Повномасштабна війна щодня призводить до поранення військових, яким доводиться лікуватися в умовах відсутності системної професійної реабілітації. Про особливості відновлення захисників, дефіцит реабілітологів та про те, що потрібно, щоб військові з інвалідністю почували себе комфортно в Україні Суспільному розповів керівник одного з реабілітаційних центрів на півдні України Сергій Ращенко.

Що таке фізична реабілітація? З якими травмами звертаються військові?

Фізична реабілітація — це відновлення втрачених функцій організму внаслідок травм і поранень. Найбільш розповсюджені травми серед військових – це кульові та осколкові поранення. Але є й іншого роду травми, які люди отримують під час обстрілів, наприклад. Там бліндаж розвалився і когось придавило. Інша категорія – це загострення проблем, які були раніше. Якісь зв’язки, щось таке.

Чи були такі випадки реабілітації військових, які вас здивували?

Взагалі в реабілітації мене вже нічого не дивує. Якогось дива наразі не відбувається. Будь то військовий чи цивільний – немає жодної різниці, але деякі військові вони мають натхнення. Деякі з них дуже мотивовані, вони намагаються робити якомога більше реабілітаційної роботи, щоби повернутися у свої військові частини та продовжити свою військову справу у частинах.

Військовий Дмитро на реабілітації в Одесі. Фото: Суспільне Одеса

Чи доводиться враховувати емоційний стан військових під час фізичної реабілітації, не психологічної?

Дуже різний стан, є люди, які прикладають максимум зусиль, щоб відновитися та повернутися до бойових дій, але є люди, які отримали тяжкі поранення і в них немає можливості повернутися. Їхнє життя змінилося назавжди. Вони ще не розуміють, що їх очікує у майбутньому. Ми намагаємось дати їм можливість отримати максимум від реабілітації та максимально повернутися до звичайного життя настільки наскільки це можливо.

Безумовно, коли ти молода людина, у тебе все чудово, тобі 25 років, ти повний сил і тут ти не можеш рухатись, у тебе не працює нога чи рука. Деякі люди це не можуть самостійно пережити. Їм потрібна допомога психологів, чи психіатрів. Але ми цими питаннями не займаємось – це інша справа й інші фахівці. Зараз ми намагаємось зробити колаборацію і робити фізичну реабілітацію і психологічну. Ми спілкуємось з міністерством у справах ветеранів у яких є відповідний досвід і ми намагаємось зробити такий шлях реабілітації – всеосяжний.

Наскільки важлива підтримка сім’ї в цьому процесі?

Це взагалі найбільш важливе, що є у реабілітації. Важливіше, ніж реабілітаційні центри усі. Якщо немає підтримки, якщо немає людей, які цілодобово тобою займаються та дають натхнення, підтримують – нічого не буде працювати.

Від чого залежить тривалість реабілітації?

Якщо це тяжке поранення, наприклад, травма мозку, то звичайно швидко такі травми відновити неможливо. Якщо пошкодження нервової системи, або кісткових структур, зв’язок – це надовго. А є легкі поранення – м’язи постраждали чи щось таке – це інша ситуація з якою ми працюємо дуже просто.

Військовий Руслан Белінський на реабілітації в Одесі. Фото: Суспільне Одеса

Чи є зараз в Україні дефіцит реабілітологів?

Безумовно. Безумовно, він був і до війни. У нас взагалі немає реабілітації такої системної, чіткої та зрозумілої, як це є за кордоном, наприклад у Європі чи США.

У нас є така курортно-санаторна система, коли люди їдуть у якість санаторії, 20 днів вони щось там роблять і це щось типу реабілітації радянського типу. Ні, це взагалі не стосується сучасної реабілітації. У сучасній реабілітації немає масажу, усіляких ван, грязей, п’явок – це якась така дичина, це середньовіччя якесь. Цього всього немає. У нас немає школи реабілітації і дуже мало людей, які розуміють, що це таке.

Ви можете запитати будь-якого бійця, який проходить в нас реабілітацію, та взагалі, яку вони реабілітацію пройшли у госпіталі? Яку? Це була якась реабілітація лише на паперах. Максимум якісь масажі та вправи й електрофорез. Ну усе. Більшість бійців отримують поради: “Займайся, розробляй свою руку чи ногу”. Яким чином це робити, які вправи? Про це не кажуть, це незрозуміло. Я вважаю, що системна реабілітація взагалі відсутня. Є декілька центрів, які пропонують сучасну реабілітацію, але їх можливості обмежені. Кількість центрів і кількість поранених – це непорівнянні речі.

Військовий виконує вправи на реабілітації в Одесі. Фото: Суспільне Одеса

Що в Україні прямо зараз треба змінити, щоб військові з інвалідністю відчували себе комфортно?

Ну, по-перше, це зробити таку систему, яка дозволить центрам, які вже існують на цей час та новим центрам з’являтися – це фінансування, державне фінансування. Неможливо зробити реабілітаційний центр на умовах волонтерства чи щось таке. Нам потрібні фахівці високого рівня. Це люди, які проходили навчання роками.

Після нашої перемоги роботи з військовими стане більше?

Звичайно. Звичайно більше. Її й зараз багато, але буде дуже багато. До війни ми займалися дітьми. Діти були наші основні пацієнти. Вони нікуди не ділися: ДЦП чи інші пошкодження, інсультники. Їх стало набагато більше зараз. Як займалися, так і будемо займатися. Ну і військові. Держава повинна займатися цими людьми. Повинна фінансувати реабілітацію – ніякого іншого шляху немає.

Анна Стебловська