Інклюзія шкодить тим, хто не чує

Інклюзія шкодить тим, хто не чує
29 Травня 2013
Друкувати цю новину

  1 29 Vorobel 1 jpg 203x203 crop upscale q85 1Україна після ратифікації Конвенції про права осіб з інвалідністю взяла на себе зобов’язання щодо забезпечення прав людей з особливими потребами на отримання відповідної освіти, роботи, житла. Для виконання цих зобов’язань Кабінет Міністрів ухвалив постанову про Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю» на період до 2020 року». Але передбачені заходи і виділене фінансування витрачатимуть намарно, якщо стан справ із працевлаштуванням молодих осіб з інвалідністю залишиться таким, яким він є нині.

На жаль, сучасні молоді люди з порушеннями слуху мають низький рівень освіти та професійної підготовки — передусім це стосується тих, хто навчався в інклюзивних класах масових шкіл. Вони не всі володіють навичками, які сприяють їхньому розвитку і зміцненню знань, пошуку шляхів для реалізації своїх планів і задумів.

Батьки не знайомі з тонкощами сурдопедагогіки і майже нічого не знають про життя дорослих з порушеннями слуху. Відправляючи дітей на навчання до інклюзивних класів, вони не розуміють, що отримані там знання й навички не зможуть забезпечити їм здобуття освіти у вищих навчальних закладах, продуктивну зайнятість, гідну працю та готовність до самостійного життя.

Внаслідок цього випускники з вадами слуху не отримують продуктивні робочі місця, які дають їм змогу забезпечувати себе і не чекати подачок від держави, і стають соціально незахищеними через малу заробітну плату і низький рівень охорони праці на деяких приватних підприємствах. У багатьох працездатних молодих людей з порушеннями слуху брак перспективи підвищує вразливість, а деколи й викликає агресивність.

Реалії життя такі, що не лише випускники з інклюзивних класів, а й з 49 спецшкіл, реабілітаційних центрів та інших спеціальних закладів країни після закінчення шкіл і вишів не можуть працевлаштуватися. Вони змушені бути під опікою Міністерства соціального захисту. Та чи вигідно це державі? Звісно, ні!

Де вихід? Вважаю, для того, щоб збільшити шанси молоді з порушеннями слуху у працевлаштуванні, уряду потрібно надати змогу нормально працювати спеціальним підприємствам, які діють у складі Всеукраїнської громадської організації «Українське товариство глухих» (УТОГ). Тоді молоді фахівці та робітники з числа осіб з вадами слуху отримають «м’яку» посадку на цих підприємствах, у них буде забезпечений і захищений старт у доросле життя.

Саме Українське товариство глухих могло б розв’язати проблеми освіти, роботи, житла, оскільки виконує функції підготовки до дорослого життя осіб з інвалідністю зі слуху.

Ситуація із зайнятістю молодих, які не чують, перебуває на контролі Центрального правління УТОГ, але, на жаль, в останні роки його підприємства потерпають через відсутність замовлень. Тож слід внести поправки до Закону України «Про соціальний захист осіб з інвалідністю», де чітко визначити, кому надавати державні замовлення.

Нині існує багато розпорядчих документів щодо поліпшення життя осіб з інвалідністю, але у важливому напрямку, що стосується забезпечення молоді з вадами слуху роботою, ніяких змін не відбулося. А все через те, що багато питань, що стосуються зайнятості осіб з інвалідністю зі слухом, влада намагається розв’язувати сама, без участі ЦП УТОГ і відповідних фахівців. Як наслідок, підприємства УТОГ — без роботи, молоді інваліди зі слуху — непрацевлаштовані.

Я закликаю Президента та уряд зробити все, щоб молодь із порушеннями слуху мала життєві перспективи і відчувала себе захищеною!

Галина Воробель,
директор хмельницької Школи-дитячого
садка для дітей з порушеннями слуху

«Урядовий кур’єр»

 

  Категорія: