“Я давно мріяла про дитину. У фонді мені показали фотографію Оксани з України, не приховуючи, що вона з інвалідністю. На фото була мила дівчинка з рожевими щічками. Перша думка – моя дитина! І я полетіла в Україну”, – розповіла Гей Мастерс в одному з інтерв’ю.

Вперше вони зустрілися в кабінеті директора, з того морозного грудневого дня для майбутньої мами зі США також почалася боротьба – за Оксану та її здоров’я. Тоді жінка і уявити собі не могла, що її дочка стане відомою спортсменкою та представлятиме країну на Паралімпіадах.

У той день у кабінеті знаходилися декілька осіб, проте коли Оксана побачила миловидну жінку, яка розмовляла незрозумілою мовою, вона одразу зрозуміла – це її мама. Проте забрати дівчинку виявилося не так просто – американці довелося півтора року збирати та оформлювати безліч документів, після чого врешті-решт в 1997 році вона відвезла Оксану до США.

Десять операцій

Після цього почалася довга історія лікування та реабілітації дитини. Коли Оксані було вісім – їй довелося ампутувати одну ногу, в 12-річному віці – другу. Загалом лікарі провели десять хірургічних операцій – на руках, ногах та навіть на зубах.

“Після переїзду в Америку Оксана дуже часто просила мене приготувати борщ і кашу, якими дітей постійно годували в дитячому будинку”, – розповідала мама про адаптацію дитини, – “Заради Оксани я навчилася готувати ці страви. Правда, спробувавши борщ в Україні, зрозуміла, які корективи потрібно внести в мій рецепт”.

Одного дня Оксана побачила як на дитячому майданчику інша дитина тримається за перекладину та розгойдується, і їй захотілося зробити те ж. Проте це було неможливо, оскільки Оксана не мала великих пальців. Але дівчинка все ж таки добилася свого та через два тижні вже змогла гойдатися самостійно.

“Виявляється, що для цього не обов’язково мати великі пальці. Ця дівчинка мене дивує, і так було завжди. Вона завжди робила щось неможливе”, – каже її мати.

Спорт як порятунок

Навіть, коли Оксані ампутували одну ногу, дівчина в 9-річному віці на протезі почала займатися ковзанами і багато часу проводила на ковзанці. Захоплювалася верховою їздою та відвідувала звичайну школу.

Кожного літа Оксана їздила до дитячого спортивного табору, де займалася бігом, плаванням, веслуванням – перші свої змагання вона виграла саме в цьому спорті, а потім і пройшла відбір на Паралімпіаду.

“На воді вона показала всі свої здібності. Спорт, насправді, врятував її. Вона подолала всі свої страхи, всі свої побоювання і посилено тренувалася”, – згадує Гей Мастерс.

Призерка літньої Паралімпіади

У 2011 році Оксана почала тренуватися разом із Робом Джоунсом, колишнім морським піхотинцем, який роком раніше втратив обидві ноги через вибух протипіхотної міни. Він став її спортивним партнером у веслуванні та вдвох вони завоювали бронзову медаль в 2012 році на літніх Паралімпійських іграх у Лондоні, після чого вона стала брати активну участь у міжнародних змаганнях.

Веслування стало лише початком її спортивної кар’єри та досягнень. Після того як Оксана зустріла Ейлін Кері, тренера з лижних гонок паралімпійської команди Сполучених Штатів, вона почала тренуватися до участі на Зимових іграх.

Чемпіонка зимових Паралімпіад 

Тренування проходили в Колорадо, де Оксана зустріла своє кохання – Аарона Пайка, легкоатлета-візочника з команди Іллінойського університету. “Ми спочатку фліртували і базікали, – каже Мастерс – “Потім я запитала, чи можна у нього випрати одяг. Я могла це зробити у себе, там, де я жила, але мені потрібна була причина для того, щоб прийти в гості”.

Разом вони виступили за американську паралімпійську команду в Сочі, де Мастерс здобула “срібло” і “бронзу” в лижних гонках, а також в Ріо-де-Жанейро – Мастерс в ручному велосипеді, а Пайк в легкій атлетиці.

Поїздка до України

Водночас дівчина дуже хотіла знову побувати в Україні та побачити зміни, які сталися за цей період. “Перед поїздкою Оксана дуже хвилювалася”, – розповідала її мама, – “Весь час повторювала: що ми там робитимемо? Ми ж в Україні нікого не знаємо. Раптом я нікому не сподобаюся?”

Приїхавши до України в 2015 році Оксана спричинила справжній фурор та навіть відвідала українських військових у шпиталі. “Мені сподобалося спілкуватися з бійцями. Я показувала як знімаються протези, як спокійно можу обходитися і без них. Пояснила, що немає нічого страшного у відсутності ніг або рук. І для таких людей немає нічого неможливого. Всі перепони у нас в голові”, – розповіла вона.

Також Оксана поспілкувалася із українськими сиротами в одному з дитячих будинків. Одна з дівчаток подарувала їй іграшку, яку зробила власноруч.

Мрії збуваються

Перед Паралімпіадою в Пхьончхані Оксана розповіла що мріє про “золото” на Зимових іграх. Незважаючи на травму ліктя, Оксані вдалося завоювати срібну медаль в біатлоні у перший день змагань і вона не збирається зупинятись: “Коли я бачу годинник, що відлічує час до старту, я роблю глибокий вдих і кажу: “Я – сильна. Я сильна. А потім я просто стартую”.

На п’ятий день змагань мрія Оксани здійснилася – 14 березня у лижному спринті українка за походженням стала паралімпійською чемпіонкою та принесла чергове “золото” збірній США на Паралімпіаді-2018.

Фото тренувань та особистого життя Оксани: