Щоб зробити Україну більш доступною та зручною для всіх її мешканців, до процесу відновлення та планування потрібно залучати громадян. Це допоможе уникнути помилок минулого. Так вважає Юрій Васильченко, консультант з питань архітектурної доступності та інклюзивності Національної Асамблеї людей з інвалідністю України (НАІУ). Пан Юрій також очолює Київську міську філію Громадської організації «Всеукраїнське обʼєднання позаштатних (громадських) інспекторів архітектурно-будівельного контролю». Ми обговорили з експертом питання доступності середовища в нашій державі в контексті відновлення інфраструктури після війни.

 

Фото: З відкритих джерел

Нагадаємо, Юрій Васильченко свого часу очолював Державну інспекцію містобудування України (ДІМ), Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (ДАБІ), працював в Секретаріаті Кабінету Міністрів. Васильченко особливу увагу приділяє створенню доступного середовища для маломобільних груп населення. Зокрема, він ініціював перегляд державних будівельних норм (ДБН), в результаті чого з’явилась ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд». Також створив дорожню карту для Міністерства розвитку громад та територій України (Мінрегіон) щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю.

В пріоритеті медичні заклади, а не школи

— В результаті воєнної агресії росії зруйновано багато шкіл, лікарень, житлових будинків. Як поєднати швидке відновлення інфраструктури з довгостроковими планами з її модернізації та адаптації до нових викликів?

— Стратегічне планування передбачає планування від найгіршого сценарію. Якщо ж буде краще, то супер. Відновлення потрібне. Єдиний нюанс полягає в тому, як до цього підійти. Так, не виправдано укладати асфальт на території поруч з російською федерацією або з республікою білорусь чи взагалі у зоні воєнних дій.

Щодо першочерговості відновлення об’єктів. Національна Асамблея людей з інвалідністю України провела соціальне опитування людей з інвалідністю. Ми запитали, відновлення яких об’єктів вони вважають пріоритетними. Більшість поставила на перше місце заклади охорони здоров’я. На другому місці було житло, на третьому — заклади освіти. Також в пріоритеті стояло питання транспортної інфраструктури.

Ввисновок: об’єкти критичної інфраструктури потрібно відновлювати з розумом. Зараз уряд виділив великі кошти на відновлення зруйнованих ворогом теплових електростанцій, зокрема Трипільської ТЦ (Українка, Обухівщина). Але одна ракета — і всі ці кошти просто знову полетять у сміттєвий бак.

Я поділяю думку міжнародних експертів, які радять замість відновлення великих об’єктів критичної інфраструктури роззосереджувати їх на малі (кластерний тип). Це дозволить мінімізувати наслідки від можливого повторного влучання в один об’єкт. Тобто ми можемо побудувати величезну теплову електростанцію, витративши на це декілька мільярдів і одразу втратити все, а можемо на ці кошти збудувати 50 малих. І таким чином ворогу вже потрібно буде як мінімум у декілька разів більше ракет для того, щоб влучити у ці електростанції. До того ж, ці об’єкти ще потрібно буде знайти.

Дитяча лікарня “Охматдит”Фото: з відкритих джерел

— Ви згодні з тим, що медичні заклади мають бути першими у списку на відновлення?

— Якщо їх не відновити, це обернеться катастрофічними наслідками. На мою думку, якщо у нас не буде вистачати закладів освіти, такої критичної проблеми не постане (адже запроваджене навчання онлайн). А якщо через відсутність медичних закладів люди вчасно не отримають відповідну допомогу, це швидко погіршить ситуацію у сфері охорони здоров’я.

В Києві я особисто зіткнувся з проблемою, коли найближчий запис на МРТ був за 2,5 тижні. А потреба була нагальна — слід було підтвердити діагноз, який передбачав термінове лікування. Добре, що це питання вдалося владнати. Але сам факт свідчить про те, що в Україні є проблема із закладами охорони здоров’я, з діагностичними центрами. Їх потрібно відновлювати. Зрозуміло, що відновлення не варто робити у 30-кілометровій зоні від небезпечної території. Бо одна справа, коли долітає ракета, інша — коли б’є артилерія.

Тут також постає питання транспорту. Зокрема, відсутність низькопідлогового транспорту призводить до того, що люди з обмеженими можливостями не зможуть потрапити до таких об’єктів і отримати послугу. А це не тільки люди з інвалідністю та інші маломобільні групи населення, а й літні люди, батьки з дитячими візочками тощо.

Тому з одного боку ми маємо витрачати гроші на армію, а з іншого — треба десь потім лікувати військових та інших постраждалих через воєнні дії. Та й базовий процес лікування має бути безперервним.

Не слід зарікатися від маломобільності

— До теми про комфортне, безбар’єрне середовище. До нас повертаються воїни з фронту, у частини з них є проблеми з пересуванням. Як забезпечити рівний доступ до магазинів, будинків, іншої інфраструктури?

— Питання цікаве і непросте: нам в спадок дісталися недоступні об’єкти. Я розділяю їх на такі, де нічого не робиться та об’єкти, які будують з нуля, або відновлюють. Якщо ми говоримо про давно побудовані об’єкти, де відносно тихо, нема прильотів, там треба стимулювати власників законодавчо. До речі, статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що власники чи управителі об’єктів будівництва, прийнятих в експлуатацію, забезпечують їх огляд та обстеження, а також вживають закладів щодо належної експлуатації. Тобто під час цього обстеження з’ясовується чи відповідає цей об’єкт визначеним до нього вимогам.

Однією з таких вимог є саме доступність об’єкту. Законом також передбачено, що незабезпечення обстеження, незабезпечення паспортизації та невжиття заходів власниками або управителями, тягнуть за собою санкції. Щоправда, які саме – ще не визначено..

До речі, за цією статтею обов’язковому обстеженню підлягають всі багатоквартирні житлові будинки та об’єкти за класами наслідків СС2 (середні) та СС3 (значні). Як правило це 25-30% від загальної кількості об’єктів, які збудовані чи будуються в Україні. В тому числі – всі пам’ятки культурної спадщини.

— Є приклади успішної реалізації програм доступності на місцевому рівні?

— Я знаю, що у Львові є програма щодо облаштування багатоквартирних житлових будинків підіймачами чи пандусами. Кожного року під цю програму з місцевого бюджету виділяют кошти і кожен рік такі об’єкти поступово ставатимуь більш доступними. Це там, де немає ОСББ, які самі взяли на себе крім прав ще й відповідальність. Така програма діє в Дніпрі та цього року її прийняли в Києві.

Підіймач для осіб з інвалідністюФото: Львівська міська радаАвтор: Роман Балук

Чому б не запровадити таке в інших містах, на місцевому рівні? Чому б не прийняти на рівні закону, щоб з кожного бюджету відраховувати певний відсоток на подібні заходи? Адже доступність — не тільки для людей з інвалідністю, вона для кожного з нас. Сьогодні тебе все влаштовує, а завтра твоя дружина народила, і з дитячим візочком ти вже належатимеш до маломобільних груп населення. Або ти несеш величезний вантаж, то це теж — маломобільність.

— Як можна забезпечити доступність вже існуючих об’єктів?

— Ми маємо розуміти, що такі об’єкти є проблемними й без дотацій їх доступними не зробиш. Свого часу я намагався стимулювати власників таких об’єктів шляхом ліцензування господарської діяльності. Тобто, якщо ти заробляєш на об’єкті, маєш виконати додаткову вимогу — і зробити його доступним для осіб з інвалідністю. Мою ідею підхопили, зробивши законопроєкт урядовим. Потім уряд змінився, але наш законопроєкт, хоч і під іншим авторством, був таки прийнятий Верховною Радою. Норма закону розповсюджується на близько 40 видів діяльності.

Я свого часу проводив аналіз, як працює ця норма і виявив, що, на жаль, більшість органів державної влади не виконали вимогу закону взагалі. І навіть якщо вимоги виконуються, то є питання щодо їх якості. Має бути відповідне стимулювання…

Поточний ремонт — «клондайк» для відмивання грошей

— Як війна вплинула на процес забезпечення доступності в Україні?

— У період воєнних дій я зіткнувся з тим, що більшість об’єктів відновлення — об’єкти капітального ремонту. А якщо відновлення назвали капітальним ремонтом, то я майже впевнений, що там не буде доступності.
Капітальний ремонт — це втручання в несучі конструкції без зміни геометричних розмірів, основних техніко-економічних показників та/або функціонального призначення. Коли мова йде про капітальний ремонт «хрущовки», з цього об’єкта зліплять точно таку «хрущовку» без ліфта чи пандуса. Бо добудова пандуса, встановлення ліфта — як правило це зміна геометричних розмірів.

Проєктанти обирають капітальний ремонт, бо це не потребує дотримання певних вимог. І ми виступаємо за те, щоб у питаннях відновлення об’єктів пріоритет надавався саме їх реконструкції, а не капітальному або, не дай Боже, поточному ремонту, який взагалі не контролюється. Поточний ремонт — це «клондайк» для відмивання грошей.

Я отримав цікавий матеріал від наших колег з Європейського форуму проблем інвалідності (EDF): публікація у Твіттері про те, що за кошти донорів відремонтували українську школу. Але вона по суті залишилась такою ж як була, просто іншого кольору — освіжили. Але про пандус, який треба було встановити, немає й мови. Школа відновлена за рахунок донорських коштів Європейського Союзу, але по суті вона недоступна. І це не один випадок: у мене є чимало прикладів подібного відновлення об’єктів.

— Відновлення не завжди дорівнюватиме доступності? Який вихід?

— Перш за все, в питаннях відновлення має бути нове будівництво або реконструкція об’єктів. Можливо, в деяких випадках не ефективно відновлювання шляхом реконструкції. Треба зруйнувати та побудувати новий якісний об’єкт вже з дотриманням будівельних норм.

У зв’язку з воєнними діями, уряд прийняв постанову №303 від 13 березня 2022 року «Про припинення заходів державного нагляду, контролю і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану». Тобто заборонені всі планові перевірки. Позапланову перевірку можна провести, якщо є наявна загроза, яка має негативний вплив на права та законні інтереси, життя та здоров’я людини, на захист навколишнього природного середовища та для забезпечення безпеки держави.

Рік тому на засіданні комітету з доступності Київської облдержадміністрації ми розглядали проєкт нового будівництва школи. Я звернув увагу на те, що вхід у будівлю не в рівень із землею. Але ґанок піднятий десь на два метри та зроблений підіймач. Цей проєкт розроблений з порушенням пункту 6.1.1 ДБН «Інклюзивність будівель і споруд», який передбачає, що для нового будівництва всі входи та виходи у будівлю мають бути врівень із землею, без облаштування ґанку. Тут претензія до тих фахівців, які розробляли цю проєктну документацію і тих, які давали позитивний експертний звіт. Ми зробили відповідне звернення щодо проведення перевірки, процес розгляду досі триває. Хоча у цьому випадку виправлення ситуації не потребувало величезних коштів, просто мали б зробити коригування деяких розділів проєкту і пройти повторну експертизу. Але відсутнє бажання це зробити.

Школа  Фото: З відкритих джерел

— Ви говорили, що тепер й до старих багатоповерхівок є вимоги щодо доступності та безбар’єрності. Як їх дотримуватися, якщо нове будують з порушеннями?

— Для початку потрібно розуміння людей. Скоригую поняття «маломобільні групи населення». За законом, це особи, у яких тимчасово чи постійно є певні труднощі у пересуванні. Я, крім людей з інвалідністю, людей похилого віку, вагітних жінок тощо, до маломобільних груп населення відношу й іноземців, які не знають місцевої мови. Уявіть собі: така людина відбилася від своєї групи, заїхала в якесь село, де його не розуміють. Від цього базису формуються всі інші речі. Скажімо, потрібно планувати встановлення звичайних вказівників, інтуїтивно зрозумілих людям й без знання мови.

У нас в Дніпрі в умовах воєнного стану люди протестували проти встановлення пандуса на місці клумби. Хоча там відповідальні служби все робили згідно з законодавством. Тож я порадив нашій колежанці запросити військових, які мають інвалідність на цей протест.

Знаєте, є такий супротив змін: які б вони гарні не були, завжди треба буде долати той супротив. Навіть після проведення інформаційних компаній все одно знаходитимуться ті, хто проти. Інколи люди думають, що доступність — для когось. І, як правило, ці люди закохані в себе: вони хочуть комфорту для себе. Але рано чи пізно кожен стає людиною похилого віку і переходить до маломобільної групи.

До речі доступність прописали у будівельних нормах через вимогу Європейського Союзу.

Будувати краще, ніж було

— Які технологічні рішення або матеріали можна використовувати для адаптації існуючої інфраструктури в Балті, зокрема бруківки, для забезпечення безбар’єрного доступу для людей з інвалідністю?

— Спочатку треба адвокатувати створення доступних пішохідних маршрутів у вашому місті. Адвокатувати доступність набагато простіше там, де щось вже робиться. Наприклад, у Києві я свій ресурс пустив на ті об’єкти, які були в стадії ремонту, де уже виділені кошти. Так набагато легше. Це один з підходів відбудови України: будуй краще, ніж було. Тобто якщо вже щось будується і на це виділені кошти, то воно має бути якісним.

Важливо прорецензувати, чи враховують ремонтні роботи питання створення доступності, усунення бар’єрів. Простіше довести виконавцеві свою правоту, коли посилаєшся на нормативи. Це питання треба комплексно регулювати, шукати різні шляхи комунікацій. Наприклад, для того, щоб вихід з пішохідної частини на дорогу був в рівень із дорогою.

Пішохідний перехід: без доступності для всіх   Автор: Людмила Шелих

— Напевно потрібні активісти, зацікавлені адвокатувати безбар’єрність?

— Мають бути уповноважені з доступності та безбар’єрності на місцях. І, бажано, виборні особи, а не призначені.

Ще нюанс. Буває, що іншого варіанту немає: треба дотриматись будівельних норм, але відсутні технічні можливості. Знову ж у вас, в Балті. Вона, як з’ясувалося, в гірській місцевості. Як тут можна зробити ухил пішохідного шляху, згідно з ДБН, якщо він іде вгору? Отже, слід по-іншому підходити до розв’язання задачі. Можливо вийти з того, що автомобільні маршрути мають бути з відповідними під’їздами. Тобто, з доступною прилеглою територією. Так, деякі пішохідні шляхи залишатимуться недоступними для людей у кріслі колісному. Але вони будуть умовно доступними для батьків з дитячим колясками, для людей з порушеннями зору — доступні для більшості.

Важливо планувати заходи з доступності шляхів на кожен рік, що був ланцюжок неперервності. Бо в Києві з цим проблема: якусь ділянку відремонтували, навіть зробили класні веломаршрути, а потім ця велодоріжка просто закінчується… в’їздом у паркан. Це типова ситуація.

Київ   Автор: Людмила Шелих

Є проблема з тим, що громадська активність більше волонтерська. Можливо, маємо створювати певну мережу громадських експертів. Під це слід закладати кошти. Якщо у держави їх немає, залучати донорські.

Ми кажемо донорам про те, що в кожному проєкті має бути передбачений якийсь відсоток коштів на підтримку громадських експертів, на інституційну підтримку громадських організацій. Це розвиток потенціалу, підвищення їхньої обізнаності в цій темі. Тобто виділення коштів на тренінги, щоб громадські експерти вивчили доступність. В теорії все добре, питання в іншому: щоб теорія стала практикою.

Де брати експертів з безбар’єрності та доступності

— Напевно, людина з інвалідністю є найкращою з експертів стосовно питань доступності та безбар’єрності.

— Кожна людина з інвалідністю — експерт у своїй категорії. Але чи враховуються потреби інших людей з інвалідністю? Ми працювали з Крюківським вагонобудівним заводом. Нам показали креслення облаштування у купейних вагонах санітарно-гігієнічної кімнати для осіб з інвалідністю. Ще й відеоролик продемонстрували: на ньому людина з інвалідністю без проблем пересаджується з крісла колісного на унітаз. Але герой відео десь 80 см свого тіла несе на руках від крісла до унітаза. Це була людина з ампутацією нижніх кінцівок, яка здатна таке робити.

Туалет в купейному вагоні (в т.ч. для осіб з інвалідністю)   Автор: Людмила Шелих

Отже, санітарно-гігієнічна кімната доступна для частини людей з інвалідністю, але залишалась недоступною для людей, які мають спинальну чи шийну травму.

Але я думаю, що це гарна практика — робити експертів з тих людей, що мають інвалідність. Якщо навчити їх розбиратися в будівельних аспектах, в питаннях різних інших нозологій, буде дуже добре. Не потрібно вигадувати велосипед, варто працювати з тим, що вже є.

Вихід завжди є

— Як би ви розв’язали проблему забезпечення доступності до будівель у Балті, де складно встановити пандуси?

— Немає проблем, які не можна вирішити. Для прикладу візьмемо Балтську публічну бібліотеку, де в нас проходила зустріч (презентація проєкту USAID «Інклюзивні реабілітаційні послуги» — ред). Там вже є бетонний пандус. Моделюємо, що його немає: у вас є об’єкт такий самий, але без пандуса. Що можна зробити? Декілька варіацій: зробити бетонний пандус, дерев’яний, пластиковий чи металевий. Можна зробити підіймач. Тобто є чимало різного інструментарію та матеріалів для того, щоб зробити цей об’єкт доступним.

Тепер ми аналізуємо плюси й мінуси кожного рішення. Якщо обираємо підіймач, пам’ятаємо про потенційну відсутність електроенергії — маємо мінус. Позитив у тому, що він компактний, займає мало місця. Це кращий варіант для користування людям похилого віку, бо шлях коротший (на відміну від пандуса). Він забезпечить й доступність людині у кріслі колісному, але не зможе підняти, скажімо, людину з протезом, із загіпсованою нижньою кінцівкою чи на милицях.

Балта. Один з магазинів   Автор: Людми Шелих

Але можна облаштувати й пандус. Бетонний потребуює фахового виконання робіт, але мені здається, менше коштуватиме, ніж інші. Пам’ятаємо, що з бетоном є проблема: забезпечити, щоб він був не слизький. Тобто тут є ризики потрапити на неякісне виконання робіт.

Фото пандуса: З відкритих джерел

Я прихильник металевих пандусів заводського виготовлення. Це тимчасова конструкція, яку можна в будь-який момент зняти, переставити, щоб, приміром, відремонтувати фасад.

Металевий решітчастий пандус мені подобаються тим, що він гарний в експлуатації: такий не треба чистити від снігу. Але можна обрати будь-який варіант, головне контролювати виконання робіт на всіх етапах.

Важливо: без проміжкового майданчика пандус можна робити лише до 80 см по висоті.

Я бачив в Європі на невисоких перепадах пластикові пандуси, вони легко виготовляються. Якщо невеликий перепад, то краще робити взагалі без пандусів, а поступово рельєфом виводити його в рівень із землею. Це набагато краще, ніж окремий пандус, окремі сходи, бо будь-який перепад, навіть одна сходинка — це шанс травмуватися: не так поставити ногу, чи зачепитися і впасти.

Порада замість висновку

— Можливо ви ще щось хочете додати до теми нашої розмови?

— В питаннях створення доступного середовища, визначення проблеми і її фахове усвідомлення набагато краще, ніж казати, що все добре і в нас все доступно. Після визначення проблеми наступним кроком має бути написання плану, як цю проблему усувати. На наявних об’єктах, як ми вже казали, багато проблем, важливо пріоритизувати їх, визначивши, які бар’єри є критичними, а що ще може почекати.

В рамках проєкту «Говерла» ми відвідували деякі громади, в тому числі й Балтську. Я зробив зауваження під час презентації, що в приймального відділення ненормативний пандус. На що мені відповіли, що при облаштуванні пандуса запрошували експерта, який погодив саме такий пандус.

Маю інший приклад. В нас був проєкт — бібліотека у Вишгороді. Це двоповерхова будівля, на 60 см треба піднятися сходами, ґанок розбитий вщент, не було пристосованого санітарно-гігієнічного приміщення на першому поверсі. Проблемний об’єкт.

Та мені сподобалось працювати з директоркою. Я їй пояснив: потрібно забезпечити доступність першого поверху, потім — санітарно-гінічне приміщення. Далі — відремонтувати аварійний куточок, де можна встановити підіймач. Потім тільки поступово наводити красу, наприклад, двері. Що ми зробили в межах 3,500 €? За 76 тисяч встановили металевий пандус, як тимчасову споруду. Місцева рада надала дозвіл на його встановлення. Встановили мнемосхеми, що відображають тактильні та інформаційні аспекти, таблички дубльовані шрифтом Брайля, закупили універсальні меблі.

А далі вдалося залучити кошти ЮНІСЕФ для поточного ремонту. З другого поверху зробили хаб для дітей. Далі приєднався народний депутат, який допоміг відремонтувати частину санітарно-гігієнічного приміщення, зробивши його універсальним. Місцева влада минулого року відремонтувала ґанок, а цього року передбачила кошти на ремонт.

Розумієте? Перший поверх став доступним не на всі 100%, залишились ще поріжки, треба доробити й інші речі. Але це дало поштовх до дій. Тепер директорка планує й другий поверх зробити доступним. Здійснюються протиаварійні роботи, готується місце, яке я їй показав під ліфт. Тобто об’єкт з абсолютно недоступного стає умовно доступним. Так, там не буде все ідеально, ще потрібно буде багато зробити. І кошти залучалися з різних джерел, але вже є результат і головне, впевненість, що все вийде.

Підготовлено у рамках проєкту Медійної агенції «Або» «Медіатори»