Головне – не втрачати надії…

2 Листопада 2023 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Сумчанка Галина Безрукова – одна з учасниць проєкту «Сприяння правам жінок та дівчат з інвалідністю шляхом посилення їх участі та лідерства в громадах». Реалізувала проєкт з липня по жовтень 2023 року громадська організація «Ініціативи Слобожанщини», у партнерстві і за фінансової підтримки Структури ООН Жінки та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги. Завдяки проєкту, Галина Безрукова змогла долучитися до низки корисних освітніх вебінарів та отримати продуктовий набір, який суттєво допоміг жінці у матеріальному плані.

Пані Галина поділилася з нами своєю життєвою історією і розповіла, чому вважає такі проекти надзвичайно важливими.

Є люди, після спілкування з якими стає трохи світліше на душі: чи то енергетика така світла, чи то посил позитиву на ментальному рівні прилетів, але світліше стає точно. Галина Безрукова – саме з таких.

Колись вона всерйоз захоплювалася фотографуванням і професійно робила макіяж на замовлення – якщо випускний, весілля чи інша урочиста подія. «Візуал був моє все», – каже 28-річна Галина, яка зараз через проблеми із зором розрізняє лише контури предметів. Як змінила хвороба її життя, як скоригувала плани на майбутнє і що допомогло не впасти у відчай (а може, вийти з нього) – про це була наша розмова.

У Галини Безрукової щільний графік дня. Вона успішна фахівчиня з масажу, до якої приходять люди, аби поліпшити своє здоров’я. А коли ми запланували спілкування, вона якраз готувалася до поїздки у Вінницю разом з сумським вокальним ансамблем. Адже Галя не просто здобула музичну освіту, не просто робила успіхи на сцені ще з дитинства, а й викохана вона була в музиці!

Тож з музики і почнемо…

Мама Жанна Миколаївна співала доньці колискових. Власне, музика супроводжувала Галю та її старшого братика Олексія змалечку: мама ж учителька музики. Коли 8-річного Олексійка привели до музичної школи, Галинку взяли з собою. І… у 5-річної дівчинки поцікавились, чи, може, й вона хоче займатися музикою? Мама тоді, сумніваючись, запитала: а чи не зарано?  Словом, початок було покладено. Фортепіано, вокал…

Галі було 10 років, коли вони з братом виступали на музичному конкурсі в Києві. Журі присудило їй перше місце, брату – гран-прі! Забігаючи наперед, скажемо, що Олексій згодом здобув освіту оперного співака і досі залишається дуже творчою особистістю.

А Галя? Як з’ясувалося, 2005 рік став для неї дещо переломним у житті, і все – через діагноз. Дівчинці діагностували цукровий діабет…

Вона була активна і сповнена планів на це життя. Мала зайву вагу, через що терпіла образи від однокласників. Ну як «терпіла»? Завжди вміла постояти за себе. Хоча, звісно, боляче було: хлопчик-сусід, який з тобою наче нормально спілкується у дворі, у школі перетворюється на того, який ображає найбільше…

Але от коли вона почала стрімко худнути незрозуміло чому, а волосся почало випадати – батьки забили на сполох, та діагноз цукровий діабет лікарі поставили не відразу.

Що змінилося? З цим потрібно було якось жити. Галю перевели на індивідуальне навчання. Мама навіть думала покинути роботу, але зрештою вирішили від цього утриматися. Дівчинка оцінила можливість присвячувати більше часу тому, що їй цікаво, і це була перевага в тій ситуації.

А життя? Життя продовжувалось! Виступи на музичних конкурсах, у тому числі міжнародних. Їй часто доручали бути ведучою, бо Галина мала до цього хист та впевненість у собі, яку неможливо не помітити.

Потім було навчання в музичному училищі, а також один вільний рік для саморозвитку, коли без діла не сиділа: дуже захопилася фотографуванням, особливо подобалося робити фотопортрети, щоб передати характер людини, її внутрішню красу та особливості… Побачивши такий доньчин запал, батько навіть подарував їй професійний фотоапарат.

Також почала вивчати основи візажу – користувалася відеороликами, переглядаючи їх в Інтернеті. Дуже успішно! Адже невдовзі її вже запрошували зробити макіяж з якоїсь урочистої події, тож мала замовлення.

Далі – вступ до Харківського національного університету мистецтв ім. Котляревського, на заочне навчання. Бувало всяке: так, у 2017 році приїхала на сесію, а тут гаманець витягли з усіма грошима та картками… І сесія була складною: не висипалася, вночі готувалася до іспитів, адже з дитинства батьки привчали до відповідальності. Тому й виросла перфекціоністкою: усе маєш робити якнайкраще!

Ну, втрата гаманця це не те, з чим нині асоціюється навчання, адже Галина дівчина активна: і тренажерний зал, і бальні танці – каже, розфарбовувала життя у яскраві барви, як тільки могла.

На жаль, зараз яскраві барви вона бачити не може, але ж в образному сенсі – навіть дуже!

Випробування

Після виснажливої сесії вона повернулася додому і вже збиралася на Київ – вони з подругами мали поїхати до Львова, у поїздку, яку давно запланували. Застудилася… Але хіба ж для неї це мало стати на перешкоді? Поїхала. А у Львові так погіршився стан – потрапила до реанімації. Втрата сил, піднявся цукор у крові…

«Пам’ятаю, мені допомагають вийти до швидкої, – пригадує Галина, – а у мене перед очима все біле, я нічого не бачу. Дуже налякалася. Взагалі-то була на волосинку від смерті…»

Тато приїхав машиною, аби потім її забрати додому.

Потім було відновлення. Зір повернувся, але якось усе пливло перед очима. Думала, може, це наслідки загострення хвороби та лікування, і скоро все налагодиться, але так не сталося. Зір погіршувався, справа була в судинах, а точніше, в набряку судин під сітківкою. Лікування пробували різне. Навіть до засобів аюрведи вдавалися – тобто лагідним методом, через очищення організму, прогрівання, правильне харчування… Полегшення настало, але, на жаль, це було тимчасово…

Довелося звернутися в Харків, у дуже круту клініку, переживати хірургічні втручання, і лікарі навіть обіцяли, що 30% зору буде збережено… Вони дійсно для цього все робили. Галина пригадує, що її хірург дуже переймався її станом, дуже старався, намагався і батьків дівчини морально підтримувати. Але ж… Цукровий діабет дуже все ускладнює, сітківка ока через слабкі судини підривалася знову і знову…

Зараз Галина Безрукова бачить лише розмиті контури, джерела світла та контрастні речі. До прикладу, у її світлій кімнаті темна канапа та темні штори.

Як переживала втрату зору? В депресії. Тим більше, що розчарували деякі люди, яких вважала своїми друзями: чекала на якусь підтримку від них, але натомість її не отримала – у кожного свої потреби, заняття…Словом, це був час переосмислення багатьох речей.

Так, був цей темний період депресії. Проте, вона ж активна за своєю природою! Та й знайшлися люди, які підтримували та підказували. Ось так порадили пройти курси фахівця з масажу. Не те, щоб Галя, музикантша, співачка, дизайнерка, цього прагнула. Але зрештою зважилася. Ось так у 2021 році пройшла індивідуальні курси масажу. Наставниця була нею дуже задоволена, бо у Галини все виходило добре. Тобто і на рівні людських стосунків та взаєморозуміння все склалося, а нині вже кілька років поспіль Галя робить масажі самостійно, і клієнтів вистачає.

Але ж ми знову про музику!

Галина Безрукова відвідує репетиції вокального ансамблю, їздить із ним на гастролі (до речі, її запросили особисто як талановиту людину та класного фахівця). Запрошували також бути солісткою у Сумській філармонії, але Галина каже, що поки що з цим важко. Адже без супроводу їй із дому вийти майже неможливо. Зазвичай її всюди супроводжує батько Дмитро Костянтинович. Стала замислюватися над тим, щоб навчитися ходити вулицями з ціпком. Цьому теж треба вчитися! Але ж, зізнається, страшнувато через те, що хтозна що може статися на вулиці. На жаль, не всі у нашому суспільстві дозріли до того, щоб нормально ставитися до людей з інвалідністю. Тобто образити таку людину легко… Якщо чесно, боляче це чути.

Реабілітація?

Дуже важливе питання, яке озвучила Галина Безрукова: чому ж у нас не займаються реабілітацією людей, які втратили зір? Просто уявіть собі: людина втратила зір через хворобу чи травму – і що далі? Як адаптуватися до життя в таких обставинах? Чи, може, взагалі поставити на собі хрест? Звісно, що ні. Але питання з реабілітацією, навчанням треба вирішувати.

Допомога від проєкту

Добре, що все-таки люди можуть об’єднуватися, щоб підтримувати одне одного. Як-от, ГО «Ініціативи Слобожанщини», що реалізувала проєкт «Сприяння правам жінок та дівчат з інвалідністю шляхом посилення їх участі та лідерства в громадах» в Сумській області.

Завдяки проєкту, Галина та інші жінки й дівчата, котрі опинилися у важких життєвих обставинах, змогли взяти участь в освітніх заходах, яких було чимало. Теми заходів різноманітні та дуже практичні: одні були присвячені підвищенню обізнаності щодо використання сучасних гаджетів та їх мобільних застосунків; інші мали на меті роз’яснити психологічні аспекти життя в складних умовах; навчали, що потрібно знати про мінну небезпеку тощо.

Крім того, дуже виручив жінку наданий їй продуктовий набір (усього такі набори в рамках проєкту отримали 90 жінок).

Галина Безрукова вдячна за допомогу усім причетним, адже коли ти маєш серйозні проблеми з зором – вона безцінна.

Нагадаємо, що WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.

Бачення майбутнього

Авторка цього матеріалу свідомо використовує слово «бачення» у матеріалі про людину, яка практично втратила зір, але зовсім не втратила бажання жити повноцінним життям.

У Галини Безрукової багато планів і очікувань. Розвиватися у професійному плані та в творчості, зустріти надійного супутника життя (і я вірю, що так буде стовідсотково!).

• А що б ви порадили тим, хто саме зараз стикнувся з подібними проблемами? Тим, хто зараз у відчаї? Скажіть, будь ласка, кілька слів.
• Усе залежить від того, як людина ставиться до життя. Є люди без матеріальних проблем і проблем зі здоров’ям, але вони постійно незадоволені. А якщо ви зараз переживаєте не найкращий час, повірте: це не означає, що залишилося лише опустити руки. Головне – не втрачати надії. Так, вона у кожного своя. Свого часу мене підтримувала віра в Бога, зараз є люди, спілкування з якими стає для мене джерелом натхнення та позитивних емоцій. І ще дуже важливо – не концентруватися на власних проблемах, а знайти можливість допомагати іншим. Іноді ця допомога вже в тому, щоб просто вислухати. Я часто вислуховую людей, без зайвих слів, і розумію, що вже цим допомагаю…

Не так давно Галина зробила мужній крок: наважилася поїхати з подругою до Києва (до речі, це була ініціатива саме Галини!). Каже, хоч і не змогла побачити зараз це місто своїми очима, але пережила багато приємних емоцій. А головне – зрозуміла, що подібні поїздки їй під силу. «Можливо, настане такий день, що я наважуся взагалі переїхати в інше місто!» Вірю: варто їй захотіти, і це вдасться.

************

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, – це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудови міцного миру.

WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 500 місцевих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізують гуманітарну діяльність у 28 країнах світу, які постраждали від кризи.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.

Алла Акіменко