Скандал у спецшколі

До дитячої лікарні Херсона примчала стривожена та обурена мати семирічного хлопчика, у якого виявилася підозра на струс мозку та була розбита губа. Лікарі рекомендували шпиталізацію, але замість цього жінка поїхала із сином до міліції — писати заяву про злочин. Адже хлопчина-інвалід із вродженою глухотою розповів матусі, що його побила у спальні… вихователька спеціальної загально­освітньої школи для дітей з вадами слуху. Міліція відправила Андрійка (ім’я змінене) на судово-медичну експертизу, де експерти підтвердили наявність у нього легких тілесних ушкоджень. Тож справа дійшла і до обласного управління освіти та науки, якому напряму підпорядкований навчальний заклад. І тамтешніх фахівців історія також дуже вразила.

Про любов… і вибите око

— У спецшколі навчаються 102 хлопчиків та дівчаток, і її справедливо вважають однією з кращих у регіоні. Недарма ж родина Андрійка, яка мешкає в селі в Миколаївській області, віддала сина саме сюди. На якість викладання та виховання тут не було жодних нарікань, не кажучи вже про якісь зловживання чи перевищення влади з боку педагогів. А про побиття дитини тут ми взагалі чуємо вперше, тому обставини й причини конфлікту вивчає комісія. Наказ про її створення вже є, — прокоментувала події начальник відділу шкіл-інтернатів, позашкільної освіти та виховної роботи управління освіти і науки Херсонщини Ірина Лисенко.

Директор спецшколи, заслужений працівник освіти України Людмила Коваленко підтверджує, що травми семирічний хлопчик справді отримав під час перебування тут. Більше того, Людмила Олександрівна продемонструвала свій наказ про догану виховательці Тетяні Подусенко (на її чергуванні й стався цей інцидент) за «безвідповідальність», та «залишення дітей у ситуації, яка загрожувала здоров’ю учня».

— До наших дітей педагогічний ключик підібрати нелегко. До школи приходять малюки з вадами не тільки слуху, а часом і психіки, які не завжди навіть говорити вміють, вони іноді бояться ступити на поріг класу. Проте ми всіх їх любимо, і ця любов творить дива: з учнів виростають чудові юнаки та дівчата — музиканти, імениті спортсмени, танцівниці й просто гарні люди, яким до снаги знайти своє місце в житті, — розповідає директор спецшколи Людмила Коваленко. — Андрійка ми також полюбили з усіма його вибриками. Хоча хлопчина трішечки схильний до фантазування. Якось сказав матері, що в інтернаті вихователька вибила дівчині око, і та через це померла. Мама прийняла історію за чисту монету, прийшла до мене в кабінет і просила показати ту виховательку, а я навіть не могла второпати, про що йдеться. Коли почула про травми дитини, зібрала пояснювальні, і сама попросила його ровесників розповісти, що сталося насправді. Хлопчаки жестами розповіли мені, а потім і показали, що малий розважався по-своєму — кидав капці, качався на ліжку, а потім упав з нього. Я можу не повірити виховательці, але повірю дітям. Хоча вини з підлеглої не знімаю: недогледіла — має відповідати.

— У спальні того вечора разом з Андрійком було ще четверо хлопчиків його віку. Я простежила, що вони пішли вмиватися та чистити зуби, і піднялася на інший поверх перевірити, як готуються до сну підопічні дівчатка. За кілька хвилин повернулася, а в хлопчачій спальні вже розгардіяш, і діти мені поясняють жестами: «Андрій шибеникував». З ним таке буває — хлопець гіперактивний. Я його обійняла, приголубила, заспокоїла, і поклала до ліжка. Він не скаржився на біль, жодних синців та крові на його обличчі я не помітила. Тому слова матері про побиття сина вихователем для мене були шоком. Потім Андрійко з мамою прийшли до школи говорити з директором: хлопець побачив мене, і сховався за матір — не схотів очі показувати, бо соромився, – каже вихователь Тетяна Подусенко. — Судіть самі, у чому я завинила.

Ложка дьогтю в бочці меду

Педагоги та вихователі спецшколи гуртом провели мене своїм навчальним закладом, запропонували поспілкуватися з малечею (от тільки з Андрійком побачитися не вдалося — мати забрала його зі школи і вивезла з Херсона). Журналісту з гордістю показали затишні спальні, охайну їдальню зі столами, засланими чистими скатертинами, аудиторії з сучасним обладнанням. У школі є два комп’ютерні класи, свій тренажерний зал і навіть стійка для балетних вправ, які вивчають під керівництвом професійного хореографа. Відверто кажучи, дуже мало є на Херсонщині інтернатів, які можуть похвалитися такою матеріальною базою і рівнем підготовки викладачів. Але, як відомо, у кожній бочці меду є своя ложка дьогтю.

За наявності комп’ютерів та музичних інструментів спецшкола та обласне управління освіти і науки досі не в змозі укомплектувати навчальний заклад звичайнісінькими безпечними меблями. Не тільки в Андрійковій спальні, а й у багатьох інших між ліжками стоять тумби, верхня частина яких має гострі краї, та й контури не закруглені. Ці краї перебувають якраз на рівні голови дитини, що спить. Якщо малий уві сні скине голову з подушки, то легко може вдаритися об куток скронею з абсолютно непередбачуваними наслідками — від подряпини чи гулі аж до черепно-мозкової травми. Якщо Андрійко і справді отримав таку травму без втручання виховательки, то вдаритися при падінні з ліжка він міг якраз об такий гострий куток підступної тумбочки. Утім, директор спец­школи висновки зробила, і обіцяє якнайшвидше «прибрати кутки» з небезпечних меблів.

Нянечку перетворили на «електровіник»

Батьки вихованців Херсонської загальноосвітньої спецшколи для дітей з вадами слуху, мабуть, могли б менше турбуватися через безпеку синів та дочок протягом навчання, якби у навчальному закладі мали більше можливостей контролювати відпочинок та ігри «проблемної» малечі. Але й тут по штатному розкладу косою пройшлася оптимізація. Людмила Коваленко згадує, що чотири роки тому за спокоєм у спальнях на кожному поверсі після відбою о дев’ятій годині вечора та закінчення робочого дня вихователя наглядала окрема нічна нянечка (помічник вихователя). Тепер на одинадцять спалень, розкиданих по двох поверхах, щоночі чергує лише одна співробітниця. Вона, наче електровіник, бігає туди-сюди, з поверху на поверх, і втомлюється за ніч, як бігун, котрий подолав марафонську дистанцію. Дирекція школи вважає такий підхід неправильним і неефективним, однак нічого вдіяти не може, А що тут удієш, коли Людмила Коваленко навіть не має права визначити, скільки працівників потрібно для збереження нічного спокою вихованців закладу. За неї і це аж у Києві поважні дядьки-чиновники вирішують! Не вірите? Дарма! Ще 5 грудня 2008 року Міністерство освіти і науки України видало наказ №1105 «Про затвердження Типових штатних нормативів спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку». Не забули його автори й про нянечок.

На жаль, міністерство у своєму потязі до стандартизації штатних розкладів бюджетних закладів забуло про їхні індивідуальні особливості. На відміну від стандартних шкіл-інтернатів, у Херсонській спецшколі є окреме дошкільне відділення, наявність якого наказ не враховує. З малечею в цьому відділенні помічники вихователя мають працювати окремо, з огляду на абсолютно різні вікові групи, можливість введення карантину тощо. Але дві нянечки на дошкільнят, і одна на школярів з 2008 року стали надмірною розкішшю. Тому зайвого помічника вихователя з дошкільного відділення директор змушена була перевести на іншу посаду, щоб не наразитися на звинувачення в нецільовому витрачанні бюджетних коштів. А що поробиш – ніяк не вписується шибеник Андрійко в міністерський наказ!

Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Херсон.
ГОЛОС УКРАЇНИ № 61-62 (5561-5562)
СУБОТА, ЗО БЕРЕЗНЯ 2013