Найперші дні війни. Досвід громадської діячки з Вінниці Світлани Демко

25 Червня 2022 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Громадські організації людей з інвалідністю (далі ‒ ГОІ) з перших днів повномасштабної війни включилися у допомогу постраждалим. Серед лідерів ГОІ ‒ багато жінок, які роблять часом неможливе, щоб допомогти Україні. Саме про таких жінок розповідає проєкт «Посилення лідерства жінок з інвалідністю в гендерно орієнтованих гуманітарних реагуваннях в Україні», який реалізується Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України (НАІУ) та фінансується Жіночим фондом миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF).

 Про свої перші дні війни розповідає Світлана Демко, мобілізаторка проєкту, керівник громадської організації «Асоціація захисту прав та допомоги людям з інвалідністю «Відкриті серця» (Вінниця).

Фото № 1 Світлана Демко Світлана Демко у м Вінниці на святкуванні Дня незалежності України

«Як гарно ми жили, нам стало зрозуміло тільки сьогодні, коли ми знаходимося більше ніж 1300 км. від рідних домівок. І кожного дня ми рахуємо який це день війни. Тоді у нас були інші проблеми, але тепер ми розуміємо, що то не були проблеми. То було просто спокійне, класне життя. Коли ми просто вирішували різні питання для життя, життя людей з інвалідністю, для їхніх родин, для створення різних програм, для того, щоб побачити радісні очі наших дітей, молодих людей та батьків».

Громадська організація «Асоціація захисту прав та допомоги людям з інвалідністю «Відкриті серця» (далі ‒ Асоціація «Відкриті серця», організація  ̶  член НАІУ) створила та реалізувала дійсно дуже багато прекрасних програм і проєктів. Серед них ‒ тренінговий центр, майстерні, в яких діти та молодь з інвалідністю виготовляли багато красивих та цікавих виробів. Незадовго до початку повномасштабного вторгнення «Відкриті серця» започаткували вікенди для родин, людей та дітей з інвалідністю, під час яких вони мали змогу відпочити від побутових проблем, вдихнути свіжого повітря і отримати нові сили для боротьби зі складними ситуаціями. На жаль, до вторгнення була можливість зробити лише кілька заїздів, тепер ‒ лише залишається чекати перемоги та закінчення війни.

 «Наші «помічники» в одному з філіалів у селі Дорожне – теплиці, городи, тракторець, наші машини… Ми не знали, що ці машини будуть рятувати життя під час війни..,  ̶   продовжує Світлана Демко.  ̶  Ми навіть не уявляли, що буде війна… Ми просто жили, бережно ставилися до усіх наших «помічників», ми їх дуже любили. Ми любили усіх наших людей – співробітників, клієнтів центру, їх батьків. Це ще одна наша велика дружня родина… Ми любили усю нашу непросту роботу: звіти, заповнення купи різних документів, які згодом позитивно впливали на якість життя людей з інвалідністю; організацію святкувань, вечірок, днів народжень; зум-зустрічі з родинами, що проводили члени нашої команди, у часи пандемії COVID-19. Це також надало нам дуже корисний досвід».

Фото № 2 інклюзивні теплиці 2019 р. с Дорожне, Вінницького району ( Україна). «Помічники» Інклюзивних теплиць радіють гарному врожаю

Досвід, отриманий під час пандемії COVID-19, знадобився і під час війни. Адже заняття у режимі зум-зустрічей продовжуються і допомагають знизити рівень стресу, що впливає на рівень здоров’я підопічних організації, які не мають змоги виїхати закордон. Психологічну підтримку під час цих зустрічей отримують і ті підопічні, яких організація змогла евакуювати самостійно, або ж люди виїхали самостійно. Вони знаходяться у різних куточках світу, проте все ж знаходять сили відвідувати зум-зустрічі, щоб відпочити душею, тілом та розумом, отримати любов і підтримку, якої зараз дуже бракує. І це чудово! Коли підопічні громадської організації чи клієнти реабілітаційних установ ‒ це справжні друзі. Як у випадку із ГО «Відкриті серця».

«Коли ми поїхали – навіть страшно подумати, як давно це було – минули 115 днів війни,  ̶  продовжує свою розповідь Світлана Демко.  ̶  А сьогодні мені здається, пройшла вже ціла вічність.. Я до найменших подробиць пам’ятаю той жах, як тільки ми дізналися, що почалася війна. То було 24 лютого — день, який змінив долі та свідомість мільйонів людей. Назавжди… Але це я розумію вже зараз. А тоді, на початку, я не хотіла в це вірити. Мені здавалося, що це прем’єра якогось дивного та страшного серіалу.. А можливо то просто сон, який от-от закінчиться, і все буде як раніше.. Але ні.. То був не серіал і не сон, то була справжня, жахлива і страшна правда – почалася війна з росією… І ми не знали що нам робити, під час дикого виття повітряної тривоги.. Спочатку, ми всі ховалися у ванній кімнаті: і я, і Наталя – мій замісник, і Лариса – наш співробітник-медик (її родина переїхала до нас додому зранку, 24 лютого), наші літні мами, мій чоловік.. Ми усі шукали карімати для дітей (вони мають важку інвалідність, пересуваються на візках) – моєму сину Антону, Юлі – донці нашої колеги, щоб прикривати їм голови. Тому що в ванній кімнаті можуть повилітати вікна від вибухів, і осколками їх поранити.. З першого дня війни, ми почали спати в одязі. Я ночувала на кріслі біля свого сина. І він також спав одягнений. Тому що я розуміла: якщо буде бомбардування, ми просто не встигнемо зібратися… Я не встигну одягнути його, посадити на інвалідний візок, і довести хоча б до ванної кімнати, де ми ховалися».

Фото № 3 2019 р. у м Вінниці (Україна) Члени Організації «Відкриті серця» на святкуванні Дня вишиванки

Чого дуже бракувало людям з інвалідністю у перші дні війни ‒ так це інформації. І не лише у Вінниці, а й у багатьох інших куточках України. Вірніше ‒ інформація була, проте дуже різна. І як нею користуватися ‒ невідомо. Світлана Демко та її колеги і друзі не знали, як краще поводитися, що робити, а що ні. Згодом дізналися, що поруч з її будинком є бомбосховище, проте виявилося, що три великі круті сходові клітини, які вели у те бомбосховище, робили цей сховок недоступним для людей, що користуються кріслом колісним та осіб похилого віку. До того ж ‒ там не було туалетів і води, а був пил, від якого можна було задихнутися. Тож, Світлана з родиною і далі ховалася у ванній кімнаті. І розуміла, що потрібно щось робити.

«Перший наш крок був у тому, що ми сіли та прописали усі умови, які мають бути у бомбосховищах, щоб ними могли скористатися люди з інвалідністю та літні особи. Ми прописували все, що їм потрібно, аби перечекати кожну сирену. Всю цю інформацію ми направили до громадських організацій нашого міста та області; до всеукраїнських та міжнародних організацій людей з інвалідністю, до міського та обласного керівництва. Ми викладали це в інтернет, ми били на сполох, ми намагалися зробити щось корисне».

Це був лише перший крок. Але він був зроблений і Світлана разом з Асоціацією «Відкриті серця» почала довгий шлях боротьби. Деякі проєкти, які були організовані перед війною, зупинили роботу, проте інші було переформатовано та змінено в умовах війни. Зараз Світлана Демко та очолювана нею організація продовжують допомагати людям з інвалідністю як з Вінницької області, так і з інших регіонів країни, а також ‒ міркують про те, як і надалі допомагати Україні та її громадянам, як і надалі робити життя людей з інвалідністю кращим, простішим, доступнішим.

Національна Асамблея людей з інвалідністю України спільно з  Жіночим фондом миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй підтримали гуманітарну місію Світлани Демко та Асоціації «Відкритих сердець». Пишаємося нею та всіма, хто не залишився осторонь у цей складний і важливий для всієї країни час.

*** *** ***

Проєкт «Посилення лідерства жінок з інвалідністю в гендерно орієнтованих гуманітарних реагуваннях в Україні» спрямований на посилення лідерства та участі жіночих організацій громадянського суспільства ‒ ОГС та мереж жінок з інвалідністю та жінок, які мають дітей з інвалідністю, у гендерно орієнтованих гуманітарних реагуваннях.

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний фінансовий механізм, призначений виключно для підтримки участі жінок у миробудівництві та гуманітарному реагуванні. WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва. WPHF – це інноваційне партнерство між державами-членами, ООН та громадянським суспільством, у якому всі зацікавлені сторони представлені в його глобальній Фінансовій раді.

Отримати додаткову інформацію про Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги та його роботу в усьому світі можна на сторінці фонду: www.WPHFund.org та www.WPHFund.org/

Фото надані Асоціацією «Відкриті серця»