Національна Асамблея людей з інвалідністю України (далі ‒ НАІУ) в рамках проєкту “Криза в Україні: реагування та відновлення з урахуванням інвалідності” розповідає про досвід представників громадських організацій людей з інвалідністю (далі — ГОІ), здобутий під час перших днів широкомасштабного вторгнення росії на територію України. Керівник Вінницької ГОІ «Асоціація захисту прав та допомоги людям з інвалідністю «Відкриті серця» охоче розповідає про те, як вона — і особисто, і під час діяльності організації, допомагає у питаннях евакуації усім, хто цього потребує.
23.08.2021 року, м Вінниця, Україна Світлана Демко на святкуванні Дня незалежності України
Коли перший шок від початку війни минув і Світлана Демко почала замислюватися, як допомогти собі, своєму сину, що має інвалідність, так і іншим людям, їй зателефонував давній знайомий на ім’я Юрій і попросив допомоги з евакуацією. Але про евакуацію ще навіть не думали, бо організація займалася психологічною підтримкою через онлайн-зустрічі для клієнтів Вінницького центру соціально-психологічної реабілітації «Обрій» та його філій. Постало питання збереження центру, зокрема, у с. Дорожне, адже в його роботу було вкладено дуже багато зусиль як самої ГОІ «Відкриті серця», так і їхніх друзів, партнерів, міжнародних колег.
«Багатьом людям була потрібна наша допомога. Тому Дорожне, із затишного місця для дітей з інвалідністю, перетворилося на тимчасовий «прихисток» для ночівель сотень людей, які втікали від війни.- говорить Світлана Демко. ̶ Ми збирали все що могли: подушки, ковдри, їжу, тощо. Та передавали усе в Дорожне. І все ж-таки, питання евакуації не виходило з моєї голови – та розмова з Юрою, постійні дзвінки інших людей з цими ж запитаннями. Але я не розуміла, як це зробити. Я розуміла, що нам потрібно перетнути два кордони – український та країни, до якої ми поїдемо. І тут пролунав дзвінок від нашого колеги, і як виявилося, справжнього друга Анджея Маркевича – керівника організації для людей з інвалідністю Фундації «імені Королеви Польської Святої Ядвіги». Він запропонував свою допомогу в евакуації людей з інвалідністю. Тоді ми замислилися над цим питанням. Ми почали питати у людей, чи готові вони евакуюватися з України? Вони зі страхом питали нас: як? Як у такому стані? Як лишити домівки, домашніх тварин? Як взагалі це має бути? Я скажу чесно, що також боялася, але виходу іншого не бачила, бо ці люди тут просто загинуть. У той же час, ми шукали транспорт для евакуації, перечитували велику кількість інформації з Євросоюзу про правила та норми евакуації. Ми почали займатися цими питаннями, і від мене потрохи відступав моторошний страх та холод, який не давав жити. Потрохи відростали крила, крила надії на те, що мені вдасться врятувати цих людей. І ми поступово, з моєю командою, йшли до цього. Ми переконували людей усіма можливими способами.. І тоді, якось так все склалося – мабуть, Господь відкрив нам ці двері – Наталя Михайлівна Заболотна – перша заступниця голови облдержадміністрації – зголосилася нам допомогти. І ми зібрали першу групу, в кількості 30 осіб: люди з тяжкими формами інвалідності, літні особи, маленькі діти – сіли у наші спеціалізовані автомобілі, які ми так сильно любили. Та відправилися у непросту дорогу, яка врятує нам життя. Коли ми вже були у Львівській області, ми прочитали у новинах на телефоні, що Вінницю перший раз обстріляли. Це був жах, але я зрозуміла: ми це зробили, ми змогли! Рішення евакуюватися було правильним. Початок закладено.
14.05.2019 року, м Вінниця, Україна Члени Асоціації “Відкриті серця” на святкуванні Дня вишиванки
Це було 6 березня 2022 року. Законодавча база ще не була сформована, лише була постанова про те, що чоловіки віком від 18 до 60 років не мають права перетинати кордон. І прикордонники змушували супроводжуючих висадити чоловіків, які їхали разом з групою, з авто. Це були Антон, син Світлани і Юрій, чиє звернення по допомогу і поклало початок евакуаційній діяльності ГОІ «Відкриті серця». Вони обидва користуються кріслом колісним, не можуть обійтися без сторонньої допомоги. А ще були водії автобусів. Світлана пояснювала це митникам, проте вони були невблаганні. Тоді вона зателефонувала Наталії Заболотній, а вона в свою чергу, звернулася до голови облдержадміністрації Сергія Борзова. А вже він зв’язався з міністром соціальної політики України Мариною Лабезною. Це допомогло, митники врешті пропустили ці автомобілі. І ось, нарешті, група у Польщі.
«Наші польські друзі допомогли нам облаштуватися – надали житло, харчування та безпеку. ̶ Світлана Демко продовжує розповідь. ̶ Завдяки чому, ми почали працювати далі. І досі займаємося евакуацією людей з інвалідністю, у різні куточки Євросоюзу. Минуло кілька місяців, і наша команда стала замислюватися над тим, як бути далі? Рано чи пізно – війна закінчися. Україна переможе, відродиться, заживе новим життям. Треба повертатися назад, додому, в Україну.. Але куди? Деякі міста розбиті ущент, люди втратили усе.. свої домівки.. своє життя.. Люди і діти, які мають інвалідність, потребують спеціальних умов, але не в усіх вони будуть відразу після перемоги.
Тож, невтомна героїня та її друзі й партнери замислилися над новим проєктом «Повертаємося додому, в Україну». Суть ідеї у тому, що батьки, котрі повертаються в Україну, можуть залишити своїх дітей з інвалідністю у одному з центрів, якими опікується ГОІ «Відкриті серця» на кілька тижнів, щоб побачити, в якому стані їхнє житло і зробити необхідний ремонт. Або ж поміркувати, як бути далі, якщо дитину з інвалідністю взагалі немає куди везти. Розповідаючи про діяльність ГОІ «Відкриті серця», Світлана Демко не втомлюється дякувати усім друзям організації, зокрема й ‒ міжнародним партнерам.
А ми, в свою чергу, щиро дякуємо Світлані та «Відкритим серцям» за невтомність, а також — нашим друзям і партнерам за допомогу в реалізації проєкту “Криза в Україні: реагування та відновлення з урахуванням інвалідності”, який реалізує Національна Асамблея людей з інвалідністю України за підтримки Європейського форуму осіб з інвалідністю.
#НАІУ #EDF #CBMGlobal #допомога #Переможемо #СТОЇМО #Не_словами_а_справами #війна_росії_проти_УКРАЇНИ