Новий шлях до самостійності: історія Дениса Захарка (ENG)

15 Жовтня 2024 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Українець Денис Захарко працював у Польщі на заводі до 2022 року. Коли дізнався про вторгнення росії на його Батьківщину, як і багато інших земляків, він вирішив повернутися додому, щоб захищати свою країну.

Однак під час вишколу, коли майбутніх бійців готували до служби, стався нещасний випадок: Дениса поранили, і він повністю втратив зір.

У шпиталі лікар повідомив, що надії на відновлення зору немає. Приватний лікар дав надію, зазначивши, що шанс повернути зір становить 30-40%, проте це вимагало дорогого лікування та процедур, які коштували близько десяти тисяч доларів на рік. Така сума виявилася для Дениса непосильною, тому його ситуація не змінилася.

Чоловік був змушений покинути свою домівку, яку окупували в перші місяці війни, і переїхати до Вінниці. В одному з реабілітаційних центрів його відвідав друг, який познайомив його з Оленою. Денис і Олена закохалися одне в одного і невдовзі одружилися.

«Я боявся, що ніхто мене не полюбить таким, яким я є. Думав, що якщо хтось і захоче бути зі мною, то лише незряча дівчина. А Олена бачить. Вона красуня, і коли йду з нею під руку, я пишаюся. Їй довелося боротися за наше кохання, адже її знайомі відмовляли її від стосунків із незрячою людиною. Але вона обрала мене. Я пишаюся цим удвічі», – розповідає Денис.

Під час табору підтримки та відновлення для ветеранів, які втратили зір на війні, Денис познайомився з іншим незрячим учасником табору, Іллею Поздняковим. Ілля одружився прямо в таборі, і чоловіки жартували, що живуть у кімнаті для молодят.

Табір організувала Національна Асамблея людей з інвалідністю України за підтримки Європейського форуму інвалідності (EDF). До приїзду в табір, понад два роки після поранення, Денис рідко виходив на вулицю сам. А коли спробував сходити до магазину, заблукав. Телефоном користувався тільки для дзвінків і простих повідомлень. У таборі все змінилося.

«Мене вразила увага та професіоналізм команди. Вчитель, який навчав нас користуванню комп’ютером та новітніми технологіями, пояснював усе доступно. Я швидко освоїв Excel і Word. Тепер вмію створювати папки, вирізати та вставляти текст і фото. Легко знаходжу потрібну інформацію в телефоні та на ноутбуці», – розповідає 31-річний Денис.

Особливо тепло Денис згадує про роботу реабілітолога, спеціаліста з орієнтування та психолога:

«До табору я уникав психологів, але наша психологиня сама військова, і це викликало довіру. З нею було просто й легко, наче ми знайомі сто років. Після табору я став сильнішим, фізично активнішим і надихненим. Зрозумів, що горизонти незрячої людини ширші, ніж я вважав. Тепер можу гуляти містом і не боятися».

Денис має амбітні плани: «Хочу краще освоїти комп’ютер і працювати в колл-центрі банку. Звісно, це потребує швидкої реакції та досконалого знання техніки, але я не сумніваюся: якщо матиму підтримку, у мене все вийде».

Ця історія є частиною циклу матеріалів у рамках проєкту «Криза в Україні: Реагування та відновлення з урахуванням потреб людей з інвалідністю під керівництвом організацій осіб з інвалідністю (2-га фаза)». Проєкт реалізує Національна Асамблея людей з інвалідністю України за підтримки Європейського форуму інвалідності (EDF) та Християнської місії незрячих (CBM).

********

Ukrainian Denys Zakharko worked at a factory in Poland until 2022. When he learned about Russia’s invasion of his homeland, like many of his fellow countrymen, he decided to leave and return home to defend his country.

However, during training, where future soldiers were being prepared for service, an accident occurred, and Denys was injured, resulting in the complete loss of his vision.

In the hospital, a doctor told him there was no hope of recovery. A private doctor offered some hope, saying there was a 30-40% chance of restoring his sight, but it would require expensive medications and procedures costing about $10,000 per year. This amount was too much for Denys, so his situation remained unchanged.

He was forced to leave his home, which had been occupied in the first months of the war, and move to Vinnytsia, a city in central Ukraine. At one of the rehabilitation centers, a friend visited him and introduced him to Olena. Denys and Olena fell in love and soon got married.

“I was afraid that no one would look at me, let alone love me, as I am. I thought that if someone wanted to marry me, it would only be a blind girl. But Olena can see. She’s beautiful, too – that’s what the doctors and my comrades said. When I walk with her arm in arm, I feel proud. She had to fight for our love because her colleagues and friends discouraged her from being with a blind person. But she chose me. That’s why I’m doubly proud,” says Denys.

While at a camp for veterans who had lost their sight during the war, Denys shared a room with another blind man, Illia Pozdniakov. Illia got married during his time at the camp, and the two men joked that they were living in a honeymoon suite.

The camp is organized by the National Assembly of People with Disabilities of Ukraine, supported by the European Disability Forum (EDF). Before coming to the camp, more than two years after his injury, Denys rarely went outside on his own. Once, when he tried to go to the store, he got lost. He used his phone only to make calls or send simple messages. Everything changed at the camp.

“I was impressed by the team’s approach to each of us. We were surrounded by care and professionalism. The teacher who explained how to use computers and new technologies did it in a very accessible way. I quickly learned Excel and Word. I know how to create folders, cut and paste text and photos. Now I can easily find the information I need on my phone and laptop,” says 31-year-old Denys.

Denys speaks highly of the work of the rehabilitation specialist, the orientation specialist, and especially the psychologist:

“Before the camp, I didn’t like psychologists and wanted to avoid them. But the psychologist here is also military, and that gave me trust. It was easy to talk to her, like we had known each other for years. After the camp, I felt stronger, more physically active, and inspired. I realized that the horizons for blind people are broader than I thought. Before, I thought my life was over. Now, I can walk around the city and not be afraid.”

Denys has ambitious plans: “I want to master computers better and work in a bank’s call center. Of course, you need to react quickly and know the technology thoroughly, but I have no doubt that with support, I can do it.”

This story is part of a series of materials within the framework of the project “Crisis in Ukraine: Response and Recovery Considering the Needs of People with Disabilities (Phase 2)”. The project is implemented by the National Assembly of People with Disabilities of Ukraine with the support of the European Disability Forum (EDF) and Christian Blind Mission (CBM).