Аутизм – не вирок: чим такі діти особливі та як себе поводити

29 Жовтня 2018 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

В Україні понад 7,5 тисяч дітей мають розлади аутичного спектру. Особливих діток потрібно розуміти і відчувати, яким чином вони сприймають світ, а головне – взяти на озброєння велику кількість знань про аутизм.

У розмові з лікарем-дитинологом медичної мережі “Добробут” Станіславою Гапоновою ми дізнавались, як адаптувати особливих дітей у соціумі.

Як особи з аутизмом відчувають світ та чому не люблять багатолюдні заходи?

Багато осіб з аутизмом зараз пишуть книги, у яких показують своє бачення світу. Адже з інтелектом у них, як правило, все добре. А в деяких – інтелект значно вище середнього рівня. Тому немало талановитих людей є серед осіб з аутизмом.

Особи з аутизмом звертають увагу на дуже гучні звуки, яскраве світло і чітко виражені деталі. Все це у їх сприйняті зливається у какофонію звуків і викликає істеричність або провокує гіперчутливість. І дитина або дорослий починає будувати захисні бар’єри.

Їм також дуже не приємно, коли люди торкаються їх руками. Це пояснюється підвищеною тактильною чутливістю. Інколи підвищена чутливість переходить у занижену і дитина майже не реагує на подразники. Може здатися, що дитина просто не чує. Так стається, бо від занадто голосних звуків у дитини виникає гальмування,
 – пояснює лікар. 

Ті ж реакції виникають і з запахами та мерехтливими звуками. Тому людей з розладом аутичного спектру нервують, наприклад, сильні запахи парфумів. З нашої точки зору, це приємні запахи. А з їх – виключно жахливі, і тому ми не подобаємося дітям.

Чому особи з аутизмом не люблять неочікувані зміни?

Бо це супроводжується різкими звуками та рухами і порушує їх спокій. Неочікувані зміни тягнуть за собою сильні стимули. Тому люди з аутизмом переважно не вчаться у звичайній школі. Бо навіть найменша зміна розкладу може спровокувати щоденні істерики!..

Що таке самостимулююча поведінка?

Коли щось дратує, людина з аутизмом починає викликати в себе стереотипні рухи – наприклад, крутить руками. У неї виникає пропріативне почуття у м’язах, яке відволікає її від подразника.

Інакше кажучи, це спрямована на заспокоєння поведінка. Іноді доходить до того, що людина починає битись головою об стіну. Чому? Гучний звук викликає фізичний біль, і для того, аби перемкнутись зі звука на щось інше, вона починає битись головою. Це теж самозаспокоєння…

Як адаптувати особливих дітей до звичайної школи?

Насправді не з усіма діагнозами можна адаптувати до звичайної школи. І це досить велика проблема. Але іноді особливій дитині вдається навчатися разом з іншими дітьми.

У даному випадку потрібно провести тривалу і дуже копітку роботу з психологом, логопедом, неврологом та іншими фахівцями. Тобто має бути взаємодія цілої команди,
– пояснює лікар.

Також батькам важливо дотримуватися рекомендацій психологів. Наприклад, вони дають так зване домашнє завдання, яке потрібно виконувати. А також розповідають мамі, як підготувати дитину до школи і як їй самій поводитися в цей період.

У багатьох країнах світу люди не соромляться свого діагнозу

Як не ображати гідність дітей з аутизмом та їх батьків, які є у вашому оточенні?

Щоб поводитися толерантно щодо особливих дітей, треба хоч раз поставити себе на їх місце або уявити, як живуть і з чим стикаються їхні батьки. І з цієї позиції подивитися на їх життя, радить лікар-дитинолог.

Ми забуваємо, що у такої дитини можуть бути зовсім інші потреби, а багато речей, які здаються нам природними, вона може не розуміти. Або навпаки – те, що здається нам нормальним, може сильно дратувати особливих дітей і викликати у них істерику. Наприклад, гучні звуки або миготіння світла. Не потрібно забувати, що є люди, які не схожі на нас, і вони теж мають право жити в суспільстві,
– пояснює Гапонова.

До слова, у багатьох країнах світу люди не соромляться свого діагнозу і носять спеціальний значок: “Я маю аутизм”. Це допомагає вирішити багато проблем, адже певні дії будуть вже очікувані.

“Європейське суспільство більш толерантне не тільки до особливих дітей. І я сподіваюся, що ми теж до цього прийдемо. Це їх стиль життя, а у нас все-таки залишився відбиток радянського минулого: коли все повинні були бути однаковими, а якщо хтось особливий, то вважалося, що це дуже погано. Минуло вже багато років, але таке ставлення залишилося десь на генетичному рівні. Однак я бачу, що сучасне покоління дійсно толерантніше ставиться до особливих людей”, – говорить лікар.

Як поводитися батькам хворих на аутизм дітей?

В Україні нині багато різних асоціацій батьків дітей з аутизмом. Лідери таких організацій переконані: “Перше, що важливо зробити батькам, –  прийняти свою дитину”. Вчинивши так, вони перестануть її соромитися. В іншому випадку їй важче соціалізуватися: бо дитина не звикла бути серед людей, вона починає істерити. І батьки ще більше її соромляться. У результаті виходить замкнуте коло.

Фахівці впевнені, головне – робота навіть не з дітьми, а з їхніми батьками. Тобто робота по прийняттю і підтримці особливих дітей, тому що це дійсно важко. Дорослі часто впадають у відчай. Адже вони багато роблять для дитини, але не бачать швидкого результату. Тому дитячі психологи, які працюють з особливими дітьми, все одно паралельно взаємодіють і з батьками,
– пояснює спеціаліст.

Фахівці переконані, що дуже важливо весь час акцентувати увагу батьків на те, чого вже досягнула їхня дитина. Це можуть бути дрібниці, але вони все одно значущі. Наприклад, малюк не говорив, а зараз вимовляє деякі слова.

Потрібно розуміти, що в цій “боротьбі” проти діагнозу, якщо хтось із батьків буде один – він не переможе. У нього обов’язково повинні бути союзники: психолог, педіатр, асоціація батьків, у яких діти з таким же діагнозом.

Дуже важливо постійно акцентувати увагу на те, чого вже досягнула ваша дитина

Довідка: 

В Україні понад 7,5 тисяч дітей мають розлади аутичного спектра. Щорічно народжується понад 400 дітей з синдромом Дауна та на даний момент в країні зареєстровано понад 15 тисяч людей з цим захворюванням. Понад 20 тисяч дітей з дитячим церебральним паралічем (ДЦП). Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) спостерігається у 7% українських дітей. При цьому, офіційна статистика не показує реальної картини і ці цифри на порядок вище. Українські діти мають вкрай мало шансів на адекватну діагностику і терапію. У нашій країні існує величезна нестача компетентних фахівців і комплексних методик по корекції поведінки, психологічної та фізичної реабілітації.

24 канал