Життя за кнопкою виклику

23 Серпня 2013 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Згідно з різних статистичних даних, Україна майже на 100% фізично доступна маломобільним групам населення. Чи справді так?

Будь-яка дискусія про права людей з інвалідністю обов’язково торкається проблем «доступності». Але фактично ця проблема стосується набагато ширшого кола населення: літніх людей, людей з тимчасовими порушеннями здоров’я, вагітних жінок та інших (маломобільні групи населення – МГН).

Ніхто не може скористатися своїми правами, які задекларовані державою, якщо до них немає «доступу».

Чого ми досягаємо, коли намагаємося створити доступне середовище, транспорт, послуги, інформацію для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення? Передусім, забезпечуємо та гарантуємо всім однакові права, поліпшуємо якість життя, отримуємо більше незалежності та свободи для реалізації своїх життєвих цілей, а також отримуємо готове до змін прогресивне, гуманне суспільство.

Питаннями фізичної доступності маломобільних груп населення сьогодні займатися модно. Багато хто говорить, або звітує про забезпечення доступності для маломобільних груп населення: державні та неурядові організації, комерційні структури.

Але чи завжди є розуміння про що власне ведеться? На рівні різних міністерств та відомств ми збираємо статистику про доступні об’єкти соціальної сфери, туризму, спортивні споруди, медичні та освітні заклади тощо.

Що прослідковується? В Україні фізична доступність об’єктів, наприклад, соціальної сфери забезпечена на сімдесят відсотків, а в деяких областях і на всі сто.

Фахівці, які вивчають це питання, дивуються – звідки такі цифри? Якщо новобудови здаються без врахування ДБН, якщо об’єкти, які підпадають під реконструкцію залишаються таким ж недоступними, як і були. І це при існуванні стандартів, яких необхідно дотримуватися, зокрема Указів Президента і Постанов Кабінету Міністрів України? Звідки забезпечення доступності на 70-100 відсотків?!

Вихід знайдено багатьма відомствами та посадовцями – «кнопка виклику» та «швелерна доступність» (металеві рейки).

Кнопка виклику є – «інваліди» можуть бути спокійні: їх почують, коли-небудь… Кнопка виклику в лікарні, біля відділення міліції, біля банку, податкової, аптеки, державної установи соціальної захисту, пенсійного фонду…

Чомусь хтось колись вирішив, що це забезпечує доступність для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення. І пішло-покотилося по всій Україні…

Головний спеціаліст НАІУ Володимир Азін у рамках кампанії «Правосуддя – без бар’єрів» вимірює висоту розташування кнопки виклику в одному з приміщень Дарницького районного суду м. Києва Фото: Лариса Байда

На нараді для представників комітетів доступності та громадських організацій людей з інвалідністю, яку Національна Асамблея інвалідів України (НАІУ) ініціювала в липні цього року, всі учасники ще раз наголосили на тому, що «розумне пристосування» (кнопка виклику персоналу, переносні апарелі, скаламобілі та сходові підйомні пристрої) є способом надання індивідуальних послуг (для конкретної людини або окремої нозологічної групи), але не вирішує і не може вирішити питань загальної доступності, визначених у ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будівель і споруд для МГН»

Про це йшла мова і на засіданні Комітету забезпечення доступності інвалідів та маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури Мінрегіонбуду.

То чому «кнопкова доступність» поширюється по всій Україні?

На мій погляд з декількох причин.

По-перше, від незнання сутності питань доступності і, по-друге, від небажання реально щось змінити, діючи за принципом «нате вам, тільки відчепіться зі своєю доступністю».

Який вихід із ситуації? Навчання та просвіта всіх дотичних до цього питання посадових осіб з різних міністерств та відомств, представників неурядових організацій, проєктувальників, студентів, архітекторів, інспекторів ДАБІ та ін. Тим більше, що це також визначено в чинному законодавстві та міжнародних зобов’язаннях, які взяла на себе наша держава ратифікувавши їх.

Національна Асамблея інвалідів України працює над питаннями створення доступного середовища понад десять років. Два роки тому за підтримки міжнародних консультантів був розроблений навчальний курс «Доступність та універсальний дизайн» з метою надання базових знань з питань доступності та універсального дизайну – принципів створення відкритого та інтегрованого суспільства для всіх.

Неодноразово на нарадах в міністерствах співробітники НАІУ наголошували на тому, що питання доступності та універсального дизайну це не тільки компетенція Мінрегіонбуду це питання стосується всіх міністерств та відомств. Але для того, щоб його вирішувати треба мати необхідні знання. Тому сьогодні вкрай необхідно на курсах підвищення кваліфікації державних службовців викладати цей навчальний курс.

Ймовірно тоді в суспільстві з’явиться розуміння справжньої фізичної доступності для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

І можливо тоді наше життя не буде підпорядковане кнопці виклику…

Лариса Байда
Фахівець Національної асамблеї інвалідів України