Обмеження в пересуванні, психологічні перешкоди і комунікаційні складнощі — досвід життя на карантині в ефірі “Українського радіо Харків” описали харків’яни з інвалідністю та їх родичі.
Богдана Черняєва — модель, учасниця соціальних проєктів, пересувається на візку:
“Карантин, звісно, вніс корективи у мої плани. Я не виходжу на вулицю. Вважаю, що я у зоні ризику, і сама відповідальна за своє здоров’я. Тому я не можу відвідати мої улюблені місця у Харкові, не можу зустрічатися з друзями. Натомість у мене з’явився час для переосмислення свого подальшого життя… Пишу пости у соцмережах, беру участь у вебінарах для подальшого росту, “подорожую” світом: відвідую театри та музеї за допомогою онлайн-екскурсій. Головне — не перестаю спілкуватися із друзями”.
Наталія Івашура виховує сина з аутизмом, який захоплюється метрополітеном.
“Ми зараз зовсім не виходимо на прогулянку. Коли закрили метро, то для нього це була трагедія, бо ми не могли поїхати на його улюблені станції, ми не змогли ходити до його улюблених кав’ярень. І майже одразу, як оголосили карантин, ми перестали навідувати дідуся та бабусю. Це для нього досить травматично, бо він звик до певного ритму життя… Зараз він раз на два дні згадує, що кожної неділі ми їздили до них, може поплакати, він сумує, що ми цього не робимо.
“Щоб йому добре засинати, йому треба добре втомлюватися. А оскільки ми не маємо можливості зараз повноцінно гуляти, почалися складнощі із режимом сну. Його сенсорна чутливість не дозволяє йому одягнути маску, ми не можемо кудись піти, бо він відмовляється її одягати, йому дуже некомфортно, тому прогулянки — це лише відкриті вікна…Сподіваємося, це завершиться якнайскоріше», — розповідає Наталя.
Михайло малює метрополітен. Фото: instagram.com/ivashura.misha
Дмитро Крупка має порушення зору. Зараз перебуває у Коротичі, куди приїхав ще до карантину.
Дмитро працює волонтером у благодійному будинку самотніх мам “Дім Надії”, яким опікуються сестри-монахині. FB Дмитро Крупка
“Хочеться десь і вийти, пройтися, але тут роботи багато, багато дітей, тому фактично не відчуваю дискомфорту. Але сумую за рідними… Я передав 50 багаторазових масок для нашого гуртожитку для незрячих. Там людям важкувато, бо треба просити, щоб вийшли в магазин щось купити”.
Іва Стишун — художниця, авторка соціальних арт-проєктів, слабочуюча:
“Карантин мене не здивував, бо звикла до обмежень. Але стало важче, люди в масках і складніше читати по губах, що говорять, а відстань велика не дозволяє скористатися папірцем або розпізнавачем голосу, тому дуже важко зараз спілкуватися з людьми. Доводиться замовляти онлайн, важко з кур’єрами, бо я залишаю коментар, щоб мені написали, але мені все одно дзвонять, і доводиться ще раз нагадати, що я слабочуюча. Не вистачає можливості гуляти, спілкуватися, бачити людські очі, обійматися, бо я дуже люблю обійматися”.
Іва розповідає: довелося скасувати заходи, які планували — виставки, розмовні клуби жестовою мовою, ліплення:
“Плани пішли шкереберть, і я не знаю, як надовго це все затягнеться… І як влаштувати онлайн це, щоб було інклюзивно і доступно — велика проблема. Також я не можу відвідати свого психолога, бо очні зустрічі скасували, а через Skype або відеозв’язок мені дуже важно зрозуміти та почути, субтитри не завжди показують коректно, відео відстає від звуку”.
Карантин вніс корективи й в особисте життя, розповідає Іва: “Найголовніше — зараз я відчуваю самотність, адже саме перед карантином я познайомилася із людиною, з якою хочеться бути разом, але це неможливо через певні обставини. А зараз доводиться підтримувати зв’язок через листування”.
На думку Іви, карантин допоможе людям знайти розуміння потреб одне одного:
“Карантин — такий виклик нам усім, бо тим, кому було важко, стало ще важче. Тим, хто не помічав, що бувають якісь проблеми, тепер стало зрозуміліше і відчутніше, як живуть інші люди, у яких немає можливості вийти з дому і кудись потрапити або спілкуватися вільно. Я сподіваюся, що карантин об’єднає нас усіх, і ми станемо ближчі одне до одного. Багато людей вже зараз стали більше замислюватися не про себе, а про інших та допомагати іншим”.
Джерело