А чи справді нам треба багато для щастя?

8 Лютого 2023 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Чи є в Україні можливість побудувати повноцінне життя після втрати зору внаслідок війни.

Історія кожного, хто звертається в наш хаб унікальна, проте їх об’єднує одна проблема — відсутність чіткої системи реабілітації. Виходячи з лікарні людина залишається сам на сам зі своїм новим життям, де все по-іншому: звична дорога додому стала непрохідним лабіринтом, смартфон — ґаджетом з іншої планети, а рутинні справи — надскладним викликом.

Проведімо невеличкий експеримент: заплющить очі і приготуйте собі яєчню чи напишіть СМС-ку товаришу. Не виходить? Отож-бо. Ті рухи, що, були, ніби, доведені до автоматизму, в один момент стали нездійсненною справою. Ми зовсім не хочемо, щоб кожен, хто читає цю статтю уявляв, що втратив зір і переживав ті самі емоції, бо це страшно. Дуже страшно. Цією статтею ми, лише хочемо привернути увагу до такої важливої теми, як соціальна адаптація і реабілітація людей, що втратили зір.

Щодня експерти «Hub for blind» отримують багато звернень від тих, хто постраждав та від їхніх родин, сьогодні ми хочемо розказати вам одну з таких історій.

Денис жив та працював у Польщі, але після початку повномасштабного вторгнення повернувся до України, щоб захищати рідну землю. У березні, під час навчань, він дістав серйозні черепно-лицеві травми, опіки обличчя та повністю втратив зір. А далі була боротьба за життя: три страшні місяці в лікарні, десятиденна кома, чотири операції.

«Коли перебував у лікарні, то ще не розумів, що більше ніколи не буду бачити. Я просто жив від операції до операції».

Для проведення очного протезування в червні Дениса було направлено до Німеччини, проте операція не відбулася, оскільки для повного загоєння ран мав пройти мінімум рік. Денис потрапив у табір для біженців, де познайомився з волонтерами, які допомогли йому оселитися в хостелі.

«Три місяці я жив у Німеччині: мені пропонували залишитися, проте все існування зводилося до того, що я просто сидів вдома та чекав, поки мені принесуть поїсти. Відчував себе домашньою тваринкою… Тож було прийнято рішення повертатися до України та навчатися жити по-новому» — каже Денис.

Зараз Денис мешкає в хостелі в Києві. Через бюрократичні складнощі чоловік досі не може підтвердити статус інвалідності ветерана війни, тож не має жодних виплат від держави, а, отже — засобів до існування. Його підтримують громадські організації та небайдужі люди, проте, крім безгрошів’я існує величезна проблема — відсутність в Україні системи реабілітації для осіб, що втратили зір.

«Так, до мене приїздили волонтери, щоб навчити користуватися тростиною, я безмежно вдячний за цю можливість, проте дуже не вистачає комплексної реабілітації та соціальної адаптації. Зараз я не вмію елементарних речей і це дратує. Я не знаю чи добре замів хату, чи охайно одягнений, чи натерте в мене взуття. Часто я знову відчуваю себе несамостійною дитиною — не можу навіть зварити собі поїсти, а лише постійно чекаю на «дорослого» рятівника, проте діти ростуть, а ось зір до мене не повернеться. І що робити? Так і продовжувати жити в бездіяльності? Я дуже хочу вчитися, я готовий до цього, було б де… Зараз я, як і дуже багато людей, потребуємо місця, де нас могли б навчити базових речей, де пояснили б, як орієнтуватися в просторі, як користуватися смартфоном тощо».

На питання «Яка у Вас мрія?» Денис відповідає так: «Складно мріяти про велике, коли ти навіть не маєш коштів на існування, проте я дуже хочу потрапити на зустріч до Президента, бо я не один, хто зіштовхнувся з цією проблемою. Людей, що втрачають зір внаслідок війни дуже багато і Україна потребує суттєвих змін в системі реабілітації, повернення таких людей в соціальне та економічне життя країни — надзвичайно важливе.

Також хочу здобути освіту і стати масажистом: бути корисним, реалізовувати себе та, звісно, заробляти гроші. А, взагалі, мрії, як у всіх — знайти кохання, одружитися і жити щасливе життя…»

Ось така вийшла історія. Історія, від якої стискається серце. Та вже майже рік їх щодня стає дедалі більше, тож ми дуже прагнемо, щоб в нашій державі та в житті кожного, хто постраждав від цієї війни відбувалися якісні зміни, лише на краще.

**********************

Ця ініціатива реалізується в рамках проєкту «Реагування та відновлення з урахуванням потреб людей з інвалідністю під керівництвом та за координації організацій осіб з інвалідністю», який реалізує Національна Асамблея людей з інвалідністю України за підтримки Європейського форуму осіб з інвалідністю.