекларовані державою права на працю не можуть бути реалізовані через відстороненість органів влади та Фонду соціального захисту інвалідів від виконання завдань, пов’язаних зі сприянням їх працевлаштуванню. На сьогодні, вся повнота відповідальності за пошук інваліда, який може і бажає працювати, його профпідготовку до відповідного робочого місця, створення нового чи облаштування існуючого робочого місця під потреби інваліда – покладено на роботодавця. Проблема посилюється закритістю для роботодавців інформації про реальну потребу у працевлаштуванні інвалідів, кількість інвалідів на відповідній території (місто село), їх професійний склад і рівень підготовки.
Як наслідок, встановлений норматив для всієї країни завідомо є нереальним для виконання і потребує врахуванням особливостей та специфіки підприємств різних галузей чи певної місцевості. Держава демонструє не найкращий приклад відповідальності та участі у вирішенні проблеми працевлаштування інвалідів. Закон зняв з державних установ і організацій відповідальність та обов’язок сплачувати адміністративно-господарські санкцій за невиконання 4-відсокового нормативу працевлаштування інвалідів. Як наслідок – лише небюджетний сектор економіки бере участь у реалізації такої важливої соціальної функції, як трудова реабілітація інвалідів та інтеграція їх у суспільство через працю. Аналіз свідчить про реальну відсутність необхідної для забезпечення нормативу кількості інвалідів, які можуть, і головне хочуть, працювати. Як наслідок, підприємства, в першу чергу промислові, почасти безпідставно і необґрунтовано підпадають під адміністративно-господарських санкцій, які щороку сягають 4% річного фонду оплати праці цих підприємств. Натомість, факт стягнення санкцій не впливає на результативність реалізації головного завдання – залучення інвалідів через працю до ефективної участі в житті суспільства на рівні з іншими громадянами, на вирішення якого має спрямовуватись державна соціальна політика.
Законопроєктом № 2852 пропонується визначити основні напрямки сприяння держави і роботодавців у реалізації додаткових гарантій для інвалідів на працю та право місцевих органів влади на встановлення розміру нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (але не більше 4% чисельності робочих місць з нормальними умовами праці), а також обставини, які враховуються при визначення розміру нормативу. Також внесення запропонованих змін до існуючого закону щодо соціальної захищеності інвалідів забезпечить рівність умов застосування і відповідальності за виконання нормативу працевлаштування інвалід для всіх підприємств, установ та організацій, не залежно від форми власності, та дасть змогу визначити обсяги коштів, які обов’язково спрямовуються Фондом соціального захисту інвалідів на фінансування заходів, пов’язаних із забезпеченням умов для реалізації права інвалідів на працю.
Свобода слова