Зв’язок, що допомагає вижити

15 Липня 2022 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Якщо запитати незрячого харків’янина, що для нього молодість і Харків, то більшість скаже – Харківська школа для незрячих дітей ім. В.Г. Короленка. Скажуть так, тому, що цей навчальний заклад дав путівку в життя багатьом людям, які з різних причин втратили зір повністю або частково.

У 1987 році на честь 100-річчя школи був відкритий, започаткований Морозовою Маєю Петрівною, музей школи. Діти разом з нею збирали спогади випускників про різні періоди існування навчального закладу. Школа пережила і революцію 1917, і становлення радянської України у столичному Харкові, і другу світову війну, і післявоєнне відродження, і часи радянської інтернатної освіти. Діти дослідили, що землю під будівництво школи було виділено завдячуючи Харківським меценатам, які створили «Раду Піклувальників» для захисту і допомоги незрячим учням.

До речі школа для незрячих дітей була при міській церкві, в якій до 1923 року відбувалися богослужіння. У 1941-1942 роках у приміщенні закладу була воєнна комендатура, в яку було скинуто авіа бомбу під час банкету німецьких офіцерів.

І ось оновлена у 2021 році Українська школа, ввійшла в черговий навчальний рік з сучасними інтерактивними панелями, відремонтованими і обладнаними учбовими класами і новим інклюзивним дитячим майданчиком.

Та 24 лютого незрячим дітям принесло інше майбутнє. Майже в те ж місце, що і в 1942 році авіа бомба пошкодила будівлю, і змусила відправитися школі в інші незвичні умови за межі України.

Але хоч і пошкоджена, вона у березні прихистила випускника – Сергія Позднякова, який з дозволу директора тимчасово переселився з-під обстрілів на Салтівці. Те, що побачив Сергій переступивши поріг рідної школи, біллю відізвалося в його серці. Розірвана осколками тепломережа затопила кабінети, вибухова хвиля залишила будівлю без вікон, відремонтований у 2021 році дах залишився без покрівлі. У більшості кабінетів були пошкоджені меблі, стіни і стелі. Всюди було будівельне сміття і рештки оздоблення кабінетів. Сергій вирішив, що обстріли і вибухи не стануть йому на заваді для наведення порядку у рідній школі. І так, по-тихеньку, день-за-днем він разом іще з одним волонтером Артемом почали у квітні і травні розчищати завали після бомбового вибуху. Хлопці затягнули плівкою вибиті вікна, забили дошками двері, вкрили плівкою дах, винесли близько 6-ти тон будівельного сміття.

І ось радісні новини! Директор повідомив, що майже затверджено проектно-кошторисну документацію для ремонту будівлі, зокрема залишилося лише узгодити деталі щодо матеріалів та кольору покрівлі даху, оскільки будівля школи – пам’ятник архітектури. Сергій з пересторогою поглядав на прогноз погоди, боючись літніх злив, які могли до кінця знищити шкільну будівлю, яка була майже без даху.

З’явилася і бригада майстрів, які кожного ранку приходили, і очікували розпоряджень приступити до роботи. Але, за два тижні так робота і не розпочалася. На питання Сергія, чому не починається робота, прораб відповів, що фірма, що виготовляє проектну документацію для ремонту пам’ятників архітектури не може погодити з архітектурним відомством колір черепиці.

Обуренню випускника не було меж. І через Facebook Сергій поширив звернення, в якому вимагав терміново приступити до відновлюваних робіт, щоб не допустити знищення будівлі школи, і не зірвати початок нового навчального року.

Так, небайдужість випускника змогла пробити бюрократичні перепони, і на цей день залиття школи літніми дощами не загрожують: дах накрито!

Там, де освячується церква, з’являється ангел-охоронець, який не залишає того місця, коли церкви там вже немає.

Так і добро, яке було посіяно вчителями, пов’язує випускників, і не полишає, рятуючи навчальний заклад у важкі часи.

Матеріал підготовлений в рамках проєкту «Криза в Україні: реагування та відновлення з урахуванням інвалідності», що реалізує ГС «ВГО «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» та Європейський форум осіб з інвалідністю (EDF).