6 міфів про інклюзію. Чого не варто боятися та обговорювати всерйоз

9 Вересня 2019 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

З 2017 року кількість інклюзивних класів у школах збільшилась втричі – із 2 715 до 8 417. Водночас, існує чимало хибних тверджень про інклюзію, які шкодять усім – і батькам, і вчителям, і, що головне, самим учням. У цій статті ми зібрали 6 таких міфів та пояснюємо – чому вони не лише помилкові, але й шкідливі.

Міф №1. Діти з особливими освітніми потребами у класі – це вигнанці. Над ними будуть знущатись однокласники.

Практика показує, що все відбувається навпаки. Між звичайними дітьми та дітьми з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах складаються міцні й тривалі дружні стосунки. Така дружба допоможе сформувати толерантне ставлення до різноманітності. Учні відчувають себе комфортніше і не бояться спілкуватися з людьми, які відрізняються від них.

Міф №2. Вчителі не знають, як навчити дітей з особливими освітніми потребами, та бояться зробити щось не так.

Справді, така ймовірність є. Однак, по-перше, докладати зусиль і робити хоч малі кроки – краще, ніж не робити нічого. По-друге, вперше за всю історію існування незалежної України на розвиток інклюзивної освіти покладено масштабні політичні та фінансові сили:

• освітня субвенція;
• створення інклюзивно-ресурсних центрів;
• алгоритм написання та реалізації індивідуальної програми розвитку.

І це лише мала частина заходів, які мають усього дві мети:

• надати змогу всім дітям отримати освіту;
• максимально полегшити і налагодити систему роботи вчителів у школах.

Міф №3. У класі вся увага вчителя буде прикута до учнів з особливими освітніми потребам. Усі інші діти “втрачатимуть” від цього.

У будь-якому класі всі учні різні. За національністю, соціальним статусом, культурним середовищем тощо. А ще учні відрізняються своїми здібностями. Ця різноманітність змушує педагогів шукати індивідуальний підхід до кожного.

Також треба пам’ятати, що в інклюзивному класі є офіційна допомога – асистент учителя та в деяких випадках асистент дитини. З такою командою впоратись із класом та забезпечити якісну освіту для всіх цілком реально.

Міф №4. Коли учні з особливими освітніми потребами перебувають у класі з усіма, загальний рівень знань знижується через відмінність програм для навчання.

Основа інклюзивного навчання – індивідуальна програма розвитку для кожного учня з особливими освітніми потребами. Це документ, в якому зазначено рівень навичок та умінь дитини, визначені основні цілі для навчання та описано, за допомогою чого ці цілі будуть досягнуті. Це жодним чином не впливає на загальну навчальну програму.

Міф №5. Асистент вчителя працює в інклюзивному класі тільки з дитиною з особливими освітніми потребами.

Сама назва посади містить у собі відповідь – асистент вчителя, а не дитини. Це означає, що він не прив’язаний до однієї чи кількох дітей, а працює з усім класом.

Наприклад, на уроці дитині з ООП необхідно додатково щось пояснити. У такому випадку асистент вчителя може “взяти на себе” весь клас, а вчитель – попрацювати кілька хвилин з дитиною з ООП.

Міф №6. Дитина з особливими освітніми потребами – це дитина, яка відстає.

Діти з особливими освітніми потребами мають різні труднощі в навчанні і не обов’язково погано засвоюють матеріал. Наприклад, гіперактивність (дитина не може всидіти на стільці під час уроку, але вловлює навчальний матеріал, стоячи за партою), сенсорні особливості (дитина постійно гризе насадки на олівцях чи ручках, але водночас виконує всі завдання), поведінкові особливості (дитині важко висидіти 35 хвилин уроку в 1 класі, але в ресурсній кімнаті вона опрацьовує весь необхідний матеріал).

Зараз в Україні запроваджується Міжнародна Класифікація Функціонування. Тобто ми відходимо від сприйняття дитини як “хворої” і починаємо працювати з нею як з дитиною, яка має певні складнощі у своєму функціонуванні (зокрема і в навчанні).

Ольга Семко, поведінковий аналітик, спеціально для “Нової української школи”

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.