“Про відчуття…
Гордість за знайомих та незнайомих українців, які самовіддано допомагають супроводжувати, розміщати, харчувати та лікувати людей з інвалідністю та їх родини на їх шляху до безпеки.
Вдячність знайомим та незнайомим людям що мешкають за кордоном за безумовне співчуття та за допомогу.
А ще я жодного разу не отримала відмову від самих людей з інвалідністю адже необхідно виїзжаючі на власному авто вивезти яко можна більше людей. Я прошу забрати людей і вони їдуть, забирають з небезпечних районів і довозять до пункту призначення через декілька діб.
Думаю про співпрацю з місцевою владою в різних областях – їх допомога вирішальна в багатьох випадках – від розміщення до супроводу на кордоні.
Ця робота не залишає часу на власні емоції, лише час від часу коли відмічаю, що моя дитина знову, як і в 2014 зовсім перестала посміхатися та уходить в себе, я питаю ЗА ЩО? За що другий раз руйнують життя моєї родини та моєї країни. Тільки тоді не всі розуміли, як в мирне місто може прийти війна…
На фото де хто з родин з якими ми проходимо шлях до небезпеки в супроводі нашого Офісу та його представників в областях.
Дякую за взаємодопомогу та відданість: Лесі Петрівській, Зореславі Лунчак, Олександру Волошинському, Олегу Кириленко, Ользі Волковій, Валентині Добридіній, Наталї Датченко, Світлані Димко.
З подякою колегам та друзям Gunta Anča Peter Czornyj Sarah Phillips Bohdan Yarema Marta Zaverbna Joseph V Bednarek та всім, всім хто допомагає рятувати людей.