Знай свої права!

11 Квітня 2012 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Сьогодні ми розпочинаємо систематичне вивчення тих фактів, знання яких кожною людиною з інвалідністю допоможе подолати кричущу правову необізнаність чималої частини тих наших громадян, яких доля змусила випробувати на власному досвіді шлях «людини з особливими потребами». Попри дещо узагальнене спрямування значної частини запропонованої інформації, що, власне, є характерним для будь-якого ґрунтовного ознайомлення з обраним питанням, дана рубрика має суто утилітарний зміст. Ви особисто, шановний читачу, маєте право знати більше про захист прав, особистих, наданих від народження. Правові аспекти стосунків людини та суспільства взагалі, та людини з інвалідністю та суспільства, зокрема, відносяться до тієї категорії знань, яких просто не буває забагато, зважаючи на виключне значення таких знань для нашого непростого життя. А розпочинаємо ми з деяких історичних фактів.

Власне, піклування про людей з інвалідністю не є виключною ознакою та надзвичайним досягненням сучасного суспільства. Протягом усієї історії людства, мудрі керівники, наділені державним мисленням, надавали підтримці людей, що потребували такої турботи, чималу увагу. Виключним правом поваги та піклування в Римі та Греції користувалися люди, які отримали каліцтво під час військових конфліктів – вони утримувалися за рахунок республіки. Воїнам, що зазнали у військових діях поранень та ка­ліцтва, надавали земельні ділянки, частку здобичі, а пізніше ставили їх на грошове утримання. З цього часу, напевно, і була заснована державна система піклування про осіб, які зазнали каліцтва під час військових дій.

У середньовіччі у Франції та Англії піклування щодо осіб, які зазнали каліцтва під час військових дій, було покладене на монастирі, які отримували фінансування з державної казни. Король Франції Людовик XIV, як і його попередники, вирішив виявити турботу про осіб з інвалідністю війни, які «ризикували своїм життям і проливали кров на захист монархії». 1670 року він видав спеціальний Указ і започаткував будівництво в Парижі «Дому осіб з інвалідністю» (Hotel des Invalides) для проживання поранених та бездомних солдатів. З цього часу все фінансування з державної казни надходило в «Дім осіб з інвалідністю». Були роки, коли цей заклад приймав близько 6000 ветеранів, які об’єднувалися в роти та працювали в ремісничих цехах. Сьогодні тут проживає менше ста військових пенсіонерів.

Особливу турботу про осіб з інвалідністю війни проявив Наполеон Бонапарт. Під час його правління інваліди війни займали почесне місце в армії та в суспільстві. Із числа поранених він створив спеціальні роти і розмістив їх в різних містах, які потім стали для цих осіб «місцями піклування».

За прикладом Франції аналогічні підрозділи з осіб з інвалідністю війни були організовані і в Пруссії. По можливості ці роти виконували різноманітні обов’язки внутрішньої служби. Наприклад, 1887 року існувала палацова гвардійська рота з числа осіб з інвалідністю.

У Росії Петро 1 (1720 р.) видає наказ розміщувати колишніх військовослужбовців, які мають каліцтва та хвороби, в монастирях та богадільнях для перебування та догляду за ними з наданням їм довічного утримання за «гарнізонними окладами».

Як бачимо, турбота про власних ветеранів – то невід’ємна частина життя будь-якої державно-орієнтованої спільноти. Тож не забуватимемо про це, коли в черговий раз доведеться звертатися до посадовців, шукаючи їхнього «розуміння»!

Оксана Забулова

Без Бар’єрів № 7 (85)