НАІУ не підтримує законопроєкт 2023

9 Жовтня 2019 by Olga Zhurbenko

Друкувати цю новину

Голові Комітету Верховної Ради України

з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів

Третьяковій Г.М.

Шановна Галино Миколаївно!

ГС «Всеукраїнське громадське об’єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» (НАІУ), відповідно до листа Комітету Верховної Ради України  з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів № 04-30/13-168054 від 24.09.2019р., розглянула проєкт Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (реєстр. № 2023) та повідомляє наступне.

На засіданні Комітету ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів питання, яке відбулося 1 жовтня 2019 року, питання щодо доцільності включення до Порядку денного засідання Верховної ради України зазначеного законопроєкту було проголосоване членами Комітету «ЗА» – одноголосно.

Не зважаючи на це, Національна Асамблея людей з інвалідністю України та Всеукраїнської Асоціації підприємців та працюючих людей з інвалідністю  просить членів Комітету розглянути наступні зауваження та пропозиції до законопроєкту:

1. Термін «інвалідність» не може встановлюватися «як міра втрати людиною можливостей соціальної інтеграції». Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (яка ратифікована та є частиною законодавства України) визначає «інвалідність» як поняття, яке еволюціонує, і що інвалідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров’я, і відносницькими та середовищними бар’єрами і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
2. Позитивно оцінюємо пропозиції в законопроєкті щодо створення Державної служби з питань медико-соціальної експертизи та реабілітації та залучення до її роботи представників всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю. На нашу думку, така Служба повинна бути незалежною, а до її участі долучатися представники не тільки всеукраїнських громадських об’єднань, а і місцевих, але які пройшли відповідне навчання або мають відповідну освіту.
3. Зміни до ст. 14.1-14.3 Закону України  «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» пропонують нове адміністрування надання державної підтримки у вигляді пільг з оподаткування підприємствам громадських організацій осіб з інвалідністю. Зокрема шляхом відповідного повідомлення про реалізацію права на пільги центральному органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику. З одного боку, це повинно полегшити надання податкових пільг. А з іншого: орган, який відповідає за збір податків і зборів не має зацікавленості у наданні податкових пільг. Тому, з метою недопущення корупційних дій чиновників у законі повинен бути встановлений чіткий порядок реєстрації та скасування права на податкові пільги підприємствам ГОІ (терміни реєстрації, вичерпний перелік документів, як і за який період здійснюється скасування повідомлення, оскарження рішення тощо). В тому числі в умовах децентралізації це питання необхідно розглядати і на обласному рівні, а не тільки всеукраїнському.

Одночасно питання скасування пільг підприємства ГОІ законопроєктом передбачено покласти на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, ветеранів війни. Тобто надає податковий орган, а скасовує соціальний? Відповідно вбачається неузгодження між органами виконавчої влади, що реалізують право на податкові пільги та органами виконавчої влади, що припиняють право на податкові пільги.

4. Суттєвого доопрацювання потребує і термінологія законопроєкту по тексту. Термін «інваліди» необхідно змінити на «особи з інвалідністю», а термін «організації осіб з інвалідністю» на «об’єднання осіб з інвалідністю», що відповідатиме КПІ, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю», Закону України «Про громадські об’єднання».
5. Дискримінаційною нормою за ознакою інвалідності є норма, що пропонується внести у ст.18-1 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Пропонується запровадити в Україні спеціалізований публічний облік працездатних осіб з інвалідністю (!). Тобто, здорові громадяни в один список, а з інвалідністю в інший в незалежності від їх фаху, віку, досвіду, побажань тощо! Це є прямим виключенням/обмеженням з причин інвалідності, результатом якого є применшення або взагалі не можливість реалізації нарівні з іншими громадянами права людини з інвалідністю на гідну працю! Крім того, такий облік пропонується зробити відкритим та доступним для роботодавців. Це означає існування відкритої (публічної) бази даних осіб з інвалідністю. Разом з тим, ст.39¹ Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я» вказує, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Тобто, вже на цьому етапі можна зробити висновок, що існування такого відкритого реєстру буде вважатися розкриттям інформації про стан здоров’я осіб. Більше того, ст.7 Закону України «Про захист персональних даних» говорить про заборону обробки персональних даних, що стосуються здоров’я особи. Обробка таких даних можлива лише за умови надання суб’єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних.
6. Питання ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема запровадження багаторівневих конкурсів (галузевих, територіальних і місцевих) на отримання фінансової допомоги роботодавцями за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі Фонд) суперечить Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Працевлаштування та зайнятість особи з інвалідністю має носити індивідуальний характер: працівник з інвалідністю – робоче місце – оцінка потреб –  розумне пристосування (створення відповідних умов для організації робочого місця за рахунок коштів Фонду) – супровід (за необхідністю) – оцінка професійних успіхів! Підписавши Конвенцію, Україна взяла на себе зобов’язання щодо захисту права особи з інвалідністю на працю і не може вимагати від роботодавців участі у конкурсах створення робочих місць для осіб з інвалідністю. Державна служба зайнятості та Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю самостійно або через відповідні суб’єкти повинні надавати консультації, супровід, фінансову допомогу на створення/збереження робочого місця для конкретної особи з інвалідністю.
7. Підтримуємо поширення сплати адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Це європейська норма. Але в цій частині законопроєкт потребує доопрацювання, зокрема узгодження із частиною четвертою ст.20, яка звільняє їх від сплати відповідних санкцій.
8. В ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вноситься норма, що з 01.01.2020 роботодавці сплачують адміністративно-господарські санкції до Фонду при умові існування в області доступного спеціалізованого публічного обліку працездатних осіб з інвалідністю. Така норма не є не зрозумілою, оскільки сам факт існування спеціалізованого публічного обліку нічого не гарантує та не вирішує! Тільки працевлаштування особи з інвалідністю на конкретному підприємстві, установі, організації повинно розглядатися і звільняти від сплати штрафних санкції до Фонду, а не наявність дискримінаційного обліку.
9. Зміни, що пропонуються до ст. 38 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю» щодо надання «особам з інвалідністю І і ІІ груп інвалідності безоплатної кваліфікованої медичної допомоги, щорічного медичного обстеження і диспансеризації із залученням необхідних спеціалістів, у разі у разі необхідності з додатковими лабораторними та інструментальними дослідженнями в стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних установах та інших закладах охорони здоров’я, а також вдома в порядку, встановленому законодавством України про охорону здоров’я…» є декларативними та дискримінаційними. Не зрозуміло чому автори обрали тільки ці категорії осіб з інвалідністю, а діти з інвалідністю, громадяни з ІІІ групою, або особи без статусу інвалідності, але похилого віку?; за який рахунок здійснювати ці заходи?; як ці норми узгоджується з медичною реформою (яка на сьогодні не враховує потреби осіб з інвалідністю).
10. Зміни до ст. 38-1 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо пільгового проїзду цілий рік. На сьогодні в період з 1 жовтня по 15 травня особи з інвалідністю мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту. Автори законопроєкту пропонують, що ця знижка буде діяти в період з 16 травня по 30 вересня – на внутрішніх лініях залізничного, автомобільного транспорту, але для задоволення потреб у відновленні здоров’я особам з інвалідністю, дітей з інвалідністю. Ми погоджуємося, що ця норма сприятиме підвищенню соціального захисту осіб з інвалідністю, і одночасно розуміємо, що це значні кошти державного бюджету, який на сьогодні лише на 50% покриває витрати на забезпечення технічними засобами реабілітації: візки, протези, милиці тощо і практично не фінансує дитячу реабілітацію, забезпечення життєво необхідними ліками, засобами інконтиненції, лікування за кордоном тощо. Які документи (на практиці) треба буде надати перевізникам в доказ, що людина з інвалідністю їде відновлювати своє здоров’я?
11. Щодо внесення змін до ЗУ «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» зазначаємо, що на сьогодні, відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Україні розглядається питання переходу до Міжнародної класифікації функціонування на заміну Міжнародної класифікації хвороб. Тому внесення змін в частині діяльності МСЕК є передчасним та потребує суттєвого опрацювання.
12. Не можемо погодитися з пропозиціями щодо фізкультурно-спортивної реабілітації осіб з інвалідністю: автори законопроєкту викреслили із діючої системи надання цих послуг реабілітаційні установи державної та комунальної форми власності, а фінансування фізкультурно-спортивних заходів, що здійснюються за поданням Національного комітету спорту осіб з інвалідністю України пропонується перенести на Державний бюджет. Чому викреслили окремі суб’єкти надання послуг? Чимало вже створених центрів сьогодні надають такі послуги дітям з інвалідністю, ветеранам з інвалідністю, жінкам з інвалідністю за місцем їх проживання. Чому за рахунок державного бюджету не пропонується фінансувати державні центри комплексної реабілітації осіб з інвалідністю, послуги яких коштують бюджету Фонду близько 70% адміністративно-господарських санкцій, а тільки фізкультурно-спортивні?

Зі свого боку, ми звернулися до  народних депутатів України – авторів  законопроєкту з проханням розглянути наші зауваження та пропозиції і відкликати законопроєкт з метою його доопрацювання та приведення у відповідність Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.

Готові долучитися до цієї роботи.

Сподіваємось на розуміння.

З повагою

Генеральний секретар НАІУ Вікторія Назаренко

Президент Всеукраїнської Асоціації підприємців та працюючих людей з інвалідністю Сергій Гуринов