Каратист

4 Лютого 2016 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

«Матвія хочу перемогти! Матвія!», — повторює Денис за декілька хвилин до початку показового виступу на змаганнях з карате. Цього дня десятирічний Денис — єдиний, хто виступає в категорії «спеціальний спорт», Матвій — його друг та напарник.

«Вони один одному допомагають вдягати інвентар, вони разом стоять в парі… Буває ж, що діти з одним дружать, а з іншим не дружать. От Матвій з ним дружить», — розповідає тренер Наталя Мілько.

Денис, який живе з синдромом Дауна, вже третій рік займається карате. Всього дітей із особливими потребами у секції однієї з київських шкіл п’ятеро: Денис — у старшій групі та ще четверо — у молодшій. Три роки тому Наталя запросила на тренування всіх охочих. І всім запропонувала залишитися.

«Ну, це було таке не зовсім тренування. А просто діти гралися, лазили всюди по залу. Діти всі активні — мало не на голові стояли, — з посмішкою згадує мама Дениса Людмила Назаренко. «Ми підходимо?» — «Так, ви всі підходите». Наталя Романівна нікому не сказала «ви не підходите». Вона сказала «ви всі підходите, всі можете приходити». І, хто прийшов у вересні, — ті займаються».

Перші два роки група працювала окремо, нині ж особливі діти тренуються з усіма.

«Поки що вони не беруть участі у спарингах, вони беруть участь у фантомах: ставиться така груша для карате і дитина показує на ній свої навички, вміння, прийоми, які він вміє робити, удари, комбінації. Почали з цього», — зазначає тренер і додає, — за перші два роки «всяке бувало», але зараз вже складнощів немає.

Часом на тренуванні Денис відволікається — на маму, яка час від часу заглядає у причинені двері спортзалу, на незнайомців, часом пропускає рухи або починає зачіпати сусідів. Але достатньо зауваження тренера — і хлопець, злегка надувши губи, зосереджується на рухах. Наталю він слухає і розуміє, чого вона вимагає.

«Не відступай, якщо ти відступатимеш, — ти ніколи не виграєш! На атаку відповідай атакою», — повчає Наталя, і Денис потроху, а потім все чіткіше і впевненіше починає наступати на Матвія.

«Завоювати довіру такої дитини складно.  Вони мають так званий «феномен ототожнення»: коли бачать людину — вже заздалегідь знають, — будуть вони з ним контактувати чи ні. Це не означає, що людина хороша чи погана. Вони просто знають — підходить вона їм чи ні. І виходить — вони приглядаються спочатку, випробовують тебе в різних ситуаціях, при чому абсолютно несподіваних. Але, якщо ти з цих ситуацій виходиш, якщо ти не боїшся з ними навіть вступити у певний конфлікт і наполягати на своєму, і перетягнути на свій бік і змусити їх робити те, що тобі треба, — вони починають тобі довіряти. Тому що вони людину випробовують жорстко», — пояснює Наталія.

Серед випробувань — ігнорування тренера, провокування інших дітей. Але батьки Дениса повністю підтримують тренера — тому хлопцю залишилося тільки підкоритися і почати тренуватися.

Задиратися в Дениса стає духу не до всіх. Єдиного в групі хлопчика із синім поясом обходить стороною. Той у свою чергу, закінчивши тренування, з компанією інших хлопців скидає на Дениса мати, які вся група має прибрати із зали.

«Я думаю, Денис буде хорошим спортсменом. Я думаю, що національний рівень — ще пару років будемо виступати, і я думаю, що на міжнародному також. Поки що йому 10, якщо все буде складатися добре, то до 16 років, я думаю, на міжнародний рівень він вийде», — переконана тренер.

hromadske.tv