Зауваження та пропозиції НАІУ до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо реформування системи інституційного догляду та виховання дітей»

25 Червня 2019 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Національна Асамблея людей з інвалідністю України розглянула проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо реформування системи інституційного догляду та виховання дітей» (далі – проєкт Закону) і повідомляє про підтримку пропонованого проєкту Закону України.

Насамперед зазначимо, що проєктом Закону пропонується ввести у законодавство визначення поняття «раннє втручання» (абзац четвертий підпункту  1 пункту 9 розділу І проєкту Закону) передбачивши, зокрема, що це послуга,  яка поєднує в собі медичну, психологічну, соціальну і педагогічну складову. Разом з цим у проєкті Закону відсутні положення, які б визначали механізм надання послуги раннього втручання, як у спільній взаємодії між собою всіх вказаних складових, так і у кожній сфері окремо. Наприклад, невизначено місце раннього втручання в медичній реформі, у зв’язку з чим проєкт Закону потребує доопрацювання, зокрема, в частині внесення відповідних змін зокрема до Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення».

Також, вбачаємо за доцільне одночасно з проєктом Закону внести на розгляд Верховної Ради України окремий проєкт Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу України з метою визначення програм та джерел фінансування послуг раннього втручання.

Крім того, висловлюємо до проєкту Закону України наступні пропозиції і зауваження.

1. Підпунктом 1 пункту 1 розділу І проєкту Закону пропонується в абзаці другому частини другої статті 143 Сімейного кодексу України виключити речення друге, згідно з яким у разі якщо батько не перебуває у шлюбі, він набуває статусу одинокого батька.

Виключення вказаного речення вважаємо недоцільним, оскільки це призведе до юридичної невизначеності щодо статусу одинокого батька, наприклад, при призначені надбавки на догляд до державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю. На сьогодні абзацом другим підпункту 3.3 Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого наказом Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства фінансів України 30.04.2002  № 226/293/169, встановлено, що одиноким батьком вважається батько дитини, який набув статусу одинокого батька згідно з абзацом другим частини другої статті 143 Сімейного кодексу України.

2. У підпункті 2 пункту 5 розділу І проєкту Закону пропонується статтю 112 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» викласти у новій редакції передбачивши, зокрема, що малий груповий будинок – заклад соціального захисту, призначений для тривалого (стаціонарного) проживання від 6 до 10 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

При цьому в абзаці шостому підпункту 1 пункту 9 розділу І проєкту Закону пропонується статтю 1 Закону України «Про охорону дитинства» доповнити новими абзацами передбачивши, зокрема, що малий груповий будинок – заклад соціального захисту, призначений для тривалого (стаціонарного) проживання до 10 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

Вказані положення проєкту Закону не відповідають вимогам нормопроєктувальної техніки щодо узгодженості положень проєкту між собою, оскільки в одному випадку в МГБ може проживати «від 6 до 10» дітей, в іншому тільки «до 10» дітей без визначення мінімальної їх кількості.

Також, залишається незрозумілим необхідність дублювання у Законі України «Про охорону дитинства» визначення поняття «малий груповий будинок». По-перше, відповідно до вимог нормопроєктувальної техніки не допускається у проєктах актах повтор нормативних положень. По-друге,  малий груповий будинок є однією із форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а всі форми влаштування визначені у Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

З огляду на зазначене, вказані положення проєкту Закону потребують відповідного доопрацювання.

3. В абзаці третьому підпункту 1 пункту 9 розділу І проєкту Закону пропонується статтю 1 Закону України «Про охорону дитинства» доповнити новими абзацами передбачивши, зокрема, що дитина з особливими освітніми потребами – дитина, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту.

Водночас у статті 1 Закону України «Про освіту», який є спеціальній у сфері освіти, міститься аналогічне за змістом поняття «особа з особливими освітніми потребами». Звертаємо увагу, що у розумінні цивільного законодавства «особа» – це людина незалежно від віку і обсягу її дієздатності. Крім того, у Законі України «Про охорону дитинства» термінологічна конструкція «дитина з особливими освітніми потребами» вживається лишу один раз в абзаці п’ятому частини третьої статті 5.

На нашу думку, з метою забезпечення ясності для розуміння та застосування норм на практиці не потрібно вводити у Закон України «Про охорону дитинства» визначення поняття «дитина з особливими освітніми потребами». Пропонуємо внести зміни до абзацу п’ятого частини третьої статті 5 цього Закону в частині вживання відповідної термінологічної конструкції, що відповідатиме принципу єдності термінології у законодавстві.

З огляду на зазначене проєкт Закону потребує відповідного доопрацювання.

4. В абзаці шостому підпункту 4 пункту 9 розділу І проєкту Закону пропонується статтю 19 Закону України «Про охорону дитинства» доповнити новою частиною, передбачивши, що батьки дитини, які влаштували дитину до закладу освіти, що належить до закладів інституційного догляду та виховання дітей (за винятком спеціальних закладів освіти), вносять плату за її утримання.

Разом з цим до спеціальних закладів освіти належать, зокрема, спеціальна школа – заклад загальної середньої освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку; навчально-реабілітаційний центр – заклад  загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними порушеннями розвитку (стаття 9 Закону України «Про загальну середню освіту»).

Аналізуючи вказане, можна дійти висновку, що батьки дітей з особливими освітніми потребами, що влаштовані до спеціальних закладів освіти, не будуть вносити плату за їх утримання. Водночас батьки дітей з особливими освітніми потребами, що влаштовані до закладу освіти, що належить до закладів інституційного догляду та виховання дітей повинні будуть платити за їх утримання.

Враховуючи, що в Україні триває розвиток інклюзивної освіти для дітей з особливими освітніми потребами і вказана категорія дітей може здобувати освіту не тільки у спеціальних закладах освіти, а й в закладах загальної середньої освіти вважаємо, що має бути застосовний до батьків дітей з особливими освітніми потребами єдиний підхід щодо безоплатності утримання дітей також у закладах освіти, що належить до закладів інституційного догляду та виховання дітей.

З огляду на зазначене, вказані положення проєкту Закону потребують відповідного доопрацювання.

5. У підпункті 8 пункту 9 розділу І проєкту Закону пропонується статтю 27 Закону України «Про охорону дитинства» викласти у нові редакції, передбачивши, зокрема, що заклади для дітей з інвалідністю, дітей з порушеннями розвитку та ризиком появи таких порушень мають відповідати державним будівельним нормам, і стандартам і правилам для маломобільних груп, принципам універсального дизайну та розумного пристосування.

З метою формування єдиного підходу у законодавстві щодо визначення обов’язкової доступності для осіб з інвалідністю до об’єктів фізичного оточення, пропонуємо вказане положення проєкту Закону та викласти у такій редакції:

«Будівлі, споруди і приміщення закладів для дітей з інвалідністю, дітей з порушеннями розвитку та ризиком появи таких порушень повинні відповідати вимогам доступності згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами».

6. У підпункті 1 пункту 13 розділу І проєкту Закону пропонується внести зміни до статті 12 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» передбачивши, що систему реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю складають, зокрема, малі групові будинки.

Водночас, на нашу думку, малі групові будинки не мають входити в систему реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, оскільки вони по своїй суті є однією із форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Тобто, діти проживають у малих групових будинках де їх навчають навичкам, необхідним для їх незалежного проживання в соціальному середовищі (дотримуватися особистої гігієни, готувати, прибирати та ін).

У свою чергу відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» система реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю забезпечує своєчасність, комплексність і неперервність медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації, досягнення особами з інвалідністю, дітьми з інвалідністю оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності.

Реабілітація осіб з інвалідністю – система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення (стаття 1 цього Закону).

З огляду на зазначене проєкт Закону потребує відповідного доопрацювання.

7. Норми законопроєкту щодо створення та функціонування соціальних майстерень для соціально-трудової адаптації осіб та дітей з інтелектуальними та психічними порушеннями з метою соціально-трудової адаптації вважаємо декларативними.

Слід зазначити, що вже на сьогодні Законом України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що з метою забезпечення громадян різними видами психіатричної допомоги та соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень створюють підприємства, цехи, дільниці тощо з полегшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування осіб, які страждають на психічні розлади, забезпечення надання їм реабілітаційних послуг у встановленому законодавством порядку.

На нашу думку, створення соціальних майстерень для соціально-трудової адаптації необхідно забезпечити шляхом внесення змін до законів України «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве самоврядування в Україні», які визначали б повноваження місцевих органів влади створювати такі майстерні в обов’язковому порядку.

Крім того, звертаємо увагу, що використання у положеннях проєкту Закону дискримінаційних термінів таких як «розлади» неприпустимо.

З огляду на зазначене проєкт Закону потребує відповідного доопрацювання.

8. В абзаці першому підпунктом 1 пункту 16 розділу І проєкту Закону пропонується у статті 21 Закону України «Про освіту» виключити слово «безоплатно».

На нашу думку, пропонована законодавча ініціатива призведе до звуження обсягу існуючих прав, що суперечить положенням статті 22 Конституції України, оскільки пропоноване призведе до того, що наприклад, діти з інвалідністю, які здобувають спеціалізовану освіту, будуть на платній основі  забезпечуватися місцями у гуртожитках, харчуванням, навчальним обладнанням.

З огляду на зазначене, вказані положення слід виключити з проєкту Закону.