Пропозиції та зауваження НАІУ до проєкту Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо створення сприятливих умов для працевлаштування осіб з інвалідністю”

26 Листопада 2020 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Національна Асамблея людей з інвалідністю України розглянула проєкт Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо створення сприятливих умов для працевлаштування осіб з інвалідністю”, надісланий листом від 22.10.2020 №169/0/209-20 та надає свої пропозиції та зауваження.

Як заявлено в пояснювальній записці до законопроєкту, метою розроблення регуляторного акту є підвищення рівня зайнятості осіб з інвалідністю шляхом створення сприятливих умов для їхнього працевлаштування, що полягають у забезпеченні балансу інтересів осіб з інвалідністю, роботодавців та держави.

Але, на наш погляд, запропоновані законопроєктом зміни (запровадження замість адміністративно-господарських санкцій –цільових фінансових санкцій, альтернативний варіант виконання нормативну через закупівлю товарів(робіт, послуг), що виробляються підприємствами громадських організацій осіб з інвалідністю) та інші пропозиції, реально не вирішують проблем, що є на ринку праці у сфері працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю (далі ОЗІ) та, головне, не відповідають сучасним вимогам часу.

Ми впевнені, що даний законопроєкт має серйозні ризики під час його розгляду у Верховній раді України. Так, досвід показує, що на жаль, маємо чисельні спроби  окремих народних депутатів України змінити норматив працевлаштування та підходи до використання АГС. І тому, якщо законопроектом пропонується до ст. 19 лише «редакційні уточнення…», то необхідно усвідомлювати до чого це може призвести під час підготовки до другого читання.

Але головне, на наше бачення, особи з інвалідністю та їх громадські об’єднання очікують комплексного сучасного законопроєкту, який буде реально сприяти їх працевлаштуванню та зайнятості ОЗІ на відкритому ринку праці, зокрема через підтримку створення інклюзивних робочих місць (пристосовані робочі місця, доступність, підтримка роботодавців (позики, фінансова допомога, дотації, консультації і зміна культури); комплексну підтримку (підтримка осіб з інвалідністю (дотації, підтримка самозайнятих осіб, відкриття та розширення власної справи, супровід на робочому місці, супровід під час перехідного періоду від освіти на роботу  тощо); ефективні партнерські відносити: державні організації, освітні установи, роботодавці, науковці та люди з інвалідністю, їх об’єднання; моніторинг та звітність.

Ключовими підходами ідеології працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю повинні стати доступ до праці та рівні можливості на робочому місці, як це передбачено Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю.

Що передбачає законопроєкт:

В ст. 17. використовується термін «працевлаштування». З метою уникнення різного трактування пропонуємо додати до ст.  2 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» наступне «Термін «працевлаштування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про зайнятість населення». Також, можливо в абз.1 ст. 17 після слів « для їхнього працевлаштування» додати «та зайнятості».

Пропонуємо змінити в законопроєкті підходи щодо зобов’язань роботодавців. Так  зобов’язання по створенню передбачені абз 2 ст.17., а зобов’язання  виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю передбачені абз 3 ст.18. Запропонований підхід не відповідає нормам анти дискримінаційного законодавства, яке гарантує людям з інвалідністю рівність, зокрема у сфері права на працю. Обов’язком роботодавців має стати створення рівних умов: при прийомі на роботу, для виконання посадових обов’язків, просування по службі, для підвищення кваліфікації та перекваліфікації, що має на меті вжиття заходів розумного пристосування та позитивних дій на всіх цих етапах. Будь-які вакансії, що відкриваються роботодавцем та пропонуються ДСЗ, повинні бути відкритими для будь-якого шукача роботи, незалежно від наявності інвалідності (однак це не скасовує вимог до стану здоров’я до певних посад).

Також в абз.2 ст. 17  прибирається термін «спеціальні» робочі місця, при цьому далі по тексту цей термін повторюється декілька разів (ст.18,ст.20), необхідно привести у відповідність з використанням терміну «розумне пристосування».

Стаття 18 пропонуємо викласти в наступній редакції:

Абз 1.

Забезпечення реалізації прав осіб з  інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою виконання роботи вдома або дистанційно, може здійснюватися шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців, місцевих рад різного рівня і їх виконавчих комітетів або до територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (далі- центрів зайнятості).

Абз.2

Підбір робочого місця для особи з інвалідністю проводиться переважно на (в) підприємстві, установі га організації, у фізичної особи-підприємця, де працювала особа до настання інвалідності, з урахуванням індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, її побажань до умов праці, а також наявних у неї професійних знань і навичок.

Абз 3 викласти з урахування зауважень зазначеним вище до ст. 17.

Абз 4

Особам з інвалідністю, які за станом здоров’я, не мають змоги працювати на (в) підприємствах, установах та організаціях, у фізичних осіб-підприємців, центри зайнятості сприяють у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома або дистанційно.

Стаття 18.1 викласти в наступній редакції:

Абз.1

Особа з інвалідністю, яка не працює, але бажає працювати, може набути статусу безробітного відповідно до статті 43 Закону України «Про зайнятість населення».

…

Абз 2

Центр зайнятості підбір підходящої роботи здійснює відповідно до освіти, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням вимог індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, потреби ринку праці та побажань особи щодо умов праці.

Абз.3

З метою підвищення ефективності заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі пошуку вакансій, професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, зокрема стажування на робочому місці, центри зайнятості співпрацюють з відділеннями Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, місцевими радами та їх виконавчими комітетами, реабілітаційними установами, громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю, представницькими органами організацій роботодавців і їхніх об’єднань.

Обґрунтування змін:

1. назва «центр зайнятості» – може вживатися і для підприємств не державної форми власності. Тому пропонуємо зазначити саме державний орган до якого роботодавці подають звітність З-пн ««Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» ;
2. Включити до тексту законопроекту термін дистанційна робота, який запроваджений  останніми НПА, зокрема Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» Закон № 540);
3. «Супровід осіб з інвалідністю при працевлаштуванні та на робочому місці» надається як «соціальна послуга» через систему соціального замовлення за рахунок місцевих бюджетів. ДЗЦ здійснюють заходи з працевлаштування, про це зазначено в абз2, тому пропонуємо прибрати соціальну послугу супроводу на робочому місці з функцій ДСЗ або, навпаки, прописати ці функції у відповідних НПА.

Окремо зазначаємо, що   з березня 2012 р. і до цього часу не прийнятті зміни в термінології  окремих положень тексту ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в  Україні.  Зокрема  термін   «громадські організації» пропонуємо замінити на «громадські об’єднання», відповідно до ЗУ «Про громадські об’єднання» від  22 березня 2012 року № 4572-VI, який включає в себе і організації і спілки організацій. Цей термін необхідно змінити по всьому тексту законопроекту. На жаль і в тексі законопроекту використовується термін «громадські організації».

Стаття 19.

При встановленні нормативу робочих місць для працевлаштування ОЗІ  законопроектом запропоновані різні підходи, а зазначається що це є редакційне уточнення (про ризик проходження та прийняття ВРУ цієї статті зазначено в листі вище).

Так, для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за рік. Далі пропонується:» а при загальній кількості працівників від 8 до 25 осіб такий норматив становить одне робоче місце». Є не зрозумілим до загальної кількості включаються також і ті які, наприклад,  працюють за цивільно-правовими угодами, ті , які працюють поза штатом. Необхідно залишити для всіх підприємств середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу за рік.

Абз.3  передбачається, що Підприємства, установи та організації, фізичні особи-підприємці самостійно проводять працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок зазначеного нормативу робочих місць. При цьому є ст.17 абз.2, ст.18 абз 3 (шодо зобов’язань роботодавців створювати (за кошти ФСЗІ, міськради…), виділяти робочі місця, а також   функції пошуку підходящої робити для ОЗІ покладені на ДСЗ. Ці норми часто використовуються в судах  роботодавцями, що не створили робочі місця для ОЗІ в межах нормативу, при доведенні ними безпідставності стягнення санкції. Можливо необхідно переглянути ці законодавчі  норми з урахуванням  судової практики з цих питань: не створення і виділення  робочих місць для працевлаштування ОЗІ, а працевлаштування шляхом укладання трудового договору в межах нормативу та зобов’язань вживати заходи з розумного пристосування. Пропонуємо абз.5 статті 19 викласти в наступній редакції:

«Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування шляхом укладення трудового договору підприємством, установою та організацією, фізичною особою-підприємцем відповідної кількості осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.»

Абз.6 пропонується запровадити альтернативний підхід до виконання нормативу, зокрема «До виконання підприємствами, установами та організаціями, фізичними особами-підприємцями нормативу робочих місць, визначеного згідно із частиною першою цієї статті, зараховується визначена кількість осіб з інвалідністю, які забезпечені роботою на підприємствах, в організаціях громадських організацій осіб з інвалідністю, шляхом укладення договорів (контрактів) на виробництво (закупівлю) товарів, виконання робіт і надання (закупівлю) послуг, що виготовляються (надаються) безпосередньо особами з інвалідністю.» .

Вважаємо цю норму актуальною, але на нашу думку, необхідно внести уточнення для того щоб ця норма стала нормою прямої дії. Податкова та бухгалтерська звітність в Україні не передбачає розрахунку ЦІНИ  товару (робіт, послуг) з відокремленням внеску праці осіб з інвалідністю. Ця норма може застосовуватися виключно для закупівлі товарів (робіт послуг), що виробляються підприємствами громадських об’єднань осіб з інвалідністю, які мають дозвіл та право користування пільгами з оподаткування (зокрема пільгу з ПДВ), виданий згідно п. 14.1-14.2 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідності в Україні». Для отримання цієї державної підтримки підприємства ГОІ подають розрахунок 8 % власних витрат на виготовлення товарів (робіт, послуг) – це і є продукція власного виробництва. Таке обмеження (уточнення) сприятиме посиленню контролю за використанням такої альтернативної норми. Зазначаємо, що ця норма передбачена Постановою КМУ №70, зокрема «Порядком зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”: « розміщення на підприємстві громадської організації осіб з інвалідністю, яке не входить до складу господарського об’єднання, або на підприємстві із чисельністю зайнятих осіб з інвалідністю за основним місцем роботи, що становить не менше 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників, замовлення на придбання товарів (робіт, послуг), які безпосередньо виготовляються такими підприємствами, за умови, що сума річних витрат на оплату праці осіб з інвалідністю на підприємстві, на якому розміщено замовлення, перевищує суму адміністративно-господарських санкцій, які підприємство повинне сплатити у разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю». Але на сьогодні жодний роботодавець та підприємство громадського об’єднання ОЗІ не скористалось цією нормою. Чому!? Вважаємо, що ця норма потребує обговорення з роботодавцями та підприємствами ГОІ щодо її практичного застосування.

Абз 7. Під час он-лайн обговорення даного законопроекту, норма щодо зарахування 1:2 виконання роботодавцями нормативу робочих місць при забезпеченні роботою осіб з інвалідністю І групи та осіб з інвалідністю ІІ групи з порушенням зору, з інтелектуальними та психічними порушеннями викликало різну реакцію учасників: дискримінація за хворобою; найбільший тягар для роботодавців; розкриття даних щодо захворювання; такої норми не має в країнах Європи; не відповідає Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю у забезпечені рівності підходів та можливостей на робочому місці для різних категорій осіб з інвалідністю; спровокує підвищений «попит» у  роботодавців саме на ці категорії ОЗІ. Інші учасники зазначили такий підхід допустим. Тому, пропонуємо обговорити в більш широкому форматі сторін в контексті прав людини.

Законопроектом запропоновані зміни до ст. 19, 20, зокрема пропонується змінити термін адміністративно-господарські санкції на цільові фінансові санкції за невиконання зазначеного нормативу робочих місць. Мета – створення рівних умов в частині сплати необхідних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю бюджетними установами та державними організаціями наряду з іншими суб’єктами господарювання. НАІУ в цілому підтримує такий підхід та ідею. Але, враховуючи, що від надходжень адміністративно-господарських   санкцій та пені за невиконання зазначеного нормативу роботодавцями, напряму залежить фінансова наповненість Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та в подальшому розподіл цих коштів за визначеними напрямками, зокрема і створення робочих місць, вважаємо за доцільне більш глибоко та детально вивчити питання щодо заміни терміну.

На сьогодні відносини, пов’язані з діяльністю суб’єктів господарювання  та застосування до них адміністративно-господарських санкцій, регулюються Господарським кодексом України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами (про що чітко зазначено в чинному Законі).

Водночас, як приклад, є роз’яснення Держфінмоніторингу щодо запровадження Україною режиму цільових фінансових санкцій застосовується з метою забезпечення виконання резолюції Ради Безпеки ООН щодо запобігання, протидії та боротьби з тероризмом та його фінансуванням, з розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом тощо. Вказані питання регулюються Законами України «Про санкції», «Про боротьбу з тероризмом», Кримінальним кодексом України, про виконання резолюцій Ради Безпеки ООН, тощо.

Виникає питання чи підпадають саме цільові фінансові санкції за невиконання нормативу працевлаштування ОЗІ до переліку обов’язкових платежів (згідно законодавства України), що можна застосовувати до суб’єктів господарської діяльності в даному випадку. Потребує чітке визначення цільових фінансових санкцій, до кого вони застосовуються, з яких джерел сплачуються (АГС з прибутку); перелік суб’єктів, що мають повноваження накладати такі санкції, застосовувати та стягувати?  Чи підпадає під цей перелік ФСЗІ та його територіальні відділення  або Держпраці та його територіальні відділення. Чому запроваджується подвійна ставка фінсанкції у разі її несплати у визначений термін? На наше переконання норми, що пропонуються в контексті запровадження  цільових фінансових санкцій невиконання нормативу працевлаштування ОЗІ потребуються врегулювання з іншим законодавством України.

Враховуючи існуючі ризики застосування нового терміну, НАІУ пропонує більш глибоко, детально та ґрунтовно вивчити це питання, визначити законодавство, яким регулюються питання, пов’язані із зазначеними санкціями, вважаємо за доцільне залучити до консультацій представників відповідних державних органів, які безпосередньо займаються такими питаннями з метою уникнення небажаних наслідків.

Окреме питання це напрямки використання штрафних цільових санкцій (ст.20)

1. Чому виключили норму щодо цільових позик підприємствам ГОІ? В цьому році Національний банк України вніс доповнення до Інструкції про кредитування суб’єктів господарювання, відповідно до яких підприємства ГОІ опинилися в статусі підприємств з ризиком у зв’язку з відсутністю у них кінцевого беніфіціара. І отримати банківський кредит підприємству ГОІ практично не можливо. Кредити для оборотних активів є дуже актуальними серед ГОІ, тому просимо доповнити пункт  ст.20 « Суми цільових фінансових санкцій використовуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю для:

• надання підприємствам, установам та організаціям, в тому числі підприємствам громадських об’єднань осіб з інвалідністю,  фізичним особам-підприємцям цільової позики (на поворотній основі з терміном повернення до трьох років) на створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у межах коштів, передбачених на зазначені потреби у відповідному році.

2. Не зрозумілим є запропонований законопроектом підхід надання коштів для оснащення робочих місць виключно для осіб з інвалідністю І групи підгрупи А з числа науково-педагогічних та педагогічних працівників. Чому обрана лише ця категорія працівників? Чому не самозайняті особи: адвокати, нотаріуси? Чому не депутати різних рівнів? Інші!

Кошти Фонду повинні надаватися на розумне пристосування робочого місця конкретної особи з інвалідністю за умови коли сума цих затрат є непідйомним тягарем для роботодавця в незалежності від місця роботи та посади ОЗІ. Можливо з урахуванням доходу (прибутку) роботодавця та вартості заходів, пов’язаних з розумним пристосуванням.

3. Вилучити термін «спеціальні робочі місця» замінити їх розумним пристосування для реалізації права на працю людей з інвалідністю.
4. Передбачити, що не більше 50% коштів фінсанкцій на утримання державних центрів реабілітації ОЗІ та дітей з інвалідністю.

Пропонуємо також розглянути нові напрямки використання фінсанкцій:

5. Передбачити використання коштів на збереження робочих місць на підприємствах ГОІ. Це питання є актуальним для бізнесу, зокрема в сучасних умовах боротьби з пандемією на Ковід-19
6. Передбачити використання коштів на фінансову підтримку самозайнятих осіб (фінансова допомога на поворотній, безповоротній основі, дотація) (не частіше ніж один раз на три роки, можливо передбачити % власного внеску)
7. Передбачити дотації людям з інвалідністю на відкриття ФОП та розширення власної справи (не частіше ніж один раз на три роки, можливо передбачити % власного внеску) (фінансова допомога на поворотній або безповоротній основі  ).
8. Передбачити можливість за кошти фінсанкцій, Фонду погашати відсотки за кредити, що надаються підприємствам ГОІ (можливо роботодавцям відкритого ринку праці) для створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за рахунок державного (місцевих) бюджетів України в рамках підтримки малого та середнього підприємництва.
9. Надавати підтримку роботодавцям, що працевлаштовують осіб з психічними або інтелектуальними порушеннями (оплата консультацій фахівців з питань працевлаштування ОЗІ – ерготерапевтів, психологів, інших згідно ІПР, дотація на заробітну плату ОЗІ).
10. Фінансування інформаційно-роз’яснювальних компаній для популяризації працевлаштування осіб з інвалідністю, підвищення поінформованості та боротьби зі стигматизацією і стереотипами, з якими стикаються люди з інвалідністю (що проводяться Мінсоцполітики, ФСЗІ, ГОІ ті іншими суб’єктами (пряме виділення або конкурсні засади).
11. Фінансування наукових розробок щодо рекомендацій по обладнанню робочих місць та робочого простору для ОЗІ , навчальних програм підвищення кваліфікації та перекваліфікації тощо.

Щодо змін до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» пропонується наступна норма « 2. У кожній зі сфер суспільних відносин, на які поширюється дія цього Закону, мають вживатися усі належні заходи для забезпечення універсального дизайну, а там, де універсальний дизайн забезпечити неможливо, – розумне пристосування в розумінні, визначеному Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю.». Але універсальний дизайн це для всіх, а розумне пристосування – для конкретної людини з інвалідністю. Ці речі не можна порівнювати або замінювати один одним.

Відносно внесення змін до ЗУ «Про державну службу, пропонується доповнити діючу нормою, що може проводиться спеціальний конкурс на заняття посад державної служби. Знову таки, треба говорити про заходи з розумного пристосування в залежності від потреб людини з інвалідністю (збільшення часу на здачу конкурсних тестів, проведення конкурсу в архітектурно доступних приміщеннях, використання програм для зчитування людьми з порушеннями зору, тощо ),  а не спеціальний конкурс.

Просимо розглянути зазначені вище пропозиції, що були обговорені на Онлайн засіданні з обговорення законопроєкту 25 листопада 2020 року, що проводилось НАІУ за участю представників ГОІ в рамках реалізації проекту «Участь ГОі у прийнятті рішень «Нічого для нас без нас», який фінансується за рахунок державного бюджету.

—————————

#НАІУ #НІЧОГО_ДЛЯ_НАС_БЕЗ_НАС

Інформацію розміщено в рамках реалізації Всеукраїнського проєкту  «Участь в процесах прийняття рішень: НІЧОГО ДЛЯ НАС БЕЗ НАС», який реалізує ГС «ВГО «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» за рахунок коштів Державного бюджету України.