Проблема опіки над хворим на психічний розлад в Україні загострюється

3 Серпня 2015 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Поняття «дбати» про хворого на психічний розлад окремі чиновники в Україні сьогодні розуміють, як «забезпечувати» його усім необхідним за кошт опікуна. Але виникає логічне запитання: чи багато за таких умов знайдеться охочих взяти на себе цей тягар?

Нещодавно Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради  внесено проєкт Закону Основи законодавства України про опіку та піклування над повнолітніми недієздатними особами та особами, цивільна дієздатність яких обмежена, їх соціальний захист. З поданим до обговорення документом усі бажаючі можуть ознайомитися на сайті Міністерства соціальної політики України.

Втім, родичі хворих на психічні розлади, з ким мені довелося спілкуватися, одноголосно вважають, що проєкт недосконалий і потребує ретельного доопрацювання. У пояснювальній записці до проєкту Закону, наводиться перелік центральних виконавчих структур, з якими погоджено цей документ. Але з громадськими організаціями сімей психічнохворих цей проєкт, на жаль, не обговорювався. Тож і не врахована їхня думка.  Зазначено також, що під час його підготовки начебто досліджено кращий досвід європейських країн, що теж у обізнаних громадян викликає сумнів.

Тож, в силу свого громадського служіння  в якості члена правління ГО Комітет «За досконалу психіатрію», а також своїх певних правозахисних функцій – члена Наглядової ради при ТМО «Психіатрія», виникла потреба озвучити деякі думки родичів пацієнтів, стурбованих ситуацією.

Отже, бажання тих, хто стикається з проблемою  –  привернути увагу голів комітетів, які розглядатимуть цей проєкт,  до змісту  його положень,  які, на переконання родичів хворих, порушують права громадян України, осіб з інвалідністю з  психічними розладами та їхніх родин. Багато питань виникає також і щодо самої практики реалізації Закону.

Виглядає навіть досить дивно, як могло статися, що після такого числа узгоджень з поважними чиновниками залишилися непоміченими просто недопустимі у законодавчому акті  перекручення деяких всім відомих положень законодавства, а іноді навіть безглузді формулювання того, що заздалегідь не може бути виконано.

Можна навести лише один з таких прикладів. Стаття 14. п.4  проєкту Закону стверджує, що із визнанням повнолітньої особи недієздатною або обмеженням її цивільної дієздатності над такою особою ОДНОЧАСНО встановлюється відповідно опіка або піклування.

Навіть виписані у нині діючому Цивільному кодексі вимоги до опікуна та піклувальника не дуже сприяють бажанню взяти на себе тягар опіки над інвалідом з психічним розладом, тож і знайти опікуна дуже не просто. Але те, що виписано у проєкті нового Закону, остаточно позбавляє надії на таку щасливу знахідку. Та ще й  «одночасно із визнанням». Складається враження, що чиновники Міністерства соціальної політики, які складали цей документ, та узгоджували з багатьма іншими державними структурами,  не мають уявлення, як виглядає  у реальному житті опіка над інвалідом з психічними розладами. Можемо тільки порадіти за них, що Бог їх милував.

Саме тому у проєкті поставлені в один ряд державні спецзаклади, які повинні за діючим Законом виконувати обов’язки опікуна (а не бути опікуном!) і поруч – фізичні особи, які відважилися взяти на себе таку нелегку місію.  Адже це абсолютно різні речі! Якщо опіку здійснює орган опіки та піклування або державний спецзаклад, то згідно з діючим законодавством   «держава гарантує»  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  саме  тих зобов’язань,  які виписані у статті 26. п.4.  проєкту нового закону.

Щодо фізичної особи, то опікун або піклувальник має ДБАТИ  про  вчасне та належне  виконання державних гарантій у тому числі  Конвенції ООН про  права осіб з інвалідністю  та інших міжнародних актів ратифікованих Україною, тобто захищати права людини з інвалідністю.

Кожній людині, причетній до проблем опікунства  над  інвалідом з психічним розладом, відомо, що  ДЕРЖАВА НІКОЛИ, як у часи радянської епохи так і до цього часу, НЕ ВИКОНУВАЛА  свої обов’язки  щодо цієї найскладнішої категорії осіб з інвалідністю і не допомагала їхнім опікунам.

Лише вилучення глави 6 нині діючого Цивільного кодексу України «Опіка та піклування», штучні  підміни викладених в ній вимог  до опікуна та піклувальника  спотворюють суть самого закону, створюють сприятливі умови для подальших зловживань та корупції у сфері соціального захисту  найскладнішої категорії осіб з інвалідністю. Глава 6  нині ще діючого Цивільного кодексу  досконало сформульована і відповідає інтересам як опікуна так і підопічного.  Але з досвіду громадської роботи серед  родин, у складі яких є інваліди з психічними розладами, відомо, як спритно маніпулюють тлумаченнями Закону керівники деяких соціальних управлінь і служб на місцях з немалою вигодою для себе. У статті 67 ЦКУ «Права та обов’язки опікуна», прописано: п.1 «Опікун зобов’язаний  ДБАТИ про підопічного, ПРО створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. У пункті 4 прописано: «Опікун зобов’язаний ВЖИВАТИ ЗАХОДІВ щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного». У проєкті нового Закону ці права та обов’язки прописані у статті 26 «Права,  обов’язки, відповідальність опікуна та піклувальника повнолітньої недієздатної особи та особи, цивільна дієздатність якої обмежена».

П.5.  Опікун та піклувальник  ЗОБОВ’ЯЗАНІ: 4) СТВОРЮВАТИ підопічному необхідні побутові умови  (у тому числі, забезпечувати продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації тощо), ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ його наглядом, доглядом та лікуванням, раз на два роки забезпечувати проходження обов’язкового медичного огляду в установленому законодавством порядку.  Щодо державних соціальних закладів та установ, органів опіки та піклування то новий Закон такими вимогами  їх не обтяжує.

Також у проєкті нового Закону Глава 17. п.5 стверджується, що виконання обов’язків опікуна або піклувальника не припиняється навіть під час тимчасового перебування у спеціальному закладі. Тобто навіть під час перебування в інтернаті «СТВОРЮВАТИ підопічному необхідні побутові умови (у тому числі, забезпечувати продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації тощо)» (див. ст..26, п.5) – хороший вихід на радість адміністрації соціального закладу.

У статті 72 ЦКУ  (та ж сама глава 6)  «Управління майном особи, над якою встановлено опіку» п.1. Опікун зобов’язаний  ДБАТИ  про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Можливо корінь проблеми різного тлумачення понять ховається в поганому володінні деякими чиновниками українською мовою? Тож, спеціально для таких хочеться пояснити різницю між словами «ДБАТИ» та «ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ». Її можна усвідомити подивившись українсько-російський словник:  «Дбати – заботиться, хлопотать, беспокоиться» (но не обеспечивать!)  та   русско-украинский: «Забота (внимание к потребностям, нуждам кого-либо) – піклування, дбання; «Заботиться – (беспокоиться) турбуватися, клопотатися; проявлять внимание к потребностям, нуждам кого-либо – піклуватися, дбати, шанувати;»

Також у проєкті нового Закону  розділ I Загальні положення  стаття 1  визначає:

п.2) опіка  –  форма ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ фізичною чи юридичною особою особистих немайнових і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які визнані недієздатними;

У Цивільному кодексі не наводиться значення слова  ОПІКА. Це значення можна знайти у словнику  С.И.Ожегова  «Словарь  русского языка»: «Опека – 1. Форма  ОХРАНЫ личных и имущественных прав недееспособных лиц; 3. Забота, попечение; Попечение –  покровительство, забота; Опекать – Заботиться, иметь попечение о ком-либо.

Отже, у жодному словнику немає тлумачення «опіки» як «забезпечення підопічних». Тож можна зробити висновок:  таке своєрідне тлумачення створене штучно службовцями державних установ соціального захисту аби зняти із себе зайві клопоти та спонукати близьких і родичів (у кого вони є)  приносити до соціальних установ якомога більше матеріальних благ. Та й загалом, проєкт нового Закону виписаний таким чином, що второпати де обов’язки державних соціальних закладів та установ, а де фізичних осіб, просто неможливо.

Тож, думка людей, які опікуються хворими  на психічний розлад, однозначна: в такому вигляді Закон приймати не можна, і слід над ним ще добре попрацювати.

Блоги. Укрінформ